«30» червня 2011р. м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Троїцької Л.Л.,
суддів - Михайлова В.О., Фальчука В.П.,
при секретарі - Шевляковій О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси на постанову Приморському районного суду м.Одеси від 14 серпня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни», -
02.04.2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси (далі - УПФ), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона належить до категорії громадян, які згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають право на підвищення розміру пенсії. Однак відповідач відмовляє в здійсненні відповідного перерахунку та виплати надбавки за період з січня 2007 року по грудень 2008 року включно. Сума недоплати за вказаний період складає 2601,30 грн. Посилаючись на вказане, вона просила поновити строк звернення до суду; визнати відмову у виплаті соціальної допомоги безпідставною; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за вказаний період часу в сумі 2601,30 грн. та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй соціальну допомогу в 2009 році (а.с.2-3).
Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 14 серпня 2009 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано противоправною бездіяльність УПФ по не нарахуванню та не виплаті ОСОБА_2 підвищення до пенсії з 09.07. по 31.12.2007 року.
Зобов'язано УПФ провести перерахунок та забезпечити проведення виплати ОСОБА_2 підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування», за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та зобов'язано провести перерахунок та доплатити різницю між сумою сплаченого підвищення до пенсії 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з 22 травня по 31 грудня 2008 року.
В задоволенні решті позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_1 в апеляційному порядку постанову суду не оскаржувала.
В апеляційні скарзі на вказану постанову УПФ просить постанову скасувати та прийняти нову про відмову в адміністративному позові в повному обсязі, посилаючись на те, що постанова не відповідає нормам матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав зміст постанови та доводи скарги, перевіривши матеріали справи та постанову суду в межах апеляційної скарги, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і є відповідно до положень ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни. На неї поширюється дія ст.6 цього Закону, згідно якої вона має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з ухваленням Рішень Конституційним Судом України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року і №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, невиплата позивачу підвищення до пенсії, встановленого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у період з 09 липня по 31 грудня 2007 року є протиправною, та права ОСОБА_1 підлягають захисту з 09.07. по 31.12.2007 року та 22.05. по 31.12.2008 року шляхом нарахування і виплати соціальної допомоги за вказані періоди.
При цьому, суд керувався відповідними нормами Конституції України; ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року зі змінами на 09.07.2007 року; ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року; ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»; ст.58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»; ст.ст.54,71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»; Рішеннями Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року і №10-рп/2008 від 22.05.2008 року.
Судова колегія з висновками суду першої інстанції повністю погодитись не може з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни» від 19.11.2004 року.
Зокрема, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, чинної на час розгляду справи, передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. При цьому статтею 3 цього ж Закону передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Наявність у позивача права на призначення йому підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (ст.46).
Щодо підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з метою приведення окремих норм Законів у відповідність з цим Законом було зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік.
Проте рішенням Конституційного суду України від 09 липня 2007 року положення вказаної норми права визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до вимог ч.2 ст.152 Конституції України - закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України про їх неконституційність.
Отже в період з 01 січня по 09 липня 2007 року позивач не мав право на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена.
У 2007 році право позивача на отримання щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підлягало реалізації у період з 09 липня по 31 грудня 2007 року.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до яких до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи держаної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої на учасників війни.
Зазначені зміни згідно з Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Судом встановлено, що всупереч Рішенням Конституційного Суду України відповідачем вказане підвищення позивачу за період з 22.05.2008 року в межах бюджетного року не перераховано і не виплачувалось, а виплачувалось лише 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Розглядаючи спор по суті і задовольняючи вимоги ОСОБА_1 з 09 липня по 31 грудень 2007 року, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в адміністративному позові позивачка просила поновити строк звернення до суду, а УПФ наполягало на застосуванні річного строку звернення до адміністративного суду, передбаченого ч.2 ст.99 КАС України (в редакції, що діяла на час розгляду справи).
Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислювався з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Та відповідно до вимог ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду було підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
За таких підстав, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повинен був застосувати вимоги ч.1 ст.99 КАС України, оскільки річний строк для звернення до суду слід застосувати у кожному випадку порушення права позивача, тобто відносно кожного місяця, в якому порушувалося право на отримання підвищення до пенсії, на чому наполягав представник УПФ у своєму клопотанні, в зв'язку з чим підстави для поновлення ОСОБА_1 цього строку відсутні (а.с.14).
Що стосується позовних вимог за період з 01.01. по 31.12.2009 року, то суд відмовив у позові за вказаний період, оскільки положення ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», якою було надано право Кабінету Міністру України в 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат відповідно до розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених відповідними бюджетними програмами - не скасовані та не конституційними не визнавались. Між тим колегія не може погодитися з такими висновками суду.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. А тому її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, також повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Позов в частині вимог, що стосуються визнання протиправною бездіяльність УПФ у відмові в нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії за період з 09.07. по 31.12.2007 року та зобов'язання нарахувати і виплатити соціальну допомогу за цей період, підлягає залишенню без розгляду, оскільки з 07.07.2010 року редакція вказаних вище норм КАС України (ст.ст.99, 100) змінилася.
Доводи скарги про те, що позивачка отримувала в 2008 році підвищення до цього ж Закону у вигляді надбавки для учасників війни - 10% від розміру прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатної особи, не є підставою для відмови в позові. Ці надбавки суд враховує при постановленні судового рішення.
Твердження на те, що виплати дітям війни здійснюються із джерел Державного бюджету, а не бюджету Пенсійного Фонду України, є безпідставні.
Згідно положень Законів України про Державний бюджет України на 2007 рік та 2008 рік встановлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсії між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.
Відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивача не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
При викладених обставинах колегія вважає, що на час ухвалення судового рішення права позивачки підлягають захисту за період з 22.05. по 31.12.2008 року та з 01.01. по 31.12. 2009 року.
Відповідно до ст.201 КАС України суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а постанова, яка змінюється, є помилковою тільки в частині.
Керуючись п.2 ч.1 ст.198, ст.201, п.2 ч.1 ст.205, ст.212 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси задовольнити частково.
Постанову Приморського районного суду м.Одеси від 14 серпня 2009 року змінити та викласти резолютивну частину в наступній редакції.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси по невиплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року та з 01 січня по 31 грудня 2009 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року та з 01 січня по 31 грудня 2009 року, з урахуванням сум допомоги, виплачених за вказаний період часу.
Позовні вимоги за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року залишити без розгляду.
У задоволенні решті позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її проголошення.
Судді апеляційного суду
Одеської області: Л.Л.Троїцька
В.О.Михайлов
В.П.Фальчук