ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
02.10.2008 р. 18:30 № 7/340
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Жидачик А. П. вирішив адміністративну справу
Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопромтранзит"
про звернення стягнення на активи в розмірі 30508279 грн.
Представники:
від позивачаПрипіяло С.В., Ткач С.С. - представники за довіреністю
від відповідачаНе з'явився
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про звернення стягнення на активи боржника.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідача існує податковий борг перед державним бюджетом у розмірі 30 508 279,00 грн., у тому числі з податку на додану вартість в сумі 30 508 279,00 грн., який виник у зв'язку з нарахуванням штрафних санкцій на підставі проведеної перевірки. В той же час, оскільки у відповідача існувала переплата з податку на додану вартість в розмірі 1 221,00 грн., таким чином сума заборгованості відповідача, яку позивач просить стягнути за рахунок активів відповідача, складає 30 508 279,00 грн.
Ухвалою суду від 02.06.08 було відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 19.08.08 о 09:30.
Відповідач відзиву на позов не надав, в судове засідання не з'явився. Надіслані судом за вказаним позивачем місцем знаходження відповідача повернулися до суду з відміткою про відсутність такої адреси.
На підставі ст.39 Кодексу адміністративного судочинства України судом було здійснено виклик відповідача через засоби масової інформації, доказом чого є наявність у справі копії газети «Урядовий кур'єр»за 02.07.08 № 118.
За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:
13.01.06 позивачем була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача щодо своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати податків та зборів, за результатами якої складено Акт № 8/23-12/33059737.
Під час проведення перевірки правильності нарахування та сплати податку на додану вартість встановлено, що в порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»відповідач не включив до складу податкових зобов'язань суму ПДВ за реалізовані товари, які були придбані без податку на додану вартість в загальній сумі 76 275 000,00 грн. в серпні 2005 року, а саме згідно Ліцензійного договору № ХД/Р 016-10 від 19.08.05 р. (надання права на використання майнових прав автора) між ТОВ "Інтер-Авто" (Ліцензіар) та ТОВ "Екопромтранзит" (Ліцензіат) на передачу права в відношенні Твору - Програмний продукт "Керівництво розробника в C++'" розмір винагороди за передачу Права на Твір складає 76 275 000,00 (сімдесят шість мільйонів двісті сімдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп. та отримало передоплату в серпні 2005 p.: згідно Ліцензійного договору № 26/0805-2 від 26.08.05 р. (надання права на використання прав автора) Права в відношенні наступних творів: "Програмний продукт "Керівництво розробника в C++" в розмірі 25 275 000,00 грн. (без ПДВ); ПДВ, яке потрібно було віднести до податкових зобов'язань - 5 055 000,00 (п'ять мільйонів п'ятдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп.; 2) Згідно Ліцензійного договору № 26/0805-1 від 26.08.05 р. (надання права на використання майнових прав автора) Права в відношенні наступних творів: "Програмний продукт "Керівництво розробника в C++" в розмірі 51 000 000,00 грн.(без ПДВ). ПДВ, яке потрібно було віднести до податкових зобов'язань - 10 200 000,00 (десять мільйонів двісті тисяч) грн. 00 коп.
При цьому, позивач зазначив, що якщо підприємство володіє правом інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності та реалізовує своє майнове право, то платежі за такими договорами відповідають поняттю «роялті». Разом з тим, позивач зауважив, що до перевірки не надано документа, який засвідчує авторське право на програмний продукт "Керівництво розробника в C++".
На підставі наведених обставин позивачем зроблено висновок, що відповідачем порушено п.п. 3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок чого було занижено податок на додану вартість на загальну суму -15 255 000,00 грн.
17.01.06 позивачем було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р»№ 00001623/2/0, відповідно до якого відповідачу визначено суму основного платежу в розмірі 15 254 750,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 15 254 750,00 грн.
Відповідачем було оскаржено в апеляційному порядку винесене позивачем податкове повідомлення-рішення, проте вищестоящими податковими органами скарги позивачів були залишені без задоволення, а рішення -без змін.
Позивач вважає, що відмова в задоволенні скарг відповідача на податкове повідомлення-рішення від 17.01.06 № 00001623/2/0 свідчить про узгодженість суми штрафних санкцій.
14.09.06 та 19.10.06 позивачем були надіслані відповідно перша та друга податкові вимоги.
Аналізуючи наведені вище обставини, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).
Заниження відповідачем суми податку на додану вартість позивач обґрунтовує тим, що відповідач не здійснював сплати податку на додану вартість з отриманої на підставі ліцензійних договорів винагороди за надання в користування на підставі ліцензійних договорів Програмного продукту «Керівництво розробника в С++», отриманого від ТОВ "Інтер-Авто" згідно Ліцензійного договору № ХД/Р 016-10 від 19.08.05 р.
У той же час, якщо покупець придбаває право на використання об'єкта інтелектуальної власності без одержання права власності на нього, то відповідно до пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" винагорода (платежі) за таке використання не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість. При цьому в особи, яка передає об'єкт права в користування та отримує компенсацію за таку операцію, відсутнє право на податковий кредит щодо сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) за придбані або виготовлені товари (у тому числі при їх імпорті) та послуги, вартість яких відноситься до складу витрат, пов'язаних із здійсненням такої операції.
Якщо ж об'єкти передаються у володіння або розпорядження чи власність, то така операція є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" і податкові зобов'язання в особи, яка передає об'єкт права, виникають за першою з подій: або з дати надходження платежів на розрахунковий рахунок, або з дати передач (відчуження) такого об'єкта. При цьому на дату виникнення податкових зобов'язань виписується податкова накладна.
Позивачем помилково зроблено висновок про те, що отримувані відповідачем платежі не мають бути визначені як роялті, у зв'язку з тим що відповідач не отримав права власності на об'єкт інтелектуальної власності, тобто висновки протилежні, викладеним у законі.
Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону роялті є платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи, або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності, або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України. Таким чином, якщо підприємство володіє правом інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності, яке засвідчується відповідним чином, та реалізує своє майнове право інтелектуальної власності на такий об'єкт інтелектуальної власності шляхом надання ліцензіату права на використання цього об'єкта, при цьому ліцензійним договором не передбачено умови, які б надавали право користувачу об'єкта інтелектуальної власності продавати, передавати або відчужувати зазначений об'єкт - тобто ліцензіат набуває право інтелектуальної власності на об'єкт без набуття права власності на нього, то платежі за таким ліцензійним договором повністю відповідають поняттю "роялті", визначеному п. 1.30 ст. 1 Закону.
За таких підстав суд приходить до висновку, що акт № 8/23-12/33059737 від 13.01.06 та вдане на його підставі податкове повідомлення рішення форми «Р»№ 00001623/2/0 від 17.01.06 не ґрунтуються на законі.
Згідно з п.1.2 ст.1 зазначеного Закону податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 зазначеного вище Закону джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами.
Відповідно до ст. 70 п. 3 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
Відповідно до п.п.3.1.1 п.3 1 ст.3 цього ж Закону активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.
Зважаючи на те, що у податковий борг відповідача визначений на підставі доказів яки не можуть прийматися до уваги судом, для прийняття рішення про звернення стягнення на активи відповідача підстав немає.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Позивач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийнятого рішення.
Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У позові Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва до ТОВ „Екопромтранзит” про звернення стягнення на активи відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови -17.10.08
Суддя Арсірій Р.О.