Справа № 2-44/11
Провадження № 2/0915/20/12
14 березня 2012 року м. Івано-Франківськ
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області
у складі: головуючої -судді Хоминець М.М.
з участю секретарів Павликівської Т.В., Ленчук В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Майданської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на господарські споруди, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 27.07.2009 р. звернувся в суд з позовом до відповідача -Майданської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області про визнання права власності на господарські споруди (стайню та сарай), які знаходяться по АДРЕСА_1
Ухвалою суду від 03.09.2009 р. до участі в розгляді справи в якості співвідповідача залучено ОСОБА_3
Після збільшення і остаточного уточнення своїх позовних вимог 22.11.2011 р. позивач просив: 1) визнати незаконним і скасувати рішення Майданської сільської ради від 25.08.2009 р. про визнання права власності за ОСОБА_3 на будинковолодіння АДРЕСА_2; 2) скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_3 27.08.2009 р.; 3) скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 11.08.2011 р. правонаступнику померлої ОСОБА_3 -відповідачу ОСОБА_2; 4) визнати за ним право власності на господарські споруди (стайню та сарай), які знаходяться по АДРЕСА_1 5) стягнути з Майданської сільської ради матеріальну шкоду внаслідок прийняття неправомірного рішення в розмірі 9400 грн.; 6) стягнути з Майданської сільської ради 20000 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що його матір ОСОБА_4 10.01.1990 р. отримала свідоцтво про право власності на майно колгоспного двору по АДРЕСА_1 Згідно погосподарських книг сільської ради, починаючи з 1970 р., до колгоспного двору ОСОБА_4 належали також спірні стайня та сарай. Після смерті матері позивач 07.04.2006 р. згідно заповіту успадкував усе належне їй на день смерті майно, у тому числі і господарські споруди, що належали колгоспному двору по АДРЕСА_1. Хоча сарай і стайня не були включені до переліку об'єктів спадкування, вказаних у свідоцтві про право на спадщину за заповітом, він не втратив права власності на ці господарські споруди, оскільки згідно ст.186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю, яка слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, його матір та він після смерті матері постійно користувались даними господарськими спорудами. У 2009 р. він звернувся до сільської ради із заявою про включення у склад його будинковолодіння раніше збудованих стайні і комори згідно записів погосподарських книг, однак, сільська рада не прийняла рішення з цього приводу, лише надавала відповіді про те, що питання є спірним, тому його слід вирішувати у судовому порядку. Незважаючи на це, 25.08.2009 р. сільська рада своїм рішенням надала дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення свідоцтва про право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_2, до якого безпідставно включила належні позивачу стайню і сарай. На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 27.08.2009 р. отримала свідоцтво про право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_2. Після цього ОСОБА_3 демонтувала належне йому майно, зокрема, стайню і комору, загальна вартість яких згідно звіту про оцінку нежитлових приміщень складає 6767 грн. На даний час також демонтовано сарай, вартість якого згідно звіту про оцінку нежитлових приміщень складає 2633 грн., загальна вартість знищеного майна становить 9400 грн. Оскільки знищення ОСОБА_2 майна здійснювалося у межах прав, наданих Майданською сільською радою на підставі оскаржуваного рішення, вважає, що саме сільська рада має відшкодувати завдану йому внаслідок знищення майна матеріальну шкоду та моральну шкоду, що полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з незаконним позбавленням права власності та незаконним знищенням свого майна.
Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали збільшені і уточнені позовні вимоги та просили їх задовольнити.
Представник відповідача -Майданської сільської ради ОСОБА_6 у судовому засіданні позов не визнав і пояснив, що матір позивача ОСОБА_4 була забудовником будинковолодіння АДРЕСА_1, на яке 10.01.1990 р. отримала свідоцтво про право власності; після смерті матері позивач у квітні 2006 р. успадкував належне їй будинковолодіння, що складалося з житлового будинку «А», сараю «Б», вбиральні «В», криниці N1. У свідоцтві про право на спадщину, яке отримав позивач і на підставі якого зареєстрував своє право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 відсутня спірна стайня, оскільки ця господарська споруда розташована на території господарського двору по АДРЕСА_2, власником якого була ОСОБА_3 У 2007 р. позивач приватизував земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, використавши норму безоплатної передачі у власність земельної ділянки такого цільового призначення, ніяких претензій до сільської ради не мав. ОСОБА_3 03.04.2008 р. отримала технічний паспорт на будинковолодіння по АДРЕСА_2 до складу якого включено спірну стайню, та звернулася до сільської ради із заявою про визнання за нею права власності на це будинковолодіння. Тому оскаржуваним рішенням виконкому від 25.08.2009 р. ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення свідоцтва про право власності на належне їй будинковолодіння. Жодної шкоди позивачу своїм рішенням сільська рада не заподіяла. Просив відмовити у позові за безпідставністю заявлених вимог.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 у судовому засіданні позов не визнали і пояснили, що по АДРЕСА_2 знаходиться батьківське господарство ОСОБА_6, де проживали сім'ї ОСОБА_4 -померлої матері позивача та її рідного брата ОСОБА_7 -померлого чоловіка ОСОБА_3 (на даний час покійної), батька відповідача ОСОБА_2 У 60-их роках минулого століття ОСОБА_4 разом зі своєю сім'єю побудувала житловий будинок на сусідній земельній ділянці, яка повністю відділена від подвір'я ОСОБА_2 глибоким ровом. Матір позивача отримала окремий господарський номер та у 70-их роках переселилась з сім'єю до новобудови, що знаходиться по АДРЕСА_1 За усною домовленістю між сторонами господарська будівля, якою вони спільно користувались довший час, залишалася у користуванні родини позивача до моменту, поки він не збудував власну господарську будівлю, до 2002 р. Згідно архівних даних господарська будівля -стайня розміром 7,60х5,0 площею 38 кв.м належала до будинковолодіння НОМЕР_1 тому ОСОБА_3 законно отримала право власності на цю господарську будівлю у складі належного їй будинковолодіння. Щодо другої господарської будівлі -сараю, на яку претендує позивач, то вона була тимчасовою, тому не відносилась до категорії нерухомого майна і не підлягала державній реєстрації. Стайню ОСОБА_2 розібрав у серпні 2009 р., так як вона знаходилась в аварійному стані і «валилась», а сарай «завалився»сам. Просили відмовити у позові за безпідставністю заявлених вимог.
Вислухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Встановлено, що основним предметом спору по даній справі є право власності на господарські споруди (стайню та сарай), що знаходились по АДРЕСА_2 Тисменицького району Івано-Франківської області, яке належало ОСОБА_3 згідно оскаржуваних позивачем рішення виконкому Майданської сільської ради від 25.08.2009 р., свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.08.2009 р. та яке згідно оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11.08.2011 р. успадкував відповідач ОСОБА_2 У зв'язку із знищенням спірних господарських споруд право власності на них припинилось у відповідності з вимогами ст.349 ЦК України.
Позивач ОСОБА_1 07.04.2006 р. успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_4 -голови колгоспного двору по АДРЕСА_1 (т.1, а.с.6) -будинковолодіння АДРЕСА_1 Тисменицького району Івано-Франківської області. Згідно отриманого позивачем свідоцтва про право на спадщину за заповітом (т.1, а.с.7) спадкове майно складалось з житлового дерев'яного будинку загальною площею 55,1 кв.м, зазначеного в плані літерою «А», сараю «Б», вбиральні «В», криниці N1 загальною вартістю 23725 грн. Своє право власності на успадковане нерухоме майно позивач 19.04.2006 р. належно зареєстрував в Івано-Франківському ОБТІ (т.1, а.с.8). Згідно рішення виконкому Майданської сільської ради від 26.08.2008 р. (т.1, а.с.45) позивачу надано дозвіл на включення до складу будинковолодіння раніше добудованих гаражу та літньої кухні.
22.02.2007 р. позивач отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 Тисменицького району Івано-Франківської області (т.1, а.с.42), повністю реалізувавши своє право на безоплатну передачу у власність земельної ділянки такого цільового призначення відповідно до встановлених ст.121 ЗК України норм. Межі земельної ділянки позивача встановлені в натурі та погоджені із суміжними землекористувачами, у тому числі з відповідачем ОСОБА_2, що підтверджується відповідним актом (т.1, а.с.43).
З огляду на наведені обставини, які жодною із сторін не оспорюються, суд вважає необґрунтованим твердження позивача про те, що після смерті матері він успадкував господарські споруди -стайню та сарай, що належали колгоспному двору по АДРЕСА_1, хоча ці господарські будівлі і не були включені до переліку об'єктів спадкування, вказаних у свідоцтві про право на спадщину за заповітом.
Судом достовірно встановлено, що спірні господарські будівлі, які на даний час вже знищені, знаходились на земельній ділянці, суміжній із земельною ділянкою позивача, користувачем якої була ОСОБА_3; земельні ділянки розділені природним яром. Згідно архівних даних Івано-Франківського ОБТІ господарська будівля -стайня розміром 7,60х5,0 площею 38 кв.м належала до будинковолодіння АДРЕСА_2, а сарай взагалі відносився до тимчасових споруд, тому право власності на таку тимчасову споруду відповідно до п.1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом МЮУ від 07.02.2002 р. № 7/5, зареєстрованого в МЮУ 18.02.2002 р. за № 157/6445, не підлягало державній реєстрації. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами (т.1, а.с.39, 118).
Цих встановлених судом обставин позивач у судовому засіданні не спростував. Посилання останнього на те, що згідно погосподарських книг сільської ради, починаючи з 1970 р., спірні стайня та сарай належали до колгоспного двору ОСОБА_4, суд оцінює критично з огляду на те, що погосподарська книга не є правоустановлюючим документом; крім того, в оглянутих судом погосподарських книгах, копії яких наявні в матеріалах справи, у різних роках містяться істотні суперечності щодо складу нерухомого майна, яке було в користуванні господарств ОСОБА_4 та ОСОБА_7 -ОСОБА_3, що унеможливлює достовірне встановлення цих фактів.
Суд також критично оцінює показання свідків зі сторони позивача ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які є рідними сестрами і братом позивача. Інші допитані в судовому засіданні свідки позивача ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 підтвердили обставини щодо користування спірними господарськими будівлями батьків позивача та його самого, яких сторона відповідача не заперечувала.
На підставі наведеного суд дійшов висновку про недоведеність заявленої позивачем вимоги про визнання права власності на господарські будівлі. Крім того, ця вимога не має правової підстави, так як чинним законодавством не передбачено визнання права власності на окремі господарські споруди.
Оскільки оскаржуваними рішенням виконкому Майданської сільської ради від 25.08.2009 р. (т.1, а.с.59), свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27.08.2009 р. (т.1, а.с.61) та свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 11.08.2011 р. (т.1, а.с.227) права позивача як власника не порушуються, вказані позовні вимоги є безпідставними. Останні дві вимоги про стягнення матеріальної і моральної шкоди, які є похідними від основних вимог, також не підлягають до задоволення.
Тому у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити за недоведеністю та безпідставністю вимог.
На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 321, 328, 349, 381, 386, 392 ЦК України, керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд -
Відмовити у позові ОСОБА_1 до Майданської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на господарські споруди, стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду до апеляційного суду Івано-Франківської області подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Тисменицький районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Головуюча М.М.Хоминець