14 червня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів - Панасенкова В.О., Парапана В.Ф.
при секретарі - Щуровській О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на рішення Білгород-Дністровсь кого міського Одеської області від 17 лютого 2003 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської об'єднаної податкової інспекції про визнання договору купівлі-продажу таким що відбувся, та визнання права власності,
встановила:
Позивач звернувся до суду 07.02.2003р. з позовом, в якому просив суд постановити рішення, та визнати таким що відбувся договір купівлі-продажу нерухомого майна від 05.10.2002р. - 11/100 частини будинку АДРЕСА_1 Одеської області , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також визнати за ним право власності на вказане майно. В обґрунтування своїх вимог він вказав на те, що 05.10.2002р. він уклав з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу 11/100 частини будинку АДРЕСА_1 Одеської області , однак, нотаріально його укласти вони не змогли та не встигли, так як ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав.
Рішенням суду позов був задоволений у повному обсязі.
На це рішення суду, апеляційну скаргу подала Білгород-Дністровська міська рада , яка просить його скасувати, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права при його винесенні.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», р ішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Ухвалюючи рішення про визнання угоди купівлі-продажу частини будинку такою, що відбулася, суд першої інстанції виходив із того, що сторони домовились щодо усіх істотних умов цієї угоди, що підтверджується письмовою розпискою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 05.10.2002р., відбулося його виконання, але ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ухилилися від нотаріального посвідчення зазначеного договору, а через декілька днів померли. При цьому суд керувався ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР 1963р.
Судом першої інстанції при цьому було встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна від 05 жовтня 2002 року, на підтвердження якого продавці написали розписку. У відповідності з умовами договору у власність позивача переходила 11/100 частини будинку АДРЕСА_1 Одеської області (а.с.18).
Однак з таким висновком суду погодитись не можна.
Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. У цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Однак це правило не може бути застосоване, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди.
Вимоги про визнання на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР дійсним договору купівлі-продажу будинку, укладеного без нотаріального посвідчення, можуть бути задоволені судом лише в тому разі, коли сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, одна із сторін повністю або частково виконала цю угоду, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення договору.
Колегія суддів вважає, що позивач належним чином не мотивував, а суд не перевірив його твердження щодо того, що продавці, після укладення угоди, ухилялися від нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу. З матеріалів справи вбачається, що вже після написання розписки від 05.10.2002р., а саме 09.10.2002р. продавець ОСОБА_2 видала позивачу нотаріально посвідчену генеральну довіреність (а.с.13).
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції вказує на те, що позивач виконав взяті на себе за умовами договору купівлі-продажу зобов'язання, однак залишає поза увагою те, що між сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.
Так, з наданої позивачем незавіреної копії розписки (а.с.18) вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 бажали продати тільки АДРЕСА_1, а не 11/100 частини свого будинку АДРЕСА_1 Одеської області, як вимагав позивач, та помилково встановив суд першої інстанції.
Згідно з вимогами ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.
Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради.
Спірний договір не був зареєстрований у виконавчому комітеті місцевої ради.
Крім цього, позивач не просив визнати дійсним договір купівлі-продажу спірного майна на підставі ч.2 ст.47 ЦК УРСР 1963р., а просив визнати угоду купівлі-продажу такою що відбулася, що не передбачено ст. 47 ЦК УРСР 1963р.
Отже, визнання в судовому порядку угоди купівлі-продажу 11/100 частини будинку АДРЕСА_1 Одеської області такою що відбулася, суперечить вимогам законодавства, чинного на час укладення цієї угоди.
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, належної оцінки доводам та поясненням сторін не дав.
Розглядаючи справу, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, а також суд порушив та неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим, є підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ч. 1 п.2-4; ст.313-314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України судова колегія,
вирішила:
Апеляційну скаргу Білгород-Дністровської міської ради Одеської області задовольнити.
Рішення Білгород-Дністровсь кого міського Одеської області від 17 лютого 2003 року - скасувати, та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської об'єднаної податкової інспекції про визнання договору купівлі-продажу таким що відбувся, та визнання права власності - відмовити.
Рішення вступає в законну силу з моменту оголошення. На рішення може бути подана касаційна скарга протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду.
Головуючий Р .Д. Громік
Судді В.Ф. Парапан
В.О. Панасенков