"01" березня 2012 р. м. Київ К-33548/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Мойсюка М.І.,
Штульмана І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про нарахування підвищення до пенсії дитині війни, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська на постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 02 вересня 2009 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2010 року, -
В серпні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про зобов'язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дитині війни.
Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 02 вересня 2009 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2010 року було скасовано постанову суду першої інстанції в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_3 у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком з розрахунку за період з 22 травня 2008 року до 02 серпня 2008 року. У решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з судовим рішенням у справі, Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська звернулось з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має статус дитини війни, а тому згідно ст. 6 даного Закону має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
За приписами статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідно до Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, зокрема підпунктом 2 пунктом 41 Розділу ІІ, були внесені зміни у статтю 6 Закону про соціальний захист дітей війни, відповідно до яких, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані неконституційними положення підпункту 2 пункту 41 Розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” щодо змін, унесених до статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни в їх первинній редакції.
Таким чином, правильним є висновок суду апеляційної інстанцій про те, що протиправною є бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення пенсії позивачу у період з 03 серпня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції повно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що постанова суду першої інстанції скасована судом апеляційної інстанції, а в справі ухвалено нове рішення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтею 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2010 року без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Лиска