25 лютого 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів - Панасенкова В.О., Драгомерецького М.М.
при секретарі - Щуровській О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2010 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» та Національного банку України, про визнання недійсними частини кредитного договору, додаткової угоди до кредитного договору, договору іпотеки, договору поруки,
встановила:
ПАТ АБ «Південний» звернувся до суду 28.08.2009р., та уточнивши позовні вимоги просив стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості у розмірі 140 926, 98 доларів США, що еквівалентно 1 114506, 93 гривень, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_1 19 січня 2007 року був укладений кредитний договір і 30 вересня 2008 року додаткова угода, згідно яких остання отримала кредит у сумі 130 000 доларів США строком користування до 18 січня 2012 року зі сплатою відсотків у розмірі 14 %, а ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання перед ПАТ АБ «Південний» відповідати по зобов'язанням ОСОБА_1, які виникають з умов вищезазначеного кредитного договору та додаткової угоди. Також позивач просив стягнути у солідарному порядку з відповідачів судові витрати у розмірі 120 гривень - ІТЗ і 213,48 доларів СШA, що еквівалентно 1688,29 гривень - держмита.
Уточнену зустрічну позовну заяву представник позивача не визнала та просила відмовити у її задоволенні.
Відповідачка ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги не визнала, надала до суду зустрічну позовну заяву, яку уточнила та просила визнати недійсними кредитний договір № В19 від 19 січня 2007 року, додаткову угоду від 30 вересня 2008 року, договір іпотеки від 22 січня 2007 року, договір поруки від 19 січня 2007 року. При цьому позивачка посилалася на те, що на сьогоднішній день змінився курс долара США та вона не має можливості сплачувати кредит.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Представник Національного банку України у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити, у задоволенні зустрічної позовної заяви просив відмовити.
Рішенням суду позов був задоволений у повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову було відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачі подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати це рішення, та постановити нове, яким в задоволенні позову Банка відмовити, та задовольнити їх зустрічний позов в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального права при винесені оскаржуваного рішення.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.
19 січня 2007 року між публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Південний» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №В 19 та 30 вересня 2008 року додаткова угода, згідно яких, остання отримала кредит у розмірі 130 000 доларів США строком користування до 18 січня 2012 року зі сплатою відсотків у розмірі 14%. Згідно договору поруки між публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Південний» та ОСОБА_2, останній на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед публічним акціонерним товариством акціонерний банк «Південний» відповідати по зобов'язанням ОСОБА_1, які виникають з умов кредитного договору №В 19 від 19 січня 2007 року.
Згідно розрахунку заборгованості станом на 29 січня 2010 року, ОСОБА_1 має заборгованість яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 89 386,54 доларів США, прострочених процентів у сумі 12 535,53 доларів США, нарахованих відсотків по 27.01.2010 року включно у сумі 938,56 доларів США, штрафу від суми прострочених процентів у сумі 26 088,49 доларів США, штрафу від суми прострочення повернення кредиту у сумі 1 625,25 доларів США, пені за прострочення повернення кредиту у сумі 10 352,61 доларів США, а всього 140 926,98 доларів США.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, крім того згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а тому суд першої інстанції правильно вважав уточнені позовні вимоги публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» доведеними, обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
На підставі ст.88 ЦПК України, вимоги ПАТ АБ "Південний" про стягнення судових витрат також підлягають задоволенню.
Доводи позивачки по зустрічному позову про те, що на даний час змінився курс долару до національної валюти, а також, що для укладання спірного кредитного договору від 19 січня 2007 року ПАТ АБ "Південний" повинен був мати індивідуальну ліцензію, правильно не були прийняті судом до уваги так як вони не засновані на законі, крім того на виконання ст.44 закону України "Про Національний банк України" та ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №275 затверджено Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 року за №730/5921, яке, зокрема, встановлює порядок і умови видачі банкам банківських ліцензій на здійснення банківських операцій, та письмових дозволів на здійснення інших операцій. Так, пунктом 2.3 вищезгаданого Положення визначено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати, зокрема, операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Тобто, банк за умови наявності письмового дозволу має право здійснювати розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (надавати кредити з іноземній валюті).
Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Щодо посилання позивача за зустрічним позовом на статтю 35 Закону України "Про Національний банк України" щодо використання національної валюти на території України як засобу платежу, то воно дійсно є безпідставним, оскільки вказана стаття регламентує обіг банкнот і монет, а не регулює правовідносини між банком та громадянином щодо видачі кредитів.
Крім того, в пункті 8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30 травня 2007 року прямо вказано, що "фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій ... можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отримання генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій".
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що зустрічна позовна заява ОСОБА_1 не обґрунтована на законі та не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянти не довели обставини, на які посилалися як на підставу своєї апеляційної скарги.
Твердження апелянтів в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відхилити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: В.О. Панасенков
М.М. Драгомерецький