"02" березня 2012 р. м. Київ К-15128/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого -судді Кобилянського М.Г.,
суддів: Амєліна С.Є., Ліпського Д.В.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова про визнання дій неправомірними та зобов'язання призначити пенсію
за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2008 року, -
У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова про зобов'язання призначити пенсію. Зазначав, що у зв'язку з досягненням 60-річного віку, відповідно до ст. 12 ЗУ « Про пенсійне забезпечення»звернувся 28.06.2007р. до відповідача із заявою про призначення трудової пенсії за віком. Для призначення пенсії були надані всі необхідні документи, але відповідач відмовив у призначені пенсії, посилаючись на ч. 4 ст. 122 Кримінально - виправного кодексу України. Позивач просив визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова неправомірними та зобов'язати призначити йому пенсію, посилаючись те, що відповідно до ч. 1 ст.122 Кримінально - виконавчого кодексу засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2008 року позов задоволено. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова щодо відмови у призначені пенсії неправомірними та зобов'язано відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2008 року це судове рішення залишено без змін.
Відповідач, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених ч. 2 ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для залишення без задоволення касаційної скарги, а оскаржуваних судових рішень - без змін з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 28.06.2007р. звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова із заявою про призначення трудової пенсії за віком, додавши документи, що підтверджують страховий стаж. На час звернення із заявою про призначення пенсії позивач досяг пенсійного віку та відбував покарання у виді позбавлення волі в Диканівській виправній колонії, що розташована на території Червонозаводського району м. Харкова. Листом від 10.07.2007р. за вих. № 5499-02/33 Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з посиланням на п. 4 ст. 122 Кримінально - виконавчого кодексу України, відповідно до якого засуджені, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання мають право на пенсію і на компенсацію шкоди у випадках і у порядку, встановлених законодавством України. При цьому наявність у позивача страхового стажу відповідачем не заперечується.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, а тому відмова відповідача у призначенні пенсії з посиланням на норми Кримінально - виконавчого кодексу України є неправомірною.
Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам та підтверджується дослідженими у справі доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право на соціальний захист громадян, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до п.3 ст.3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що право на отримання пенсії мають право громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Статтею 26 цього Закону визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кримінально - виконавчого кодексу України засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом.
Під час розгляду справи судами встановлено, що позивач на час звернення за призначенням пенсії досяг пенсійного віку та мав необхідний для призначення пенсії за віком страховий стаж.
Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що відмова відповідача у призначенні позивачеві пенсії за віком з посиланням на ч.4 ст.122 Кримінально - виконавчого кодексу України є неправомірною.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 230 КАС України, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м.Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2008 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
ГОЛОВУЮЧИЙ : Кобилянський М.Г.
СУДДІ : Амєлін С.Є.
Ліпський Д.В.
Суддя М.Г. Кобилянський