«30» червня 2011р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Троїцької Л.Л.,
суддів - Каранфілової В.М., Михайлова В.О.,
при секретарі - Шевляковій О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси на постанову Київського районного суду м.Одеси від 25 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси про визнання незаконними дій щодо невиплати щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни, -
14.05.2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси (далі -УПФ), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона належить до категорії громадян, які згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають право на підвищення розміру пенсії. Однак відповідач відмовляє в здійсненні відповідного перерахунку та виплати надбавки за період з 01.01.2006 року по 31.10.2008 року включно. Сума недоплати за вказаний період складає 5210,00 грн.
Позивач просив визнати дії УПФ щодо невиплати соціальної допомоги незаконною; стягнути з УПФ невиплачену державну соціальну допомогу як дитині війни за вказаний період часу в сумі 5210,00 грн., а також допустити негайне виконання постанови суду (а.с.3-4).
Постановою Київського районного суду м.Одеси від 25 червня 2009 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконними дії УПФ щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні виплати у повному обсязі підвищення до пенсії як дитині війни за періоди з 09.07. по 31.12.2007 року і за період з 22.05. по 31.12.2008 року.
Зобов'язано УПФ здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни ОСОБА_1 у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком, з урахуванням індексу інфляції споживчих цін з розрахунку за період з 09.07.2007 року по 30.092007 року - 123,02 грн. на місяць; за період з 01.1.02007 року по 31.12.2007 року - 124,53 грн. на місяць.
Зобов'язано УПФ здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни ОСОБА_1 у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком, з урахуванням індексу інфляції споживчих цін з розрахунку за період з 22.05.2008 року по 30.06.2008 року - 144,30 грн.; з 01.07.2008 року по 30.09.2008 року - 144,60 грн. на місяць; з 01.10.2008 року по 31.10.2008 року - 149,40 грн. на місяць.
В решті позову відмовлено.
ОСОБА_1 в апеляційному порядку постанову суду не оскаржувала.
В апеляційній скарзі УПФ просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову як постановлену з порушенням норм матеріального права та прийняти нове рішення про відмову в позові в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та постанову суду в межах апеляційної скарги, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і є відповідно до положень ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни. На неї поширюється дія ст.6 цього Закону, згідно якої вона має право на підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з ухваленням рішень Конституційного суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року і №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, невиплата позивачу у період з 2007 року по жовтень 2008 року щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є противоправною.
При цьому, керувався відповідними нормами КАС України та Конституції України, рішеннями Конституційного суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року і №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, ст.ст.28,46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; Законами України про Державний бюджет України на 2006, 2007, 2008 роки; ст.ст.2-4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни» від 19.11.2004 року.
Зокрема, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, чинної на час розгляду справи, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. При цьому статтею 3 цього ж Закону передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Наявність у позивача права на призначення йому підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ст.46).
Водночас, щодо такого її права на період 2006 року, та підвищення до пенсії дітям війни могло бути впроваджено за таких умов: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету відповідно до вимог ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» у редакції, викладеній у Законі України від 19 січня 2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України за 2006 рік».
Однак такі умови не настали.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги за 2006 рік є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Також судом правильно відмовлено в задоволенні позову і в частині вимог позивача за період з 01.01. по 08.07.2007 року та з 01.01. по 21.05.2008 року, оскільки ОСОБА_1 не мала право на отримання державної соціальної підтримки в ці періоди, в зв'язку з зупиненням Законів України про Державний бюджет України на 2007 та 2008 роки і поновлення їх дій рішеннями Конституційного суду України від 09.07.2007 року і 22.05.2008 року.
Відповідно до вимог ч.2 ст.152 Конституції України - закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України про їх неконституційність.
Між тим, задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_1 за період з 09.07. по 31.12.2007 року, суд першої інстанції помилково застосував положення ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якими суми пенсії не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходу.
З такими висновками суду погодитись не можна, оскільки на данні правовідносини вказана норма права не розповсюджується.
Так, Законом України «Про соціальний захист дітей війни» визначено основи соціального захисту дітей війни та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, яка встановлена у вигляді підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.
З урахуванням цього, державна соціальна підтримка дітей війни у вигляді підвищення до пенсії, яка за своєю правовою природою, є окремим джерелом доходу пенсіонера та бюджетним фінансуванням, відрізняється від пенсії , що сплачується за розрахунок внесків осіб, застрахованих в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, і не може розцінюватися як її складова частина.
Також колегія суддів вважає за необхідним зауважити, що відповідно до ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що її призначає й виплачує .
Враховуючи вищевикладене, колегія вважає, що правових підстав для застосування вказаної норми права у суду першої інстанції не було.
Оскільки позивач звертався до суду про поновлення строку на звернення з адміністративним позовом суду слідувало застосувати вимоги ч.ч.1, 2 ст.99 КАС України, в редакції, діючій на час розгляду справи, згідно з якими адміністративний позов міг бути поданий в межах річного строку звернення до адміністративного суду, який, якщо не встановлено інше, обчислювався з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропуску строку вказані в ст.100 КАС України, редакція якої з 07.07.2010 року змінилася, і адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду .
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту тільки з 22 травня по 31 грудня 2008 року.
Однак, зобов'язавши відповідача нарахувати і виплатити позивачу доплати до пенсії, суд першої інстанції допустив помилку, визначивши помісячну суму заборгованості з урахуванням інфляції по сплаті такої доплати, не врахувавши при цьому положення ст.ст.21, 105, 162 КАС України.
Доводи апелянта про те, що ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, і ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на виникнені правовідносини не розповсюджується, тому правових підстав для визнання дій УПФ неправомірними у суду не було, не можуть бути прийняті до уваги.
Згідно положень Законів України про Державний бюджет України на 2007 рік та 2008 рік встановлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсії між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.
Відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивача не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Порядок обчислення мінімальної пенсії за віком міститься у ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Оскільки жодним іншим законом не передбачено механізм визначення цієї державної соціальної гарантії, та з огляду на неможливість обмеження права особи на одержання соціальних пільг, компенсацій і гарантій з мотивів неповноти законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, застосування ч.1 ст.28 названого Закону під час нарахування виплат в порядку ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є обґрунтованим.
Доводи скарги про те, що позивачу виплачувалася з 01.01.2008 року підвищення в розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, не є підставою для скасування постанови, оскільки виплачені суми повинні бути зараховані при виконанні судового рішення.
Відповідно до ст.201 КАС України суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а постанова, яка змінюється, є помилковою тільки в частині.
З урахуванням викладеного, колегія вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням резолютивної частини в новій редакції з підстав, передбачених п.п.1,4 ч.1 ст.202 КАС України.
Керуючись п.3 ч.1 ст.198, п.п.1,4 ч.1 ст.202, ч.2 ст.205 КАС України, колегія
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київського району м.Одеси - задовольнити частково.
Постанову Київського районного суду м.Одеси від 25 червня 2009 року змінити.
Викласти резолютивну частину вищевказаної постанови у наступній редакції:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси по невиплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року з урахуванням сум допомоги, виплачених за вказаний період.
Позовні вимоги за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року залишити без розгляду.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її проголошення.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
В.М.Каранфілова
В.О.Михайлов
Копія вірна:
Судді апеляційного суду Одеської області: Л.Л.Троїцька