08 жовтня 2008 р.
№ 30/208
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кривди Д.С.,
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу
Приватного підприємства "Тілія-ВВ"
на постанову
від 24.07.08 Київського апеляційного господарського суду
та на рішення
від 03.06.08
у справі
№30/208
господарського суду
м. Києва
за позовом
Заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до
Приватного підприємства "Тілія-ВВ"
про
звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки
за участю представників сторін
від позивача:
у засідання не прибули
від відповідача:
Кривошеїна Н.П., дов.
від ГПУ:
Громадський С.О., посв.
Заступник прокурора Деснянського району м. Києва звернувся до господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Приватного підприємства "Тілія-ВВ" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 100 м2 по просп. Лісовий, 14 у Деснянському районі м. Києва з приведенням її у придатний для використання стан.
Київська міська рада позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини самовільного використання відповідачем спірної земельної ділянки під розміщення літнього майданчика за відсутності правоустановчих документів на неї.
Рішенням від 03.06.08 господарський суд м. Києва (суддя Ващенко Т.М.) задовольнив позовні вимоги у повному обсязі, визнавши їх доведеними.
Постановою від 24.07.08 Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Моторного О.А. -головуючого, Кошіля В.В., Шапрана В.В.) рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалою від 24.09.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована невідповідністю дослідженого судами акту перевірки вимогам законодавства України, а також невизначенням судами належним чином земельної ділянки, яка підлягає звільненню відповідачем. Також касатор посилається на неправильне застосування судами положень ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією при здійсненні контролю за використанням та охороною земель виявлено факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки площею 100 м2 за адресою: м. Київ, просп. Лісовий, 14, для розміщення літнього майданчика, що підтверджується актом перевірки дотримання суб'єктом підприємницької діяльності вимог земельного законодавства.
Викладені в касаційній скарзі доводи відповідача щодо неналежності вказаного акту як доказу не підлягають прийняттю до уваги, оскільки в силу ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв'язку з встановленням обставин самовільного використання відповідачем вказаної земельної ділянки Заступник прокурора Деснянського району м. Києва звернувся до господарського суду з позовом про її звільнення з приведенням у придатний для використання стан.
Такий спосіб захисту прав передбачений ст. 212 ЗК України, відповідно до ч.ч. 1, 3 якої самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Поняття самовільного зайняття земельних ділянок визначено в ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.
Вказана норма кореспондується зі ст. 125 ЗК України, яка передбачає виникнення права на земельну ділянку після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, або укладення договору оренди та їх державної реєстрації; а також забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.
З огляду на положення вказаних норм суд апеляційної інстанції правильно відхилив доводи відповідача щодо правомірності використання земельної ділянки без правоустановчих документів, якщо ділянка знаходиться в процесі оформлення права користування нею.
Проте дійшовши по суті правильного висновку про необхідність захисту прав Київської міської ради, яка здійснює право власності землю від імені відповідної територіальної громади, суди при вирішенні спору не врахували наступного.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пунктах 1, 4, 7 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; постановлене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким; резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог із зазначенням, зокрема, які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції в своєму рішенні зобов'язав відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 100 м2, що розташована по просп. Лісовому, 14 у Деснянському районі м. Києва для розміщення літнього майданчика.
Проте з рішення та постанови у справі не вбачається дослідження судами обставин фактичного розташування спірної земельної ділянки, яка підлягає звільненню, та її реквізитів. Зокрема, не надано жодної правової оцінки доводам відповідача щодо придбання ним об'єкту нерухомості за вказаною адресою та не встановлено розташування вказаного об'єкту відносно спірної земельної ділянки і визначеного в позові літнього майданчика. Також суди не досліджували наявність обставин самовільного будівництва, на які посилався прокурор у позовній заяві.
Тобто резолютивна частина рішення суду першої інстанції не містить вичерпних та чітких висновків по суті розглянутих вимог з огляду на відсутність зазначення конкретної земельної ділянки, яка підлягає звільненню, її розташування та реквізитів. З мотивувальних частин рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції визначення вказаних обставин також не вбачається.
З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що суди не дотримались вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.08 та рішення господарського суду м. Києва від 03.06.08 у справі №30/208 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький