10 вересня 2008 р.
№ 55/376-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Губенко Н.М.
суддів
Барицької Т.Л.
Подоляк О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер"
на рішення
господарського суду Харківської області від 15.02.2008
та на постанову
Харківського апеляційного господарського суду
від 05.05.2008 р.
у справі
№55/376-07
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер"
до
Акціонерного товариства "Іскрасофт - Східна Україна"
про
стягнення 180 867,75 грн. та розірвання договору
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Халабурдін С.В. (дов. б/н від 01.04.2008);
- відповідача Ткаченко О.В. (дов. №112 від 09.09.2008);
Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.08.2008 розгляд справи було відкладено в порядку ст. 77 ГПК України.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер" (надалі позивач) звернулося до господарського суду Харківської області із позовом про розірвання договору підряду №23/7 від 12.08.2005, укладеного з Акціонерним товариством "Іскрасофт - Східна Україна" (надалі відповідач) та про стягнення з Акціонерного товариства "Іскрасофт - Східна Україна" 180 867,75 грн., із яких 178 697,00 грн. є збитками, 994,09 грн. пеня, 1 176,66 грн. -витрати на проведення судової експертизи, 1 893,68 грн. витрати на оплату державного мита, 118,00 грн. -витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Під час розгляду справи, позивач збільшив позовні вимоги, та просив додатково стягнути з відповідача 452 160,00 грн. упущеної вигоди і, відповідно, витрати у сумі 4 521,60 грн. зі сплати державного мита.
Рішенням господарського суду Харківської області від 15.02.2008 у справі №55/376-07, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.05.2008, Товариству з обмеженою відповідальністю "Партнер" в позові відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме: ст. 124 Конституції України,ст. 188 ГК України, ч. 2 ст. 651, ч. 3 ст. 858 ЦК України, та норм процесуального права, а саме: ст.ст. 4-2, 32, 34, 36, 43 ГПК України.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 1112 не перешкоджає перегляду судових рішень, що оскаржуються.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами першої та апеляційної інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій між позивачем та відповідачем 12.08.2005 укладено договір підряду №23/7, згідно з умовами якого відповідач зобов'язався за завданням позивача виконати власними або залученими засобами роботи з улаштування 1762,70 м2 підлоги лінолеуму на об'єкті, розташованому за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 65, а позивач -прийняти дані роботи та оплатити їх. У пункті 4.2. договору сторони встановили, що строк закінчення робіт, за умови виконання позивачем (замовником за договором) пунктів 2.1.1., 3.2.1, 3.2.2 договору, встановлюється протягом 90 днів з моменту отримання відповідачем авансового платежу згідно з п. 3.2.1.
На виконання умов договору позивач перерахував відповідачу аванс у розмірі 116 106,06 грн., що становить 70% від вартості робіт, встановленої п. 3.1 договору (169 144,42 грн.
Посилаючись на невиконання відповідачем належним чином та в установлені строки своїх обов'язків за договором підряду, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, а саме: з вимогою розірвати договір підряду та стягнути з відповідача збитки, пеню, витрати на проведення експертизи та упущену вигоду.
За результатами розгляду позову, судом першої інстанції прийняте рішення, підтримане судом апеляційної інстанції, , яким у задоволенні позову відмовлено.
Обґрунтовуючи відмову у задоволенні майнової вимоги позивача попередні судові інстанції виходили із того, що приписами статті 858 ЦК України передбачено, що у разі виконання роботи з відступами від договору, замовник має право вимагати безоплатного усунення недоліків, пропорційного зменшення ціни роботи, відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, однак позивач не надав суду доказів невиконання відповідачем домовленості щодо ліквідації виявлених дефектів; розмір збитків у сумі 178 697,00 грн. визначено позивачем на підставі висновку спеціаліста № 3689 Харківського НДІСЕ ім. М.С. Бокаріуса від 02.07.2007, який не може бути прийнятий як беззаперечний та належний доказ у справі, адже зроблений він на замовлення позивача, поза межами судового засідання; вимога про стягнення з відповідача упущеної вигоди є необґрунтованою, оскільки наданий позивачем договір оренди №15Р/3 від 01.02.2007, укладений з ФОП Гречаною О.С. свідчить про зменшення ФОП Гречаній О.С. орендної плати та погодження усунення недоліків покриття підлоги орендарем, доказів на підтвердження розміру упущеної вигоди саме у такій сумі позивачем не надано; вимога позивача про стягнення з відповідача на підставі п. 6.1. договору пені у розмірі 994,09 грн. за період з 28.11.2005 по 25.10.2007, також не підлягає задоволенню, оскільки пропущений строк позовної давності, про що відповідачем заявлено у відзиві на позовну заяву. Апеляційний господарський суд додатково зазначив, що ні у судовому засіданні, ні усно сторони не зазначили строків виконання робіт за договором.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Приймаючи рішення у даній справі, попередні судові інстанції не з'ясували до кінця дійсні права та обов'язки сторін за договором та не перевірили, за яких умов підрядник може виконувати роботи, ухвалені судові рішення не містять повного юридичного аналізу обставин справи, а правові висновки, що містяться в ньому, не ґрунтуються на конкретних матеріально-правових нормах.
Відповідно до ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Однак, апеляційний суд не дослідив умов договору підряду №27/3 щодо строків виконання робіт, а вказав у постанові, що сторони у справі не надали як письмових пояснень, так і усних пояснень про строки виконання робіт за договором.
Згідно з ч. 1 ст. 852 ЦК України якщо підрядник відступив від умов підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 858 ЦК України встановлено, що якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника, зокрема, безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк.
Однак суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідач погодився усунути виявлені позивачем недоліки, не дослідили, чи погоджували сторони строк усунення виявлених недоліків та чи здійснював відповідач виправлення цих недоліків
Відповідно до ч. 4 ст. 853 ЦК України у разі виникнення між замовником та підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза.
Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 ст. 41 ГПК України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Отже, господарські суди попередніх інстанцій, не приймаючи як доказ наданий позивачем висновок експерта Харківського НДІСЕ ім. М.С. Бокаріуса від 02.07.2007 "з підстав його проведення за замовленням позивача, поза межами судового засідання" не були позбавлені чи обмежені у праві, наданому їм господарським процесуальним законодавством, призначити судову експертизу для роз'яснення тих питань, з'ясування яких є необхідним для правильного вирішення даної справи.
Стосовно вимоги позивача розірвати договір підряду, суди попередніх інстанцій, відмовляючи в її задоволенні, виходили із того, що позивачем порушено порядок розірвання господарських договорів, встановлений ст. 188 ГК України, а договором підряду сторони не передбачили можливості його розірвання в односторонньому порядку.
Однак з таким висновком погодитися колегія суддів касаційної інстанції не може, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа щодо врегулювання спорів), положення частини 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
З огляду на зазначене, посилання господарських судів попередніх інстанцій на недотримання позивачем порядку розірвання господарських договорів, передбаченого статтею 188 ГК України, зокрема: не направлення відповідачу відповідної пропозиції щодо розірвання укладеного між ним договору, не позбавляє права позивача звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору (дана позиція кореспондується із позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові останнього від 17.06.2008 у справі №8/32пд), а відтак висновок судів попередніх інстанцій про порушення позивачем встановленого ст. 188 ГК України порядку розірвання договорів є необґрунтованим.
Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, оскільки в порушення вимог ст.ст. 32-34, 43 ГПК України, суди попередніх інстанцій не з'ясували належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Виходячи із викладеного, Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що судові рішення попередніх судових інстанцій вказаним вимогам не відповідають.
З огляду на наведене колегія суддів приходить до висновку, що справа №55/376-07 має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 1117, 1119 -11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.05.2008 та рішення господарського суду Харківської області від 15.02.2008 у справі №55/376-07 скасувати і справу №55/376-07 направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
Судді Т.Л. БАРИЦЬКА
О.А. ПОДОЛЯК