04 лютого 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів - Панасенкова В.О., Драгомерецького М.М.
при секретарі - Щуровській О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Другий Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, ОСОБА_3, про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та виконання певних дій,
встановила:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить визнати дійсним договір купівлі-продажу автомобіля TOYOTA LANDCRUISER(дepжaвний номер НОМЕР_1), 1998 року випуску, фактично укладений між ОСОБА_1 як покупцем та ОСОБА_2 як продавцем 31 січня 2008 року, визнати за ним право власності на вказаний автомобіль, вилучити з опису даний автомобіль та зняти арешт і заборону відчуження з вказаного автомобіля, накладені Другим Київським відділом державної виконавчої служби Одеського міською управління юстиції згідно Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 02.02.2010 року.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили суд його задовольнити.
Відповідач та його представник позов визнали та проти його задоволення не заперечували.
Представник третьої особи - ОСОБА_3 проти задоволення позову не заперечувала.
Рішенням суду в задоволені позову було відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення, та постановити нове, яким задовольнити його позов в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального права при винесені оскаржуваного рішення.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.
На підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, виданого РЕВ 1-го МРВ ДАІ ГУ УМВС України в Одеській області 31 жовтня 2006 року, ОСОБА_2 є власником автомобіля TOYOTA LANDCRUISER, державний номер НОМЕР_1, 1998 року випуску.
Як встановлено у судовому засіданні, 31 січня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено в усній формі договір купівлі-продажу вказаного автомобіля.
У підтвердження укладення договору купівлі-продажу спірного автомобіля 31 серпня 2008 року ОСОБА_2 була складена розписка, у якій відповідач зазначив, що продав ОСОБА_1 автомобіль за суму еквівалентну 31 500 доларів США за генеральною довіреністю ВКС № 984590, та претензій до ОСОБА_1 не має.
31 січня 2008 року ОСОБА_2 видав на ім'я ОСОБА_1 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, відповідно до якої ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 експлуатувати та розпоряджатися (продати, обміняти, заставляти, здавати в оренду тощо) належним ОСОБА_2 автомобілем.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2009 року було ухвалено рішення у цивільній справі № 2-1927/09 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя, відповідно до якого за ОСОБА_2, окрім іншого, було визнано право власності на автомобіль TOYOTA LANDCRUISER, 1998 року випуску.
Постановами Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 02.02.2010 року у межах виконавчого провадження при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-1927/09, виданого Київським районним судом м.Одеси 20.11.2009 року, було накладено арешт та заборонено здійснювати відчуження автомобіля TOYOTA LANDCRUISER, державний номер НОМЕР_1, а також оголошено розшук майна ОСОБА_2
Як пояснили у судовому засіданні позивач та його представник, у зв'язку з арештом та забороною відчуження спірного автомобіля, позивач не має можливості здійснювати права власника вказаного автомобіля.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України).
Транспортний засіб є рухомою річчю (майном), право власності на таке майно набувається на підставі правочинів. Договір купівлі-продажу транспортного засобу як правочин, опосередковує перехід транспортного засобу як майна, у власність.
Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, правочин, зокрема, має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.ч.4,5 ст.203 ЦК України).
Правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, належить вчиняти у письмовій формі (ст.3 ч.1 ст.208 ЦК України).
Таким чином, для договору купівлі-продажу транспортного засобу обов'язковою є письмова форма. Купівля-продаж є двостороннім правочином.
Представництво - є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає, зокрема, на підставі договору (ст.237 ЦК України).
Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю ( ст.244 ЦК України).
Довіреність - є документом, що підтверджує особу і повноваження представника на право вчиняти правочин з третіми особами від імені та в інтересах довірителя. Довіреність -односторонній правочин, в якому висловлено волю однієї особи (довірителя). Згода представника на видачу довіреності не потрібна, однак він має право відмовитись від виконання дій, на які його уповноважує доручення.
Представництво за довіреністю припиняється у разі, зокрема, закінчення строку довіреності (п.1 ч.1 ст. 248 ЦК України).
Матеріалами справи дійсно підтверджено, що спірний транспортний засіб належить на праві власності ОСОБА_2
Реалізуючи права власника на власний розсуд, відповідач 31 січня 2008 року вчинив односторонній правочин, а саме на підставі договору доручення уповноважив ОСОБА_1 від його імені розпоряджатися (керувати, продавати тощо) належним йому транспортним засобом. Довіреність (односторонній правочин) посвідчено нотаріально. Дійсність довіреності не оскаржено, таку не скасовано.
Суд першої інстанції правильно визначив, що довіреність від 31 січня 2008 року, якою ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 експлуатувати та розпоряджатися належним йому автомобілем, не створила переходу права власності на транспортний засіб від ОСОБА_2 до ОСОБА_1, останній не набув права володіння, користування, розпорядження на спірний транспортний засіб. Купівля-продаж як двосторонній правочин є погоджена дія двох осіб. 31 січня 2008 року мала місце дія однієї особи, а саме ОСОБА_2 (видача довіреності), та не було погодженої дії сторін на припинення і, відповідно, набуття права власності на транспортний засіб та цивільного обов'язку, обумовленого цим правом.
За таких обставин, дійсно відсутні підстави вважати, що 31 січня 2008 року між сторонами, було вчинено правочин купівлі-продажу транспортного засобу з реальним настанням правових наслідків, що обумовлені ним. Надана ОСОБА_1 розписка не є передбаченою п.3 ч.1 ст.208 ЦК України письмовою формою договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Крім того, відповідно до п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 1388 від 07 вересня 1998 року «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортник засобів, оцінку їх вартості (проводиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку в порядку, встановленому МВС, Мін'юстом, Мінпромполітики, Держмитслужбою та Фондом державного майна, і має відповідні документи), відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, зокрема є договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби.
З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу автомобіля дійсним та визнання права власності задоволенню не підлягають.
Нe підлягають задоволенню і позовні вимоги про виключення майна з опису так як позивач не є власником майна, що являється предметом спору, тому і не може вимагати виключення його з опису та зняття арешту.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянт не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.
Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2010 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: В.О. Панасенков
М.М. Драгомерецький
З оригіналом вірно
Суддя апеляційного суду Одеської області Громік Р.Д.