Справа № 2-569
2011 рік
21 листопада 2011 року Ленінський районний суд м.Луганська в складі:
головуючого -судді Бугери О.В.
при секретарі -Тихенькій О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську цивільну справу
Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Луганської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк»до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору кредиту та стягнення боргу; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»в особі Луганської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк»про визнання недійним кредитного договору,-
Представником позивача подано до суду позов про дострокове розірвання договору кредиту та стягнення боргу з ОСОБА_1 у якому зазначено, що 18.12.2003 року між позивачем та відповідачем був укладений договір кредиту за №550-3-2683. Згідно договору відповідачу був виданий кредит на купівлю транспортного засобу KIA Preqio у сумі 39761 доларів США зі сплатою 14 % річних, щомісячним погашенням заборгованості, згідно графіку зазначеному у п.п.1.1 договору та кінцевим терміном повернення до 10.12.2008 року.
Кредит наддавався на придбання автомобіля, який передавався в заставу банку згідно договору застави майна від 24.12.2003 року за №3621. Відповідачем невиконанні умови договору, відповідач не сплатив відсотки за його користування та штрафні санкції за порушення строків повернення кредиту /згідно графіку/ тим самим порушив п.п. 3.3.7., 3.3.8 кредитного договору.
Відповідно до п.п. 4.4. договору, у разі невиконання відповідачем зобов'язань визначених у п.п.п 3.3.2.-3.3.11. договору протягом 5-ти днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився та відповідно, відповідач зобов'язаний сплатити відсотки за фактичний час використання кредиту та нараховану пеню і штрафні санкції.
Про порушення зобов'язань відповідач був повідомлений листом від 30.03.2007 року. Від реалізації заставленого майна на рахунок банку згідно квитанції № 51-005 була внесена сума 62000, 00 грн. 11.12.2008 року, за рахунок цих коштів було погашено нараховані та несплачені відсотки у сумі 25563,45 гривень, або 3414,47 доларів США, частину заборгованості за кредитом в сумі 35370,54 гривень ( або 4711,03 доларів США), витрати на вчинення виконавчого напису у розмірі 900 гривень, витрати на ведення судового процесу у сумі 266,04 гривні.
Станом на 13.01.2009 року заборгованість відповідача позивачем за договором кредиту складає 14337,79 доларів США. У зв'язку з невиконання відповідачем зобов'язань за договором, який є правочином у письмовій формі, та недостатністю коштів, які надійшли від реалізації заставного майна, позивач просить розірвати договір кредиту № 550-3-2683 від 18.12.2003 року та стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 14337,79 доларів США, що за курсом НБУ на момент винесення рішення складає 114702 гривень 32 копійка, а саме:
залишок заборгованості за кредитом - 10420.95 доларів США, що за курсом НБУ на момент винесення рішення складає 83367 гривень 60 коп.;
заборгованість по нарахованим та несплаченим відсоткам за період з 28.11.2008 року по 12.01.2009 року -212,07 доларів США, що за курсом НБУ на момент винесення рішення складає 1696 гривень 56 коп.;
заборгованість по пені за період з 02.02.2008 року по 12.01.2009 року у сумі 3704.77 доларів США, що за курсом НБУ на момент винесення рішення складає 29638 гривень 16 коп.
Відповідачем було подану зустрічну позовну заяву, яка була у ході розгляду справи уточнена, у який було зазначено, що за зустрічним позовом позивачка, за первісним позовом відповідачка ніколи не зверталась до позивача, за зустрічним позовом відповідача із проханням надати їй будь-який кредит. Кредитний договір № 550-3-2683 від 18.12.2003 року був підписаний нею під впливом її чоловіка ОСОБА_2, він погрожував їй застосуванням фізичного насильства, примусив її його підписати. Позивачка під впливом підписала договір, про дані обставини вона розповіла ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та просила їх нікому про це не говорити.
Крім того, позивачкою жодного разі не було надано до банку ніяких документів, вона не отримувала ніяких коштів і не надавала ніяких доручень про їх переказ на користь третіх осіб. Статтею 1051 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі не були одержані ним від позикодавця. Це положення згідно частині 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України застосовується до відносин за кредитним договором.
Також посилалась на те, що укладання кредитного договору у доларах США, без наявності відповідної індивідуальної ліцензії, є порушенням діючого законодавства
На підставі вищевикладеного позивачка за зустрічним позовом, відповідачка за первісним позовом, простить суд визнати недійсним договір кредиту № 550-3-2683 від 18.12.2003 року між АКБ СР «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1
В судовому засіданні представник позивача, за зустрічним позовом представник відповідача не був присутній, але ним було подано заяву про розгляд справи за його відсутністю, первісні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. На зустрічний позов ним були подані заперечення по суті позовних вимог, у якому зазначено, що договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом прядку та форми досягнуто згоду щодо усіх його істотних умов. Ціна договору є істотною умовою, і відповідно, що договір не міг бути укладений без визначення та погодження ціни сторонами. Таким чином підписавшись позивачка погодилась на отримання кредиту, що в свою чергу зобов'язує її виконувати умови договору. При цьому банком не було порушено приписи діючого законодавства України, ні в частині визначення умов договору, ні в частині використання іноземної валюти. /а.с.147-148/.
Відповідач, за зустрічним позовом позивач також у судове засідання не з'явився, але до початку судового засідання нею було подано заяву про розгляд справи за її відсутності.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
У відповідності зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі, згідно до ст. 1056-1 ЦК України визначається розмір процентів та порядок їх сплати за договором залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 16.12.2003 року подано до банку заяву про отримання кредиту з метою придбання автотранспортного засобу марки КІА у ЗАТ «Луганськ-Алеко»в сумі 39.761 долар США, що складає 80% вартості автотранспортного засобу на строк 60 місяців зі сплатою 14% річних. /а.с.105/.
Між сторонами у справі дійсно був укладений договір, а саме 18.12.2003 року між позивачем та відповідачем був укладений договір кредиту за №550-3-2683. Згідно договору відповідачу був виданий кредит на купівлю транспортного засобу KIA Preqio у сумі 39761 доларів США зі сплатою 14 % річних, щомісячним погашенням заборгованості, згідно графіку зазначеному у п.п.1.1 договору та кінцевим терміном повернення до 10.12.2008 року. /а.с.8-11/.
Рішенням Кредитного комітету №230 від 16.12.2003 року п.13. було надано дозвіл на видачу кредиту ОСОБА_1, сума кредиту визначена 39761 долар США, строк кредиту 5 років, відсоткова ставка 14%, забезпечення заставою 212.000 гривень./а.с.89-92/.
У відповідності до ч.1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Виходячи з положень зазначеної статті для визнання правочину недійсним, через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину.
Згідно до ч.1 ст.627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.
У відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно до ст. 11 цього Кодексу суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Будь-яких доказів того, що кредитний договір був підписаний та укладений проти справжньої волі та внаслідок застосування до позивача за зустрічним позовом психічного тиску з боку її чоловіка ОСОБА_2 суду не надано. Позивач за зустрічним позовом не заперечувала тих обставин, що вона не зверталась до правоохоронних органів з приводу впливу на неї чоловіка, жодного разу не зверталась до банку з приводу розірвання договору.
В той же час, як вбачається із змісту договору сторонами було узгоджено всі умови договору, про що свідчать підписи сторін на зазначеному документі.
Судом не приймають доводи позивача за зустрічним позовом в частині посилання на незаконність визначення грошового зобов'язання у іноземній валюті. Так, відповідно до статті 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, разом з тим, вказана стаття не обмежує використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. А частиною 2 статті 192 Цивільного кодексу України передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом. В даному випадку, основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Відповідно до статті 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного Банку України. Статтею 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України «Про Банки і банківську діяльність» банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, законодавство України визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань, в тому числі і в іноземній валюті.
Також суд вважає безпідставними доводи позивача за зустрічним позовом в частині недійсності договору у зв'язку з відсутністю індивідуальної ліцензії у відповідача, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 5 Декрету КМУ генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, які не потребують індивідуальної ліцензії. У разі включення цих валютних операцій до генеральної ліцензії необхідність в отриманні індивідуальних ліцензій відпадає. При цьому слід також зазначити, що згідно з ч. 6 ст. 5 Декрету КМУ визначення порядку одержання ліцензій покладено на Національний банк України. Отже всі ці питання регулює саме Національний банк України. Позивач за первісним позовом має відповідну банківську ліцензію, додаток до дозволу /а.с.149-151/. Відповідно до ст.ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кредитними операціями є операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»такими коштами є гроші у національній або іноземній валюті. Але оскільки надання кредиту в іноземній валюті є валютною операцією, то окрім банківської ліцензії банк повинен отримати ще й генеральну ліцензію. Відповідно до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001р., генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями. Таким чином, надання кредитів в іноземній валюті банком потребує отримання ним банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями. З цього витікає, що діючим законодавством України не передбачено отримання індивідуальної ліцензії на вказану валютну операцію, а тому банк не може її взагалі отримати.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ № 483 від 14.10.2004р., використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Разом з цим викладено умову, що ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями. Отже, якщо кредит в іноземній валюті надається банком, який має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, які вже автоматично містять в собі право банка на надання таких кредитів та використання іноземної валюти при розрахунках, то отримання ще й відповідних індивідуальних ліцензій ні банком, ні його клієнтом неможливо взагалі, тому що не передбачено діючим законодавством України.
Крім того, слід зазначити, що законодавством встановлено дві необхідні умови для отримання індивідуальних ліцензій:
1) вони видаються резидентам і нерезидентам, до кола яких ст. 1 Декрету КМУ відносить не уповноважені банки, а фізичних та юридичних осіб;
2) вони видаються на здійснення разової операції, а надання та повернення кредиту, сплата процентів не є разовою операцією.
Також одержання індивідуальних ліцензій резидентами (до кола яких не відносяться уповноважені банки) кредитів в іноземній валюті між собою потрібне тільки у випадках, якщо терміни і сума таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Але Національний банк України, який регулює ліцензування валютних операцій шляхом видання нормативних актів, не встановив законодавчо порядок їх надання в таких випадках. Тому навіть резидентам неможливо перевищити ці не встановлені законодавством межі.
Таким чином, надання банком кредиту в іноземній валюті, отримання розрахунків за ним в іноземній валюті повністю відповідає нормам діючого законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.
Суд вважає, що в даному випадку, вказаний кредитний договір складений з урахуванням вимог закону щодо його форми і змісту стосовно дотримання прав споживачів, та принципу справедливості, та підстав для визнання вказаного кредитного договору недійсним, з підстав визначених позивачем за зустрічним позовом, не вбачається.
Кредит надавався на придбання автомобіля, який передавався в заставу банку згідно договору застави майна від 24.12.2003 року за №3621. /а.с.12-13/. Зазначений договір також містить підписи сторін.
Суду надано копію видаткового касового ордеру №20-007 від 24.12.2003 року про отримання суми кредиту в розмірі 211989,75 гривень /а.с.122/, меморіального ордеру про перерахування коштів з банку на рахунок ЗАО «Луганськ-Алеко»в сумі 212.000 гривень, на якому також міститься підпис відповідача ОСОБА_1 /а.с.82/.
Також між позивачем та ВАТ «Страхова компанія «Укрсоцстрах»було укладено договір страхування заставленого засобу наземного транспорту В3800-038/03/СТ /а.с.83-88/. Згідно до
Відповідач порушив умови договору та внаслідок цього виникла заборгованість.
Про порушення зобов'язань відповідач був повідомлений листом від 30.03.2007 року. /а.с.16/ та витяг з реєстру відправленої кореспонденції в 55 в/з /а.с.19/.
Згідно п.2.4.10 кредитного договору застави від 24.12.2003 року у разі, якщо суми грошових коштів, витрачених від реалізації предмету застави недостатньо для задоволення вимог відповідно до приписів норм Закону України «Про застави», а саме відповідно до ст. 24 Закону одержати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством. Від реалізації заставленого майна на рахунок банку згідно квитанції № 51-005 були внесена сума 62000, 00 грн. 11.12.2008 року.
Відповідно до акту перевірки транспортного засобу від 23.12.2003 року за №3621 та заявою від 16.12.2003 року, які підписані ОСОБА_1 /а.с.104-105/ свідчать про те що, дійсно договір був укладений.
Також між сторонами було укладено додаткові угоді від 23.12.2003 року до договору застави, також до них додаток акти про перевірку наявності та збереження майна яке є предметом застави № 3621 від 24.12.2003 року по даному кредиту /а.с.100-113/.
18.12.2004 року між сторонами була укладена додаткова угода до кредитного договору № 550-3-2683, згідно якої встановлено порядок погашення суми основної заборгованості. /а.с.114-115/. До даної угоди надано акти про перевірку наявності та збереження майна яке є предметом застави № 3621 від 24.12.2003 року по даному кредиту /116-120/.
Так, з акту від 25.01.2007 року перевірки транспортних засобів, оформлених в забезпечення зобов'язань відповідно договору застави вбачається, що було оглянуто предмет застави пров.економістом відділу ОСОБА_6, за оглядом встановлено, що мікроавтобус KIA Preqio, держномерний знак НОМЕР_1, сірого кольору, 2003 року випуску, об'єм двигуна 2665, має пробіг на момент огляду 91165, не має пошкоджень, також зазначено на недоцільність проведення переоцінки об'єкту застави, додано до акту фото / до суду фото не надавались/.
Відповідно до акту від 08.01.2004 року встановлено, що технічний стан транспортного засобу задовільний. /а.с.121/.
Представником позивача за первісним позовом та представником відповідача за зустрічним позов було надано до матеріалів справи регламент по роботі з заставним майном. /а.с.192-203/, який регламентується порядок реалізації заставного майна.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. За ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін), то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).У відповідності до ст. 623 ЦК України зазначено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 653 ЦК України визначено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Оскільки умовами укладеного між сторонами договору передбачено право розірвання договору на вимогу банку, суд вважає, що позовні вимоги щодо розірвання договору підлягають задоволенню.
Станом на 13.01.2009 року заборгованість ОСОБА_1 за договором кредиту складає 14337,79 доларів США, що за курсом НБУ складає 114702 гривень 32 копійка, а саме:
залишок заборгованості за кредитом - 10420.95 доларів США, що за курсом НБУ складає 83367 гривень 60 коп.;
заборгованість по нарахованим та несплаченим відсоткам за період з 28.11.2008 року по 12.01.2009 року -212,07 доларів США, що за курсом НБУ складає 1696 гривень 56 коп.;
заборгованість по пені за період з 02.02.2008 року по 12.01.2009 року у сумі 3704.77 доларів США, що за курсом НБУ складає 29638 гривень 16 коп..
Суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення пені не підлягають задоволенню. Згідно із частинами 1, 3 ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто нарахована позивачем пеня, застосовується як санкція за невиконання або неналежне виконання зобов'язання та передбачає презумпцію вини. Частиною 1 ст. 614 ЦК визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач дійсно допустила утворення заборгованості за договором, але був переданий на реалізацію автомобіль з метою погашення заборгованості. У зв'язку із чим суд вважає, що з боку позивача було вжито всіх заходів для належного виконання зобов'язання.
Також суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за первісним позовом понесені судові витрати пропорційно від задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 16, 192, 203, 215, 525, 526, 530, 554, 623, 629, 651, 653, 1054 ЦК України, ст.ст.10, 11, 59, 60, 212-215 ЦПК України, Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Законом України «Про банки та банківську діяльність», Постановою НБУ «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суд, -
Позовні вимоги Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»в особі Луганської обласної філії АК СР «Укрсоцбанк»задовольнити частково.
Розірвати кредитний договір №550-3-2683 укладений 18.12.2003 року між АКБ СР «Укрсоцбанк»в особі Луганської обласної філії АКБ СР «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКБ СР «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту: залишок заборгованості за кредитом - 10420.95 доларів США, що за курсом НБУ складає 83367 гривень 60 коп.; заборгованість по нарахованим та несплаченим відсоткам за період з 28.11.2008 року по 12.01.2009 року -212,07 доларів США, що за курсом НБУ складає 1696 гривень 56 коп.; а всього 10.633,02 долара США, що за курсом НБУ складає 85.064 / вісімдесят п'ять тисяч шістдесят чотири/ гривень 16 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКБ СР «Укрсоцбанк» понесені судові витрати по оплаті державного мита в сумі 850 гривень 64 копійки, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 30 гривень, а всього 880 / вісімсот вісімдесят/ гривень 64 копійки.
В задоволенні уточненого зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити за необгрунтованістю.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через суд Ленінського района м.Луганська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Головуючий: суддя О.В.БУГЕРА