Справа № 2-3622/11
01.03.2012 01 березня 2012 року Київський районний суд м. Полтави у складі:
Головуючого -судді Кузіної Ж.В.
При секретарі Мирній Ю.Л.
За участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Теслюк Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Госпрозрахункової житлово-експлуатаційної організації № 7, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради про зміну формулювання, стягнення коштів ,-
Позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, недоплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні , моральної шкоди посилаючись на те, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем. 25.08.2010 року нею була подана заява про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України у зв»язку з порушеннями законодавства про працю, колективного трудового договору, проте відповідачем виданий наказ про звільнення її за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Позивач не бажає поновлення на роботі та просила зобов'язати відповідача змінити формулювання причини її звільнення, вважати її звільненою за ч.3 ст.38 КЗпП України, стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку у розмірі 5902 грн. 69 коп., заробітну плату за період з 01.01.2010 року по 31.08.2010 рік у розмірі 4466 грн. 18 коп., зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31 серпня 2010 року по день фактичного розрахунку, виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 89 грн. 03 коп., стягнути з відповідача на її користь 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримали уточнені позовні вимоги, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини та просили позов задовольнити.
Представник відповідача Теслюк Н.Г. позовні вимоги не визнала, надала суду письмові заперечення , вважає позов безпідставним та просила відмовити у його задоволенні.
Представник третьої особи Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради в судове засідання не з»явився, надав суду заяву про відкладення розгляду справи в зв»язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні.
Враховуючи вимоги ст. 169 ЦПК України щодо відсутності підстав для відкладення розгляду справи, можливість юридичної особи - Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради забезпечити явку в судове засіданні представника , для представництва своїх інтересів, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача, який в судове засідання не з»явився.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані по справі докази, адміністративну справу № 3-1773/10, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 14 липня 2003 року працювала двірником ГЖЕД №7, що підтверджується наказом № 9-п від 14 липня 2003 року.
25 серпня 2008 року позивач звернулась з письмовою заявою до відповідача про звільнення її за ч.3 ст. 38 КЗпП України, в якій вказала на порушення законодавства , а саме встановлення розміру часової тарифної ставки, яка нижча за визначену ставку галузевою угодою, не перерахування заробітної плати у зв»язку з введенням нових мінімальних гарантій в оплаті праці з 01 січня 2010 року .
30 серпня 2010 року згідно наказу № 24-к від позивач була звільнена з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України .
Згідно норм ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оплату праці»мінімальна заробітна плата - це встановлений державою розмір заробітної плати, нижче якого не може проводитися оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці (робочого часу).
Судом встановлено, що сторони перебували у договірних відносинах, відповідно до трудового договору ,який був укладений між ними.
Згідно штатного розкладу робітників ГЖЕД-7 ,який діяв з 16 березня 2009 року та відповідно до якого визначався оклад позивача, місячний оклад двірника складав 726 грн., часова тарифна ставка передбачена у розмірі 4 грн. 35 коп.
З 01 серпня 2010 року посадовий оклад двірника збільшився та складав 1086 грн. 77 коп., часова тарифна ставка - 6 грн. 38 коп.
Як пояснила в судовому засіданні представник відповідача, згідно посадового окладу визначеного в штатному розкладі працівників ГЖЕД№7 нараховувалась заробітна плата позивачу.
Законом України « Про Державний бюджет України на 2010 рік» визначений розмір мінімальної заробітної плати , а саме з 01.01.2010 року - 869 грн., з 01.04.2010 р.- 884 грн., з 01.07.2010 р. - 888 грн., з 01.10.2010 р. - 907 грн., з 01.12.2010 р. - 922 грн.
Відповідно до п.5.5. колективного договору на 2009-2014 роки , який укладений між адміністрацією та профспілковим комітетом ГЖЕД №7 від 09.07.2009 року, реєстровий №194 (далі -колективний договір) при зміні рівня мінімальної заробітної плати та фінансової можливості адміністрація підприємства зобов'язується підвищувати тарифні ставки робітників та службовців в однаковому розмірі по кожній категорії працівників відповідно до Галузевої угоди .
У судовому засіданні представник відповідача підтвердила , що ГЖЕД№ 7 у своїй роботі керується крім законодачих актів і Галузевою угодою укладеною між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2007-2009 роки, та зареєстрована Міністерством праці та соціальної політики України 27.06.2007 року за реєстровим номером 51 (далі -Галузева угода).
Відповідно до п.3.1.3. розділу 3 Галузевої угоди мінімальна тарифна ставка (оклад) за просту некваліфіковану працю встановлюється у розмірі не нижче визначеної законодавством мінімальної заробітної плати.
Що стосується заперечень представника відповідача на відсутність фінансової можливості щодо перерахунку заробітної плати, то вказані посилання є неприйнятними , оскільки зміна розміру мінімальної заробітної плати і є механізмом зміни заробітної плати позивача.
Згідно ч.2 ст. 34 Закону України «Про оплату праці»розмір оплати праці може бути нижчим від встановленої державою мінімальної заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, простою та з інших причин, передбачених законодавством, які мали місце з вини працівника.
У судовому засіданні суду не надано доказів, що з підстав визначених ч.2 ст. 34 Закону України «Про оплату праці»позивачу визначена була заробітна плата нижче мінімального рівня встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік».
Відповідно до акту перевірки № 16-01-71/225 від 01 липня 2001 року Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю територіальної державної інспекції праці у Полтавській області при перевірці діяльності ГЖЕД № 7 встановлено порушення вимог ст. 3 Закону України «Про оплату праці»та ст. 95 КЗпП України стосовно дотримання законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати . На підставі даного акту був складений протокол про адміністративне правопорушення відносно начальника ГЖЕД № 7 ОСОБА_4
Судом була досліджена адміністративна справа № 3-1773/10 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ч.1 ст. 41 КУпАП України. Постановою Київського районного суду м. Полтави від 04.08.2010 року ОСОБА_4 визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП. Постанова набрала законної сили.
Постановою суду серед інших порушень законодавства про працю встановлено, що в ГЖЕД № 7 не виконуються вимоги ст. 3 Закону України «Про оплату праці»та ст. 95 КЗпП України стосовно дотримання законодавство встановленого розміру мінімальної заробітної плати .
Таким чином обставини на які посилалась позивач при поданні заяви про звільнення мали місце.
Після проведеної перевірки Держнаглядпраці з 01 серпня 2010 року, оклади працівників ГЖЕД №7 були обраховані, виходячи з мінімальної заробітної плати 888 грн. При цьому місячний оклад двірника складав 1086,77 грн., часова тарифна ставка -6,51 грн. та з врахуванням нових розмір окладів у серпні 2010 року була нарахована заробітна плата позивачу.
Посилання представника відповідача, що ГЖЕД № 7 не зобов»язано було здійснювати перерахунок до 01 серпня 2010 року окладів працівників у зв»язку зі зміною розміру мінімальної заробітної плати є неприйнятними, оскільки суперечать нормам діючого законодавства.
На підставі викладеного суд приходить до висновку про неправомірні дії відповідача в частині неповної оплати праці позивача з 01 січня 2010 року, якими порушено вимоги ст.21 КЗпП України в частині обов'язку роботодавця виплачувати працівнику заробітну плату, передбачену законодавством, колективним договором та угодою сторін, вимоги ст.43 Конституції України, в частині гарантування права на своєчасне одержання винагороди за працю, вимоги п.5.1.Колективного договору в частині зобов'язання ГЖЕД №7 здійснювати оплату праці працівників відповідно до Законів України.
Таким чином, суд приходить до висновку щодо необхідності зобов»язання ГЖЕД № 7 здійснити перерахунок позивачу ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 січня 2010 року по 31 серпня 2010 року з врахуванням визначеного розміру мінімальної заробітної плати встановленого згідно Закону України « Про Державний бюджет України на 2010 рік» та виплатити нараховані суми з врахуванням проведених платежів.
Позивачем наданий суду розрахунок невиплаченої заробітної плати, який не може бути прийнятий судом оскільки нарахування заробітної плати до повноважень суду не входить.
Згідно частини 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Позивач звертаючись до ГЖЕД № 7 з заявою про звільнення посилалась на порушення законодавства про працю та просила її звільнити за ч. 3 ст. 38 КЗпП України , а тому відповідач не мав права приймати рішення щодо звільнення позивача за ч.1 ст. 38 КЗпП України. А отже , з метою відновлення порушеного права позивача, необхідно змінити формулювання причин її звільнення, вважати такою, що звільнена за власним бажанням у зв'язку невиконанням ГЖЕД №7 законодавства про працю, умов колективного та трудового договору згідно ч.3 ст.38 КЗпП України.
Відповідно до ст.47 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача ГЖЕД № 7 на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то вказані позовні вимоги не можуть бути задоволені .
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у встановлені законодавством строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Позивач у судовому засіданні не заперечувала , що при звільненні їй були виплачені кошти нараховані відповідачем . Як встановлено судом, між сторонами на день звільнення позивача існував спір про розмір заробітної плати, що підлягала виплаті позивачу, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку .
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України власником або уповноваженим ним органом моральна шкода відшкодовується працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи підстави спричинення моральної шкоди та докази, які позивач навела суду у підтвердження цих позовних вимог, суд вважає, що позивачу спричинена моральна шкода у розмірі 800 грн., яка підлягають стягненню з відповідача ГЖЕД № 7. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить з засад розумності, добросовісності та справедливості.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судовий збір.
Керуючись ст. ст. 47,117, 237-1 КЗпП України, ст..ст.10,11, 60, 88, 209, 212- 215 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 згідно наказу Госпрозрахункової житлово-комунальної дільниці №7 від 30 серпня 2010 року № 24-к , вважати звільненою 30 серпня 2010 року за власним бажанням у зв'язку невиконанням ГЖЕД №7 законодавства про працю, умов колективного та трудового договору згідно частини 3 статті 38 КЗпП України.
Зобов'язати Госпрозрахункову житлово-комунальну дільницю №7 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.
Зобов'язати Госпрозрахункову житлово-комунальну дільницю №7 здійснити перерахунок ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 січня 2010 року по 31 серпня 2010 року з врахуванням визначеного розміру мінімальної заробітної плати встановленого згідно Закону України « Про Державний бюджет України на 2010 рік» та виплатити нараховані суми з врахуванням проведених платежів.
Стягнути з Госпрозрахункової житлово-комунальної дільниці №7 на користь ОСОБА_1 800 грн. моральної шкоди.
В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з Госпрозрахункової житлово-комунальної дільниці №7 на користь держави судовий збір у розмірі 321 грн. 90 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави протягом десяти днів з дня його проголошення.
Головуючий Ж.В.Кузіна