Справа № 1-1171/11
іменем України
"17" лютого 2012 р.
17 лютого 2012 року місто Київ
Шевченківський районний суд м. Києва в складі: головуючого -судді СЛОБОДЯНЮКА П.Л., при секретарі БАНАС М.К., ОМЕЛЯНЧУК А.О., за участю прокурора КАЦЮБИ В.С., потерпілого ОСОБА_2, підсудного ОСОБА_3, захисника ОСОБА_4, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва розглянув кримінальну справу за обвинуваченням
ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, який не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого: 01.02.2011 року - за ч. 1 ст. 185 КК України - до 1 року позбавлення волі із звільненням від відбування покарання, відповідно до ст. 75 КК України, з іспитовим строком 1 рік,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185 та ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України.
Шевченківський районний суд м. Києва
16 березня 2011 року, приблизно о 2 годині 5 хвилин, ОСОБА_3, будучи раніше судимим за ч. 1 ст. 185 КК України, тобто діючи повторно, знаходячись поблизу будинку №64 по вул. Щербакова в м. Києві, помітивши автомобіль ВАЗ 21063 (державний номер НОМЕР_1) та маючи намір вчинити крадіжку чужого майна з цього авто, підійшов до нього, і переконавшись, що діє непомітно, пошкодивши замок дверцят, проник до салону згаданого авто, де намагався заволодіти чужим майном потерпілого ОСОБА_5, однак, не знайшовши майна, яке вважав цінним, залишив місце злочину.
Далі, ОСОБА_3, цієї ж ночі, приблизно о 2 годині 10 хвилин, перебуваючи біля будинку №66 по цій же вулиці, з метою вчинення крадіжки, у подібний спосіб проник до салону автомобіля ВАЗ 2103 (державний номер НОМЕР_2), де почав підшукувати речі, які можна було б викрасти, проте довести свої злочинні дії до кінця не зміг, з причин, що не залежали від його волі, оскільки такі його дії були помічені працівниками міліції, які і затримали останнього на місці вчинення злочину.
Крім того, органом досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що 10 січня 2011 року, приблизно о 00 годин, шляхом зламу замку вхідних дверей, проник до салону автомобіля ВАЗ 21061 (державний номер НОМЕР_3), що знаходився біля будинку №64 по вул. Баумана в м. Києві, звідки, повторно, таємно викрав особисті речі потерпілого ОСОБА_2, а саме: чоловічу куртку, вартістю 500 грн.; чоловічі сорочку, теніску та джинси, вартістю, відповідно, 50 грн., 100 грн. і 300 грн.; жіноче плаття, вартістю 1500 грн.; жіночій брючний костюм, вартістю 600 грн., піджак «Атлас», вартістю 250 грн. та документи, які для потерпілого не представляють цінності, а всього майна на загальну суму 3300 грн., після чого з місця злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_3 свою вину у пред'явленому обвинуваченні визнав частково, а саме щиро каючись та визнаючи в повному обсязі свою провину у вчиненні замаху на крадіжку по двом епізодам на вул. Щербакова в м. Києві, підтверджуючи всі обставини, викладені в описовій частині вироку (щодо замаху на крадіжку), ОСОБА_3 заперечив свою причетність до вчинення викрадення майна потерпілого ОСОБА_2 з автомобіля ВАЗ, що знаходився біля будинку №64 по вул. Баумана в м. Києві. В ході допиту ОСОБА_3 також показав, що вночі 16 березня 2011 року, він, знаходячись біля будинку №64 по вул. Щербакова в м. Києві, помітив автомобіль ВАЗ, з якого вирішив викрасти щось цінне. Підійшовши до вказаного авто, він частиною ножиці, яка були при собі, пошкодив замок передніх дверцят, однак відкрити їх так і не зміг, після чого за допомогою цього ж знаряддя, відкрив багажник даного автомобіля, і нічого не знайшовши там, пішов далі. Як у подальшому пояснив ОСОБА_3, через декілька хвилин він помітив інший автомобіль ВАЗ, який знаходився біля будинку №66 по цій же вулиці, і маючи намір викрасти щось цінне вже з цього автомобіля, він пошкодивши аналогічним чином замок передніх дверцят, проник до салону цього авто, де почав шукати якісь речі, проте майже відразу після цього його було затримано охоронцями та працівником міліції. Крім того, ОСОБА_3 пояснив, що під час досудового слідства його примусили співробітники міліції шляхом погроз та застосування фізичного насильства оговорити себе в частині здійснення крадіжки окремого майна з автомобіля ВАЗ, що знаходився по вул. Баумана, 64 в м. Києві, хоча насправді він таких дій не вчиняв і в цей день взагалі у цьому районі не перебував, а знаходився зі своїм знайомим ОСОБА_6 на об'єкті в районі вул. Щорса, де робили ремонт.
За клопотанням підсудного, яке було підтримане іншими учасниками процесу, судове слідство в частині дослідження обставин вчинення ОСОБА_3 замаху на крадіжку за адресами: вул. Щербакова, 64 та Щербакова, 66 в м. Києві , було проведено у відповідності до вимог ч. 3 ст. 299 КПК України. При цьому судом їм було роз'яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
Що ж стосується обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні останнім крадіжки відповідного майна потерпілого ОСОБА_2 з автомобіля ВАЗ 21061 (державний номер НОМЕР_3), то дослідивши всі обставини по даній справі щодо цього епізоду, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не було здобуто переконливих доказів щодо участі підсудного ОСОБА_3 у вчиненні даного злочину, і такий висновок суду обумовлений наступним.
Як пояснив в суді потерпілий ОСОБА_2, поставивши ввечері 9 січня 2011 року автомобіль ВАЗ 21061 (державний номер НОМЕР_3) біля будинку №64 по вул. Баумана в м. Києві, наступного дня, близько 8 години, коли повернувся до згаданого авто, то виявив, що дверцята були пошкоджені і з салону пропали його різні особисті речі. Також потерпілий ОСОБА_2 пояснив, що не бачив, хто вчинив дану крадіжку.
Як показав свідок ОСОБА_6, з 6 по 13 січня 2011 року, він спільно з ОСОБА_3 та іншими хлопцями здійснювали ремонт квартири в будинку по вул. Щорса, 32в в м. Києві, і знаходились там постійно включаючи і нічний час, і такі показання ОСОБА_6 повністю узгоджуються з показами ОСОБА_3, у яких останній вказував, що опівночі 10 січня 2011 року, він не перебував на вул. Баумана, а знаходився в цей час разом з ОСОБА_6 в іншому районі м. Києва.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 спільно з іншими хлопцями з 8 по 13 січня 2011 року жили в квартирі, що знаходилась в будинку по вул. Щорса в м. Києві, де робили ремонт, а в цей проміжок часу вона неодноразово приїздила до них та привозила їм окремі речі, і такі покази ОСОБА_7 узгоджується як з показами свідка ОСОБА_6, так і з показами підсудного ОСОБА_3 щодо їх спільного перебування 10 січня 2011 року за згаданою адресою.
Що ж стосується протоколу явки з повинною (а.с. 70), де ОСОБА_3 власноручно письмово виклав обставини здійснення крадіжки 10 січня 2011 року, то зважаючи на зміст вказаного протоколу, який викладений із використанням речових зворотів суто офіційно-юридичного характеру, не притаманних стилю висловлення своїх думок підсудним ОСОБА_3, що мало місце в судовому засіданні, а також беручи до уваги заяву останнього з приводу тиску на нього працівниками міліції при написанні цього протоколу, суд вважає, що таке зізнання ОСОБА_3 у вчиненні крадіжки 10 січня 2011 року, має під собою сумнівну основу. Більше того, на переконання суду, у бік даного висновку свідчить і той факт, що надаючи окремі пояснення в день затримання 16 березня 2011 року (а.с. 42-45), тобто в день написання явки з повинною, ОСОБА_3 жодним чином не вказував про обставини вчинення крадіжки 10 січня 2011 року, і хоча матеріали справи містять і інші пояснення останнього в цей же день (а.с. 71-72), де він і зазначає про згадані обставини, однак, даючи, знову ж таки в цей же день, показання як підозрюваний та визнаючи свою провину у повному обсязі у вчиненні замаху на крадіжку 16 березня 2011 року (а.с. 145-148), ОСОБА_3 аналогічно будь-яким чином не вказує про скоєння ним крадіжки 10 січня цього ж року.
Суд також критично оцінює покази, надані ОСОБА_3 під час допиту та в ході відтворення обстановки та обставин події (відповідно а.с. а.с. 157-159, 112-116), у яких останній зазначав про обставини вчинення ним крадіжки 10 січня 2011 року, оскільки такі його покази, не узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, упередженість чи необ'єктивність яких судом не встановлена. Більше того, під час відтворення обстановки та обставин події, ОСОБА_3 взагалі не зазначав про те, яким чином (через які дверцята) та за допомогою яких знарядь він проник до салону автомобіля ВАЗ 21061 (державний номер НОМЕР_3), який знаходився біля будинку №64 по вул. Баумана в м. Києві, що передувало цьому, які конкретно речі були ним викрадені, де вони знаходились в салоні згаданого авто, у який спосіб він забрав їх з собою, що, на думку суду, також свідчить про сумнівний характер вчинення саме ОСОБА_3 крадіжки з вказаного авто, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «вне разумного сомнения», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази «могут вытекать из сосуществования достаточно сильных, четких и взаимно подтверждающих умозаключений или аналогичных неопровержимых презумпций факта»(рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України»№ 39598/03 від 21.07.2011 року).
Що ж стосується перевірки скарги ОСОБА_3 з приводу фізичного та психічного тиску на нього з боку працівників міліції з метою примушування зізнатися у злочині, який він не вчиняв, то, як вбачається зі змісту постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутності в діянні працівників Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві ознак складу злочинів, передбачених ст.ст. 364, 365 КК України, така перевірка прокуратурою Шевченківського району була здійснено неефективно, оскільки фактично було опитано лише працівників міліції, які безпосередньо або прийняли явку з повинною у ОСОБА_3 (ОСОБА_1), або прийняли пояснення чи допитували ОСОБА_3 (відповідно ОСОБА_8 та ОСОБА_9), при цьому не було здійснено перевірки щодо стану здоров'я на момент затримання ОСОБА_3 та доставки його до місця перебування під вартою з метою встановлення наявності/відсутності у нього тілесних ушкоджень, не опитано співробітників чергової частини Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві, тим самим не було дотримано того, що «расследование спорных утверждений о жестоком обращении должно быть очень тщательным. Это означает, что власти всегда должны серьезно пытаться выяснить, что произошло, а не полагаться на поспешные или плохо обоснованные выводы для того, чтобы прекратить расследование, или в качестве основания для своего решения. Государство должно принять все доступные ему разумные меры для получения доказательств, касающихся инцидента, включая, среди прочего, свидетельства очевидцев и вещественные доказательства»(рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України»№ 39598/03 від 21.07.2011 року).
За таких обставин, враховуючи те, що в рамках судового розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185 та ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України, не здобуто жодних переконливих доказів, які б підтверджували обвинувачення в частині вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, і оцінка яких би була б позбавлена відповідних сумнівів щодо доведеності участі підсудного ОСОБА_3 у вчиненні саме цього злочину, а відповідно до положень ст. 62 Конституції України, всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, суд вважає, що підсудний ОСОБА_3 підлягає виправданню у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
В той же час, оскільки ОСОБА_3 вчинив закінчений замах на повторне таємне викрадення чужого майна, то такі його дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України.
Потерпілим ОСОБА_2 заявлено цивільний позов щодо відшкодування матеріальної шкоди на суму 7600 гривень.
Зважаючи, що підсудний ОСОБА_3 підлягає виправданню через недоведення його участі у вчиненні злочину по відношенню до потерпілого ОСОБА_2, то у задоволенні цивільного позову останнього слід відмовити.
При призначенні покарання ОСОБА_3 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України, суд бере до уваги і визнає обставинами, які пом'якшують покарання - його щире каяття у вчиненому та активне сприяння розкриттю злочину.
Також, призначаючи покарання підсудному, суд враховує і те, що він має молодий вік, на психоневрологічному та наркологічному обліках не перебуває, за відповідним місцем проживання скарг та нарікань не отримував, тому суд вважає, що в даному конкретному випадку є можливість призначати ОСОБА_3 мінімальний розмір обраного покарання, однак враховуючи всю сукупність даних, що характеризують останнього у минулі періоди, а саме те, що він певним чином схильний до протиправної поведінки, при визначенні відповідного виду покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, на переконання суду, в даному конкретному випадку, ОСОБА_3 слід обрати максимально суворий його вид.
Крім того, враховуючи те, що ОСОБА_3 не відбув покарання, призначене вироком Подільського районного суду м. Києва від 01 лютого 2011 року у виді 1 року позбавлення волі, згідно ст.ст. 71, 72 КК України, суд вважає необхідним частково приєднати невідбуту ним частину покарання за вказаним вироком.
Стягненню з підсудного підлягають судові витрати.
Речові докази по справі, а саме: частину ножиці -знищити, а ліхтарик -конфіскувати.
На підставі викладеного та, керуючись ст.ст. 299, 323, 324, 328, 332, 338, 343 КПК України,
ОСОБА_3, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України - виправдати за недоведеністю його участі у вчиненні цього злочину.
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України, за якою призначити йому покарання у виді одного року позбавлення волі.
Відповідно до ст.ст. 71, 72 КК України, за сукупністю вироків, з урахуванням невідбутого ОСОБА_3 покарання за вироком Подільського районного суду м. Києва від 01 лютого 2011 року у виді одного року позбавлення волі, шляхом часткового приєднання вказаної невідбутої частини покарання, призначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді одного року і шести місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту затримання та перебування під вартою, а саме з 16 березня 2011 року.
У задоволенні цивільного позову, заявленого потерпілим ОСОБА_2 на суму 7600 грн. -відмовити.
Після набрання вироком законної сили, речові докази по справі, а саме: частину ножиці -знищити, а ліхтарик -конфіскувати.
Судові витрати, пов'язані з проведенням НДЕКЦ при ГУ МВС україни в м. Києві експертизи, вартістю 1825,42 грн. -стягнути із засудженого на користь вказаної установи.
До набрання вироком законної сили, міру запобіжного заходу, обрану ОСОБА_3 у виді взяття під варту -залишити без зміни та утримувати останнього в Київському слідчому ізоляторі №13.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом 15 діб з моменту його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.
Суддя П.Л. СЛОБОДЯНЮК