ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5/28206.03.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркабель Київ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Євробудмонтаж"
про стягнення 76 471,34 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 03.11.2011 р.;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеркабель Київ" (далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Євробудмонтаж" (далі -відповідач) про стягнення 76 471, 34 грн., в тому числі 72 572, 32 грн. основного боргу за договором поставки, 3 266, 75 грн. пені та 632, 27 грн. 3 % річних. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, зокрема, щодо оплати послуг адвоката у розмірі 7 200, 00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 17.06.2011 р. між сторонами було укладено договір поставки № 014, за умовами якого позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 145 863, 92 грн. на підставі видаткової накладної № 571 від 21.06.2011 р., який відповідач оплатив частково, сплативши позивачу 25.05.2011 р. передоплату у сумі 72 572, 58 грн. та 21.06.2011 р. 719, 02 грн., з огляду на що у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 72 572, 32 грн. Позивач звертався до відповідача з претензією № 1833/11-07 від 01.09.2011 р. щодо сплати боргу, отримана відповідачем 19.09.2011 р., однак вона була залишена без розгляду, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Разом з подачею позовної заяви позивач також звернувся до суду із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, у розмірі 76 361, 02 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2011 р. порушено провадження у справі № 5/282 та призначено розгляд справи на 24.01.2012 р.
У судовому засіданні 24.01.2012 р. представник відповідача надав суду письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого він визнає наявність боргу внаслідок порушення строків оплати поставленого позивачем товару, проте вказує на неможливість розрахунку внаслідок недостатності грошових коштів.
За наслідками судового засідання 24.01.2012 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 08.02.2012 р.
Ухвалою суду від 08.02.2012 р. задоволено клопотання сторін про продовження строку вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 06.03.2012 р.
21.02.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він наявність основного боргу визнає, проте зазначає про відсутність можливості виконати відповідні зобов'язання в силу скрутного фінансового становища. Крім того, відповідач не погоджується з сумою заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, оскільки вважає їх неспіврозмірними з ціною позову.
Також, відповідач надав суду заяву про затвердження мирової угоди у справі.
У судове засідання 06.03.2012 р. відповідач не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Судом розглянуто заяву відповідача про затвердження мирової угоди у справі та відхилено її, у зв'язку з тим, що на розгляд суду не надано підписаного обома сторонами тексту мирової угоди.
Також, судом розглянуто заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та відхилено її з підстав необґрунтованості.
Так, відповідно до п. п. 1, 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
У судовому засіданні 06.03.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Як вбачається з матеріалів справи, 25.05.2011 р. позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 571 на суму 145 863, 92 грн. щодо товару (N) HXH-0 FE180/E90 5*25 RM у кількості 0, 6150 км та барабану № 16 у кількості 1 шт.
За текстом вказаного рахунку він є письмовим договором поставки, укладеним у спрощений спосіб відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України.
У відповідь, 25.05.2011 р. відповідач перерахував позивачу 72 572, 58 грн. з призначенням платежу "передплата за NHXH FE180E90 5*25 0,66/1kv, згідно з рах. № 571 від 25.05.11 р.".
17.06.2011 р. позивач (продавець) та відповідач (покупець) уклали Договір № 014, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити кабельно-провідникову продукцію на умовах цього договору.
Фактичний обсяг поставок за цим договором визначається та фіксується продавцем та покупцем в накладних на відпуск товару (п. 2.1. Договору).
Відповідно до п. 4.3. Договору покупець здійснює попередню оплату товару прямим банківським переказом у розмірі 50 % від вартості товару та 50 % оплачує в термін протягом 30 днів від дати відвантаження.
Згідно з п. 10.1. Договору його сторони визначили, що він вступає в дію з дати його підписання і діє до 30.12.2011 р.
21.06.2011 р. повивач поставив відповідачу товар на загальну суму 145 863, 92 грн., а саме: (N) HXH-0 FE180/E90 5*25 RM у кількості 0, 6150 км та барабан № 16 у кількості 1 шт., що підтверджується видатковою накладною № 678 та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 156 від 20.06.2011 р.
Підставою поставки у вказаній видатковій накладній визначено рахунок № 571 від 25.05.2011 р.
21.06.2011 р. відповідач перерахував позивачу 719, 02 грн. з призначенням платежу "передплата за барабан згідно з рах. № 571 від 25.05.2011 р.", що підтверджується випискою банку по рахунку позивача.
Оскільки відповідач не сплатив решту частини вартості поставленого позивачем товару, позивач звернувся до нього з претензією № 1833/11-07 від 01.09.2011 р., яка була отримана відповідачем 19.09.2011 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 04111 0371292 0.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За загальним правилом договори між юридичними особами укладаються у письмовій формі шляхом складання єдиного документа.
Водночас, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
З матеріалів справи вбачається, що письмовий Договір поставки, на який посилається позивач, було укладено між сторонами вже після того, як позивач виставив відповідачу рахунок для оплати товару (N) HXH-0 FE180/E90 5*25 RM у кількості 0, 6150 км та барабану № 16 у кількості 1 шт., а відповідач здійснив його часткову передоплату. При цьому, як призначення такого платежу, так і підставу поставки у видатковій накладній № 678 від 21.06.2011 р. визначено не Договір поставки № 014 від 17.06.2011 р., а рахунок № 571 від 25.05.2011 р., в якому стверджується, що він є письмовим договором поставки, укладеним у спрощений спосіб відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Згідно з ст. 180 ГК України строк дії договору є його істотною умовою.
З урахуванням приписів вказаних норм, суд зазначає, що укладений між сторонами Договір № 014 від 17.06.2011 р. не може поширювати свою дію на відносини, що відбулись до його укладення (за його змістом сторони іншого також не передбачили), у зв'язку з чим та з огляду на зміст первинних бухгалтерських документів щодо спірної поставки суд дійшов висновку про те, що вона відбулась на підставі договору поставки, укладеного у спрощений спосіб.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
Оскільки, видаткова накладна, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей та рахунок, що виставлявся позивачем для їх оплати, містять найменування товару, його кількість, ціну, підписані відповідно представниками позивача і відповідача, зазначені обставини дають підстави вважати, що між сторонами мав місце факт укладання правочину на поставку товару у спрощений спосіб.
Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В силу приписів ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана позивачем претензія № 1833/11-07 від 01.09.2011 р. була отримана відповідачем 19.09.2011 р., а отже строк виконання зобов'язання з оплати товару необхідно вважати таким, що настав -26.09.2011 року.
Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, не сплатив позивачеві повністю їх вартості, беручи до уваги відсутність передбачених законодавством підстав припинення відповідного зобов'язання, суд дійшов висновку щодо необхідності задоволення позову в частині основного боргу.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем.
Згідно з ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій у сфері господарювання, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Позивач нарахував відповідачеві 3 266, 75 грн. пені за період з 22.07.2011 р. по 01.11.2011 р. (106 днів).
Однак, враховуючи положення ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно якої платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, та ст. 547 ЦК України, відповідно до якої правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, необхідно дійти висновку, що вимоги по стягненню пені є безпідставними, оскільки сторонами не укладалось письмового договору щодо спірної поставки, яким би передбачалась відповідальність покупця за прострочення грошового зобов'язання з оплати поставленого товару у формі сплати пені.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Позивач нарахував відповідачу 632, 27 грн. 3 % річних за період з 22.07.2011 р. по 01.11.2011 р. (106 днів).
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Оскільки позивачем невірно визначено початок прострочення грошового зобов'язання, суд самостійно перерахував 3 % річних за період з 26.09.2011 р. по 01.11.2011 р. та встановив, що їх розмір має становити 214, 73 грн.
Також, позивачем заявлено вимоги про відшкодування понесених ним витрат на оплату послуг адвоката.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, 21.10.2011 р. між позивачем та адвокатом Калітвенцевим Ігорем Миколайовичем було укладено Договір про надання юридичних послуг, за яким відповідно до заявки на надання послуг № 1 від 24.10.2011 р. адвокат підготував позов у даній справі. Розмір вартості послуг, наданих адвокатом сторони визначили у сумі 7 200, 00 грн., які були сплачені позивачем згідно з платіжним дорученням № 3445 від 03.11.2011 р.
У відповідності з пунктом 12 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (з наступними доповненнями і змінами, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до частини другої статті 80 Цивільного кодексу України, отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси є його особистим правом; беручи до уваги ціну позову, тривалість розгляду і складність справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 7 200,00 грн. є неспіврозмірними та завищеними.
Співрозмірними, на думку суду, можуть бути витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 5 % від ціни позову -3 823, 56 грн.
Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. "Про судове рішення", зі змінами та доповненнями, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором зобов'язання щодо розрахунків з позивачем, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зробленого судом перерахунку 3 % річних.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судових витрат покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Євробудмонтаж" (03115, м. Київ, Святошинський район, проспект Перемоги, будинок 104, код ЄДРПОУ 34351966) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркабель Київ" (08112, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Дмитрівка, вулиця Садова, будинок 2, код ЄДРПОУ 32739864) 72 572 (сімдесят дві тисячі п'ятсот сімдесят дві) грн. 32 коп. основного боргу, 214 (двісті чотирнадцять) грн. 73 коп. 3 % річних, 1 455 (одна тисяча чотириста п'ятдесят п'ять) грн. 74 коп. витрат по сплаті судового збору, 3 823 (три тисячі вісімсот двадцять три тисячі) грн. 56 коп. витрат на оплату послуг адвоката.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя В.С. Ломака
Повне рішення складено 12.03.2012 р.