Справа № 2-1758
2012 року
06 березня 2012 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі : головуючого - судді - Лазаренко В.В.
при секретарі - Подобєді О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Головне управління юстиції в м. Києві, про усунення від права на спадкування, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про усунення ОСОБА_2 від права спадкування за законом, після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивачка посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла мати сторін ОСОБА_3. Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1.
Спадкоємцями майна померлої ОСОБА_3 є її діти - позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2
Позивач посилається на те, що її мати ОСОБА_3 була похилого віку, проживала останні 20 років сама в своїй квартирі, через свій похилий вік та за станом здоров'я потребувала сторонньої допомоги та догляду, а відповідач - як повнолітній син ОСОБА_3 - зобов'язаний був допомагати своїй матері і морально і матеріально, доглядати її, надавати їй медичну допомогу, допомагати в веденні домашнього господарства, надавати їй будь-яку підтримку.
Проте, відповідач за весь час хвороби ОСОБА_3 жодного разу не поцікавився здоров'ям хворої, не надавав будь-якої допомоги - ні матеріальної, ні моральної, ні фізичної.
Посилаючись на наведені вище обставини, позивач зазначає, що відповідач мав можливість але свідомо ухилявся від надання спадкодавцеві будь-якої матеріальної та моральної підтримки, а тому позивач вважає, що відповідач ОСОБА_2 має бути усунений від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 1224 ЦК України.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 визнав в повному обсязі і не заперечував проти задоволення позову. Наслідки визнання відповідачем позову йому роз'яснені і зрозумілі.
Третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві звернулося до суду з заявою в якій просить розглянути справу у відсутності свого представника. За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що справа може бути розглянута у відсутності представника третьої особи.
Суд, заслухавши пояснення позивачки, її представника, відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації смерті м. Києва 21.06.2011 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_3, яка є матір'ю сторін (а.с. 6).
Після смерті ОСОБА_3 залишилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Згідно заповіту від 10 червня 2011 року ОСОБА_3, належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, заповіла ОСОБА_1 (а.с. 17).
Відповідно до ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно віз змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Як вбачається з листа Київської державної нотаріальної контори №11 від 01.03.2012 року спадкоємцем згідно ст. 1261 та ст. 1241 ЦК України є син померлої -ОСОБА_2, зареєстрований за адресою АДРЕСА_2, який подав заяву про прийняття обов'язкової частки у спадковому майні, як непрацездатний.
Крім вищезазначених спадкоємців, до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, ніхто не звертався. Станом на 01.03.2012 року Свідоцтва про право на спадщину на майно померлої не видавалося.
Позивач, зазначаючи, що після смерті ОСОБА_3 право на спадкування її майна мають її діти: позивач - ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2, просить усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом з підстав, передбачених абзацом 2 ч. 3 ст. 1224 ЦК України.
Стаття 1224 ЦК України визначає підстави усунення від спадкування за законом.
Абзац 2 ч. 3 ст. 1224 ЦК України встановлює, що не мають право на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування»правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо
утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної
громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння
нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для
існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.
Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, суд, при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України, повинен установити як факт ухилення особи, яка була зобов'язана утримувати спадкодавця, від надання спадкодавцеві допомоги, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.
З аналізу абзацу 2 ч. 3 ст. 1224 ЦК України випливає, що лише при одночасному настанні зазначених в ній обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Крім того, при вирішенні спору судом підлягає з'ясуванню і питання чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця, якого просять усунути від спадщини, за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.
У судовому засіданні встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 була особою похилого віку (померла у віці 86 років), проживала сама за адресою АДРЕСА_1. Позивач, як дочка померлої підтримувала свою матір, надавала їй матеріальну, моральну, медичну допомогу, сплачувала квартплату та комунальні послуги.
Відповідач у судовому засіданні ці обставини визнав і не оспорював.
Зазначені обставини підтверджують, що належну допомогу та догляд спадкодавець ОСОБА_3 за життя отримувала від своєї дочки ОСОБА_1
Відповідач ОСОБА_2 також пояснив суду, що між ним та позивачкою існувала домовленість, що саме позивач буде доглядати за матір'ю і ця домовленість виконувалася позивачем і існувала аж до смерті матері. Відповідач також пояснив, що він за станом здоров'я та своїм матеріальним становищем не міг надавати необхідну матері допомогу, а ні фізичну, а ні матеріальну.
Позивач не заперечувала існування обставин на які посилався відповідач, зокрема того, що між сторонами існувала домовленість щодо того, що за матір'ю буде доглядати саме позивач, а також тієї обставини, що відповідачу за станом здоров'я було важко доглядати за матір'ю.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що спадкодавець ОСОБА_3 за життя потребувала допомоги саме відповідача, а відповідач, за життя матері, мав можливість надавати їй допомогу та свідомо ухилявся від свого обов'язку, суду не надано.
Виходячи з цього, суд вважає такими, що не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні посилання позивачки на те, що спадкодавець ОСОБА_3 потребувала допомоги саме відповідача ОСОБА_2, а він мав змогу надавати допомогу, яку потребувала спадкодавець, проте свідомо ухилявся від надання такої допомоги.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частина 4 статті 60 ЦПК України встановлює, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи з наведеного вище, суд дійшов до висновку про те, що позивач не довела обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Суду не надано доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2, розуміючи свій обовязок щодо надання матері необхідної допомоги, усвідомлюючи необхідність надання такої допомоги спадкодавцеві, за наявності можливості надання допомоги, свідомо ухилявся від виконання обов'язку надавати допомогу своій матері ОСОБА_3.
При ухваленні рішення, суд не приймає до уваги той факт, що відповідач у судовому засіданні визнав позовні вимоги ОСОБА_1, оскільки з аналізу ст. 174 ЦПК України вбачається, що у разі визнання відповідачем позову суд ухвалює рішення про задоволення позову за наявності для того законних підстав, проте, як встановлено вище, судом не встановлено законних підстав для задоволення позову.
Враховуючи обставини встановлені судом, оцінюючі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, а тому вважає, що в задоволенні позову має бути відмовлено.
Керуючись ст. ст. 3, 10-11, 208-209, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 1224, 1261 ЦК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Головне управління юстиції в м. Києві, про усунення від права на спадкування, про усунення від права на спадкування - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: