08 жовтня 2008 р.
№ 16/91
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кривди Д.С.,
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт-Фортуна"
на постанову
від 03.07.08 Київського апеляційного господарського суду
та на рішення
від 08.04.08
у справі
№16/94
господарського суду
м. Києва
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт-Фортуна"
про
стягнення 366029,33 грн.
за участю представників сторін
від позивача:
Перенков А.О., дов.
від відповідача:
Литвиненко А.В., дов.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Дніпро" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біріт-Фортуна" про стягнення заборгованості та збитків на загальну суму 366029,33 грн. за невиконання умов договору оренди земельної ділянки.
Рішенням від 08.04.08 господарський суд м. Києва (суддя Ярмак О.М.) позов задовольнив повністю.
Постановою від 03.07.08 Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Моторного О.А. -головуючого, Кошіля В.В., Шапран В.В.) рішення суду першої інстанції змінив, стягнувши з відповідача на користь позивача 130400 грн. заборгованості по орендній платі, а в решті позову відмовивши.
Ухвалою від 25.09.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови у справі та відмову в задоволенні позову. Касатор вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували вимоги ст. 604 ЦК України та ст. 202 ГК України, факт сплати 156000 грн. відповідачем за договором суборенди землі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції встановив, що 01.09.05 між сторонами у справі укладений договір суборенди земельної ділянки, згідно з яким відповідач прийняв у платне строкове користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 508 га в с. Кодаки Васильківського району Київської області.
Вказаний договір укладений строком на 2 роки. Згідно з п.п. 4.1, 4.2 договору відповідач повинен сплачувати за користування земельною ділянкою 203200 грн. за рік, тобто загалом за два роки дії договору відповідач мав сплатити кошти в розмірі 406400 грн.
На виконання умов договору відповідачем сплачено за 2006 рік кошти в розмірі 173680 грн., тобто борг за 2006 рік перед позивачем за користування земельною ділянкою складає 29520 грн. За 2007 рік відповідачем сплачено за договором суборенди кошти в розмірі 102320 грн., тобто борг за 2007 рік перед позивачем за користування земельною ділянкою складає 100880 грн. Даний факт не спростований відповідачем.
Отже, загальний борг відповідача за договором суборенди від 01.09.05 складає 130400 грн., а відтак суди правомірно задовольнили позовні вимоги в цій частині.
Стосовно доводів позивача щодо відшкодування збитків внаслідок невиконання відповідачем п. 4.1 договору суборенди, оцінивши надані позивачем докази, суд апеляційної інстанції визначив, що суборендар мав забезпечити належність жому на цукровому заводі, звідки його мав забрати позивач. Тобто відповідач не несе відповідальності за неотримання жому позивачем на цукровому заводі.
До того ж згідно з ч. 2 п. 4.1 договору вартість збирання гички та її розподіл сторонами встановлюється додатковою угодою на кожен рік оренди. Як зазначено представниками сторін в судовому засіданні апеляційної інстанції, додаткові угоди між сторонами у справі не укладалися.
Позивачем не надано доказів витрат, які він зробив для відновлення порушеного права, не надано доказів щодо суми доходів, які б міг отримати, коли б відповідач не порушив, на його думку, умов договору з поставки жому та гички.
Крім того, відповідно до умов договору жом передається орендарю не безкоштовно, а по собівартості, але не більше 10 грн. за тонну. Як вбачається, з пояснень представників сторін та наданих документів, позивач станом на 30.11.06 отримав 452 т жому, а розрахунок зобов'язався провести після перевезення 1000 тон. Отже, позивачем зобов'язання з оплати коштів за передачу жому перед відповідачем не виконані.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в сумі 235629,33 грн. не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене судова колегія не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.08 у справі №16/91 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький