16 січня 2012 року Справа № 1170/2а-4717/11
Кіровоградський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого -судді Кармазиної Т.М.
за участю секретаря -Сириці І.О.,
за участю представників:
позивача -Нємченко О.В., Дерев'янко Є.Л.
відповідача -Сагайдачної В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальність „Гелаксі-Трейд ЛТД” до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції від 25 жовтня 2011 року №1001102310 та №1001092310.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції є незаконними, необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи та прийнятими з численними порушеннями норм чинного законодавства. Оскільки, господарські операції позивача з ТОВ „Тайпей” у вересні 2010 року по наданню маркетингових послуг на суму 91949,78 грн. оформлено відповідним договором, актом виконаних робіт, податковою накладною, рахунком-фактурою, має місце факт повного розрахунку позивача за отримані послуги перерахуванням коштів згідно платіжного доручення, а також ведення позивачем належного бухгалтерського обліку. Висновки Олександрійської ОДПІ щодо порушення позивачем ведення встановленого порядку податкового обліку ґрунтується на акті №494/23-10-37015390, в якому зазначено, що в ході перевірки встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ „Тайпей” господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу. Але позивач ніколи не укладав договорів купівлі-продажу з ТОВ „Тайпей”, а лише уклав договір №1009/02 від 02.09.2010р. про надання посередницьких послуг з торгівлі зерном (маркетингові послуги), пов'язаних з пошуком і відбіром потенційних партнерів, які мають комерційний інтерес для замовника в частині можливого придбання сільськогосподарської продукції.
Крім того, на думку позивача, органи державної податкової служби можуть виключно у судовому порядку доводити недійсність правочинів, що, на їх думку, укладені платниками податків з метою, яка завідомо суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок.
В обґрунтування правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту суму ПДВ 15324 грн. 96 коп., позивач посилався на те, що підставою для формування податкового кредиту є належно оформлена податкова накладна.
В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилалася на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Оскільки, в ході проведення податковим органом перевірки ТОВ „Гелаксі-Трейд ЛТД” встановлено нікчемність правочинів останнього з ТОВ „Тайпей”, що, на думку відповідача, дає підстави вважати, що дані правочини не спричиняють реального настання правових наслідків, у зв'язку з тим що перевіркою Долинської МДПІ встановлено, що у ТОВ „Тайпей” відсутні виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказують про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між ТОВ „Гелаксі-Трейд ЛТД” та ТОВ „Тайпей”. У зв'язку з чим, позивачем завищено валові витрати за ІІІ квартал 2010 року у сумі 76625 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 19156 грн. Крім того, представник відповідача посилалася на те, що позивачем порушено ст.3, пп.7.4.1, п.п.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2010 року в сумі 15325 грн. за рахунок віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по угоді, визнаною нікчемною.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
ТОВ „Гелаксі-Трейд ЛТД” зареєстровано виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області 26.07.2010р., що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 №225603. (а.с.33)
Позивач перебуває на податковому обліку в Олександрійській ОДПІ з 28.07.2010р., є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість Серії НБ №2007820 від 01.09.2010р. №100297956.(а.с.34, 36)
Вид діяльності ТОВ „Гелаксі-Трейд ЛТД” за КВЕД, зокрема, 51.21.0 оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; 01.11.0 вирощування зернових та технічних культур.(а.с.35)
Відповідно до акта Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції №494/23-10-37015390 від 17.10.2011р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ „Гелаксі-Трейд ЛТД” з питання відображення в податковому обліку операцій із здійснення взаємовідносин з ТОВ „Тайпей” у вересні 2010 року, перевіркою встановлено порушення позивачем ст.ст.203, 215, 216, 228, 627 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах, здійснених при придбання та продажу товару (послуг); порушення вимог пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994р. №334/94-ВР (далі за текстом -Закон №334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 19156 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2010 року в сумі 19156 грн. за рахунок включення до складу валових витрат отриманих послуг по угоді, визнаній нікчемною між ТОВ „Гелаксі-Трейд ЛТД” та ТОВ „Тайпей”; а також порушення ст.3, пп.7.4.1, пп.п.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі за текстом -Закон №168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2010 року в сумі 15325 грн. за рахунок віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по угоді, визнаною нікчемною. (а.с.11-18)
На підставі даного акта перевірки Олександрійською об'єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №1001102310 від 25 жовтня 2011 року, яким ТОВ „Гелаксі-Трейд ЛТД” збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 19156 грн., в тому числі, 15325 грн. -за основним платежем та 3831 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення №1001092310 від 25 жовтня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 23945 грн., в тому числі, 19156 грн. -за основним платежем та 4789 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями. (а.с.10, 10-зв.)
Судом встановлено, що позивач у вересні 2010р. перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ „Тайпей”. Зокрема, ТОВ „Гелаксі-Трейд ЛТД” (Замовник) укладено з ТОВ „Тайпей” (Виконавець) договір про надання послуг №1009/02 від 02.09.2010р., згідно якого позивачем протягом вересня 2010 року отримано від ТОВ „ Тайпей ” посередницькі послуги з торгівлі зерном (маркетингові послуги) пов'язаних з пошуком та відбіром потенційних партнерів, які мають комерційний інтерес для замовника в частині можливого придбання сільськогосподарської продукції (ячмінь, пшениця, овес, кукурудза, рапс, горох, грачиха, соя, соняшник) на загальну суму 91949,78 грн., в тому числі ПДВ -15324,96 грн. (а.с.20-21, 22).
Згідно пп.3.1 п.3 договору про надання послуг №1009/02 від 02.09.2010р., за надання послуг „Замовник” виплачує „Виконавцю” винагороду в розмірі: ранні зернові - 50,00 грн. (в т.ч. ДПВ) за 1 тонну сільськогосподарської продукції; пізні зернові -від 60,00 до 100,00 грн.(в т.ч. ПДВ) за 1 тонну сільськогосподарської продукції; масляничні - від 80,00 до 120,00 грн. (в т.ч. ПДВ) за 1 тонну сільськогосподарської продукції; спосіб оплати шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок „Виконавця”. (а.с.20)
Факти придбання позивачем у ТОВ „Тайпей” вищезазначених послуг підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме податковою накладною №29 від 29.09.2010р. (а.с.22), актом приймання-передачі робіт №1 від 29.09.2010р.(а.с.23).
Згідно акту приймання-передачі виконаних робіт №1 від 29.09.2010р. по договору №1009/02 від 02.09.2010р., „Виконавець” здійснив пошук в придбанні пшениці 3 кл. в кількості 1000 тон у ТОВ „Копанія Фармко” Полтавської області, договір №17/09-10 від 17.09.2010р., винагорода 50,00 за 1 тонну; також „Виконавець” здійснив пошук в придбанні кукурудзи 3 кл. в кількості 699,163 тон, винагорода 60,00 за 1 тонну: у Холодноярської ДСДС Черкаської обл., договір 07/09-10 від 07.09.2010р. - 212 тон 331 кг; ПП НВЦ „Репродуктивне зерно” Черкаської обл., договір №08/09-10 від 08.09.2010р. - 154 тон 772 кг; ФГ „Цвітна-Агро” Кіровоградської області, договір №07/09-10 від 07.09.2010р. - 332 тон 060 кг. Сума виконаних послуг становить 91949,78 грн., в т.ч. 15324,96 грн.
Факти придбання позивачем кукурудзи у Холодноярської ДСДС, ФГ „Цвітна-Агро”, ПП НВЦ „Репродуктивне зерно”, пшениці у ТОВ „Копанія Фармко”, підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме договорами поставки, податковими накладними, накладними. (а.с.102-116)
Позивачем за отримані маркетингові послуги від ПП „Тайпей” перераховано на його розрахункові рахунки вартість послуг, про що свідчить платіжне доручення №44 від 29.09.2010р. ( а.с.31).
По розрахунках з ТОВ „Тайпей” згідно договору про надання маркетингових послуг №1009/02 від 02.09.2010р. позивачем було віднесено до складу валових витрат за ІІІ квартал 2010 року вартість отриманих послуг в сумі 76625 грн.
Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ „Тайпей” є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення даної господарської операції.
Згідно п.1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, господарською діяльністю є будь - яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Аналіз наведених норм дає підстави для визначення таких обов'язкових ознак господарської діяльності, як: провадження такої діяльності суб'єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Виходячи із змісту п.11.2. ст.11 Закону №334/94-ВР, якою встановлені умови визначення дати формування валових витрат, первинними, розрахунковими документами, на підставі яких платником податків здійснюється відображення господарської операції в податковому обліку, є або документи, що підтверджують оплату вартості товару, або документи, що підтверджують отримання товару. При цьому, п.5.11 ст.5 Закону №334/94-ВР передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №334/94-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 25.05.1995р. № 88, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.
Враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем на розрахункові рахунки ТОВ „Тайпей” є компенсацією за отримані маркетингові послуги, а також наявність документального підтвердження виконання вищезазначеної операції, наданими суду первинними документами, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат на придбання товарів суми нарахованих (сплачених) витрат за отримані від ТОВ „Тайпей” послуги. Що означає відсутність у відповідача правових підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 23945 грн., в тому числі, 19156 грн. -за основним платежем та 4789 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.
При цьому, суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ „Тайпей” та позивачем є нікчемними правочинами з наступних підстав. Так, матеріали справи свідчать про те, що станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договорів та їх виконання, дана юридична особа була зареєстрована в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.(а.с.94)
До того ж, у відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.
Акт Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції №494/23-10-37015390 від 17.10.2011р. не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.
Крім того, з урахуванням положень пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.
Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні”.
Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю -не настають.
Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.
Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені ним у лютому 2011 року правочини з контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.
Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір про надання послуг №1009/02 від 02.09.2010р., укладений між ТОВ „Тайпей” та позивачем є дійсним та не був оскаржений в судовому порядку, таким чином він є таким, на підставі якого виникли права і обов'язки сторін даної угоди.
В судовому засіданні представник відповідача також посилалася на те, що позивачем протягом перевіряємого періоду завищено податковий кредит на суму 15323 грн.
Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуг, робіт) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг, робіт), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг, робіт) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно п.7.1 ст.7, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. При здійсненні господарської операції у момент виникнення податкових зобов'язань продавця складається податкова накладна у двох примірниках.
Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.
Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Із аналізу статей Закону 168/97-ВР слідує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону 168/97-ВР, а також підставою бюджетного відшкодування суми ПДВ в наступному періоді, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуг, робіт) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг, робіт), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг, робіт) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.
Суд також враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.
Судом встановлено, що також не спростовується і в акті перевірки, та не заперечувалось представником відповідача в судовому засіданні, що ТОВ „Тайпей”, станом на час укладення договорів з позивачем, було платником податку на додану вартість та мало право складати первинні документи відповідно до вимог Закону 168/97-ВР.
Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону 168/97-ВР платника податку визначено, як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.
Згідно з п.10.2 ст.10 Закону 168/97-ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Також, необхідно зазначити, що пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону 168/97-ВР, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Слід зазначити, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття „добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, суд вважає за необхідне визнати обґрунтованим застосування цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. Статті Закону України “Про податок на додану вартість”, Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, виникнення у платника податку на прибуток права на віднесення понесених витрат до складу валових витрат, від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Саме таку правову позицію викладено в Ухвалах Вищого адміністративного суду України від 11.11.2010 р. у справі № К-23404/07, від 28.10.2010 р. у справі № К-19470/07, від 08.07.2010 р. у справі № К-23280/07.
У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість та сум витрат до складу валових витрат, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Юридичний статус ТОВ „Тайпей” підтверджується витягом з ЄДР від 05.12.2011р. (а.с.94). Тобто, контрагент позивача - ТОВ „Тайпей” на момент проведення господарських операцій не ліквідований, діяльність його в установленому законом порядку не припинена, з ЄДР підприємство не виключено. Відповідачем не надано доказів анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ „Тайпей”.
Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємствам було одержання позивачем податкової вигоди.
Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ТОВ „Тайпей” маркетингових послуг підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, в судовому засіданні встановлено факт реальності господарських операцій, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого ТОВ „Гелаксі-Трейд ЛТД” ПДВ до податкового кредиту.
Також, враховуючи встановлений в судовому засіданні факт правомірності та обґрунтованості віднесення позивачем до валових витрат на придбання послуг суми нарахованих (сплачених) витрат за придбані послуги, суд дійшов висновку про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ 15325 грн., сплачену позивачем у звітному періоді у зв'язку з отриманням у ТОВ „Тайпей” послуг. Що означає протиправність визначення податковим органом позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість 19156 грн., в тому числі, 15325 грн. -за основним платежем та 3831 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції.
Наведене вище свідчить про обґрунтованість позовних вимог та неправомірність прийняття Олександрійською об'єднаною державною податковою інспекцією оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Таким чином, судові витрати в розмірі 28 грн. 23 коп., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальність „Гелаксі-Трейд ЛТД”.
Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції від 25 жовтня 2011 року №1001102310 та №1001092310.
Присудити товариству з обмеженою відповідальність „Гелаксі-Трейд ЛТД” з Державного бюджету України судовий збір в сумі 28 грн. 23 коп.
Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови складено -20.01.2012р.
Cуддя підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Т.М. Кармазина