08 жовтня 2008 р.
№ 44/01-08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
суддів:
Кравчука Г.А.,
Мачульського Г.М.,
Шаргала В.І.
за участю представників сторін:
позивача
не з'явився
відповідача
не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Селянського фермерського господарства "Мороз"
на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2008 р.
у справі
№44/01-08 господарського суду Харківської області
за позовом
Селянського фермерського господарства "Мороз"
до
Борівської селищної ради
про
зміну умов договору
Селянське фермерське господарство (надалі СФГ) "Мороз" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Борівської селищної ради та просило визнати такими, що суперечать закону, пункти 8, 9 укладеного між сторонами договору оренди землі.
В обґрунтування позовних вимог (з урахуванням уточнень), СФГ "Мороз" послалося на те, що встановлений п. 9 розмір орендної плати значно перевищує розмір, визначений Законом України "Про плату за землю"; відповідно до проекту землевідведення земельна ділянка повинна бути відведена на строк 49 років, однак в договорі оренди встановлений інший строк -5 років, що суперечить п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України.
Рішенням господарського суду Харківської області від 15.04.2008 року (суддя Дюкарєва С.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2008 року (судді: Сіверін В.І., Білоконь Н.Д., Лакіза В.В.), в задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що визначені законом підстави для визнання недійсними оспорюваних пунктів договору оренди відсутні, оскільки умови цих пунктів договору не суперечать вимогам закону.
Доповідач: Шаргало В.І.
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, СФГ "Мороз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Скаржник звертає увагу касаційної інстанції на те, що суди попередніх інстанцій не врахували ту обставину, що грошова оцінка землі вже проведена; таке поняття як вісім ставок з законі відсутнє, а питання строку оренди для фермерських господарств врегульоване п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України.
Заслухавши суддю-доповідача, роз глянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.04.2006 року Борівською селищною радою (орендодавець), та СФГ "Мороз" (орендар) укладений договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав орендарю у тимчасове платне користування для будівництва складського приміщення земельну ділянку несільськогосподарського призначення - забудовані землі промисловості загальною площею 0,2537 га, що знаходиться за адресою: Харківська обл., смт Борова, вул. Привокзальна, 11. На виконання вищевказаного договору сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі земель, який є додатком до цього договору.
В пункту 5 договору оренди землі зазначено, що нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки не проводилась.
Відповідно до пункту 8 договору оренди землі, цей договір укладено строком на п'ять років.
Пунктом 9 договору оренди землі визначено розмір орендної плати, яка вноситься орендарем у грошовому вигляді із розрахунку вісім ставок земельного податку за один квадратний метр за землі відповідного призначення, що складає 3 775,06 грн.
Вищезазначений договір укладений відповідно до рішення від 20.12.2005 року ХХХ сесії четвертого скликання Борівської селищної ради та підписаний сторонами без зауважень.
Проте, СФГ "Мороз" звернувся до Борівської селищної ради з претензією від 04.04.2007 року про зміну строку оренду землі, зміну розміру плати за землю та повернення суми переплати за період, що сплинув, в розмірі 3307 р., в якій зазначив, що він вважає пункти 8 та 9 договору оренди землі від 03.04.2006 р. такими, що суперечать вимогам закону, зокрема, пункту 6 Перехідних положень Земельного кодексу України та Закону України "Про плату за землю" і просив відповідача в пункті 8 договору оренди землі встановити строк дії даного договору 49 років, а в пункті 9 цього договору - встановити плату за землю в розрахунку 18,6 коп. за 1 кв. м. на рік, а також повернути переплачені гроші в сумі 3 307,18 грн. Зазначена претензія залишилась без відповіді, що змусило господарство звернутись до суду з даним позовом.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним….
Недотримання в момент вчинення правочину вимог, визначених названою статтею Кодексу, тягне за собою наслідки передбачені ст. 215 цього Кодексу.
Позивач як на підставу визнання недійсним пункту 8 договору оренди землі посилався на його невідповідність положенням пункту 6 Прикінцевих положень Земельного кодексу України, а саме: в цьому пункті встановлено строк договору оренди на 5 років, а не на 49, як було визначено позивачем в заяві про оренду землі.
Проте, господарськими судами встановлено та підтверджується вищезазначеним рішенням селищної ради про надання земельної ділянки СФГ "Мороз", а також умовами договору оренди землі (пункт 1 цього договору), що спірна земельна ділянка надавалась відповідачем позивачеві не для ведення селянського господарства, а для будівництва складського приміщення, тобто не для сільськогосподарських потреб.
Статтею 2 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про плату за землю" ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких проведено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону. Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, середні ставки земельного податку встановлюються у вказаних розмірах.
Згідно зі статтею 21 Закону України “Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю"). Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати.
Слід зазначити, що, як встановлено господарськими судами, грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення договору оренди не проводилась.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що при укладенні договорів оренди земельних ділянок, які належать до державної або комунальної власності, сторони мають право встановлювати розмір орендної плати за земельні ділянки не нижче розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" та не більше 10 відсотків нормативної грошової оцінки, і при цьому, чинне законодавство не вимагає, щоб орендна плата повинна бути встановлена саме у розмірі однієї ставки земельного податку, як на те вказує позивач.
Посилання позивача як на підставу скасування пункту 9 договору оренди землі на статтю 64 Закону України "Про державний бюджет України на 2008 р.", та частину 1 статті 7 Закону України "Про плату за землю", не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки вказані норми стосуються порядку визначення сплати податку на землю, тоді як в пункті 9 договору оренди землі було встановлено розмір орендної плати, а не податку за землю. Крім того, договір укладався в 2006 році.
З урахуванням вищезазначеного господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а відтак, у касаційної інстанції відсутні підстави для скасування прийнятих у справі рішень.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Селянського фермерського господарства "Мороз" залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.06.2008 року у справі №44/01-08 залишити без змін.
Головуючий суддя
Кравчук Г.А.
Суддя
Мачульський Г.М.
Суддя
Шаргало В.І.