"02" лютого 2012 р. м. Київ К/9991/28380/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.,
Суддів: Костенка М.І., Усенко Є.А.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Небозвід»та Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року
у справі № 2а-14028/10/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Небозвід»(надалі -позивач, ТОВ «Небозвід»)
до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова (надалі -відповідач, ДПІ у Київському районі м.Харкова)
про визнання дій неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ставить питання про визнання неправомірними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова щодо самостійного визнання нікчемними правочинів, що були укладені між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ «Небозвід»та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Київському районі м. Харкова № 000501800/0 від 07.08.2010 року, № 000501800/1 від 23.07.2010 року, № 000501800/2 від 26.08.2010 року, № 000501800/3 від 08.11.2010 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач посилається на правомірність включення податку на додану вартість до податкового кредиту згідно з податкових накладних, наданих фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 На думку позивача, податковий орган неправомірно визнав нікчемними правочини, укладені між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ «Небозвід», та на підставі цього безпідставно зробив висновок про завищення позивачем податкового кредиту.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року позовні вимоги ТОВ «Небозвід»задоволено частково. Скасовані податкові повідомлення - рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова № 000501800/0 від 07.08.2010 року, № 000501800/1 від 23.07.2010 року, № 000501800/2 від 26.08.2010 року, № 000501800/3 від 08.11.2010 року в частині визначення основного платежу в сумі 2080,00 грн. та штрафу в сумі 1040,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовлено.
Задовольняючи частково адміністративний позов суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку про скасування податкових повідомлень - рішень ДПІ у Київському районі м. Харкова № 000501800/0 від 07.08.2010 року, № 000501800/1 від 23.07.2010 року, № 000501800/2 від 26.08.2010 року, № 000501800/3 від 08.11.2010 року в частині визначення основного платежу в сумі 2080,00 грн. та штрафу в сумі 1 040,00 грн. Щодо визнання правочину нікчемним, то оскільки нікчемний правочин був недійсним в силу закону і не підлягав визнанню недійсним в судовому порядку, то кожний суб'єкт права, в тому числі і органи державної податкової служби України, був наділений законодавцем правомочністю по формуванню власного судження щодо нікчемності конкретного правочину і визначенню власної правової поведінки з урахуванням такого судження.
Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій позивач та відповідач звернулися із касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, в яких ДПІ у Київському районі м. Харкова просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року скасувати в частині визнання основного платежу в сумі 2080,00 грн. та штрафних санкцій 1040,00 грн. ТОВ «Небозвід»просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року скасувати, окрім п.2 регулятивної частини, а ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року скасувати в повному об'ємі, та постановити рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач зазначає, що суд першої та апеляційної інстанції правомірно, обґрунтовано та з врахуванням усіх обставин прийняли рішення, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що контролюючим органом в період з 07.06.2010 року по 21.06.2010 року було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Небозвід»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ФОП ОСОБА_1 за період з 01.10.2007 року по 30.09.2008 року, за результатами якої складено акт № 3764/18-010/31060557 від 21.06.2010 року.
Висновками акту встановлені порушення позивачем податкового законодавства п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 14122,00 грн.
07.07.2010 року на підставі висновків акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 000501800/0, яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання в розмірі 21183,00 грн.: за основним платежем 14122,00 грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 7061,00 грн.
Зазначене повідомлення -рішення оскаржене позивачем в порядку апеляційного узгодження до ДПІ у Київському районі м. Харкова, ДПА у Харківській області, ДПА України. За результатами розгляду скарг ТОВ «Небозвід»податкове повідомлення -рішення № 000501800/0 від 07.07.2010 року залишено без змін, у зв'язку з чим відповідачем були прийняті податкові повідомлення -рішення № 000501800/1 від 23.07.2010 року, № 000501800/2 від 26.08.2010 року, № 000501800/3 від 08.11.2010 року про визначення ТОВ «Небозвід»суми податкового зобов'язання в розмірі 21183,00 грн.
З висновків перевірки вбачається, що підставою для прийняття податковим органом рішення про порушення позивачем п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»стала відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на товар, який був поставлений ОСОБА_1 позивачу за договором поставки, відсутність трудових ресурсів у ФОП ОСОБА_1, які могли б приймати участь у прийманні продукції від постачальника та відвантажувати її покупцю.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду попередніх інстанцій стосовно того, що такі доводи податкового органу безпідставними з посиланням на слідуючі обставини справи.
Контрагент позивача - ФОП ОСОБА_1 постачав ТОВ «Небозвід»стоматологічну та медичну продукцію на підставі договору від 03.01.2007 р., зокрема здійснив поставку медичного матеріалу «Полісорб (1*90) см. Голка 48 мм Ѕ туп.уз.фіолет.»в кількості 8 упаковок. Придбаний позивачем товар має невеликий обсяг, у зв'язку з чим його перевезення не потребує найму автотранспорту, укладання договору перевезення та складання товарно-транспортних. Фактичне виконання поставки підтверджується видатковими накладними № РН-00438 від 28.12.2007 року, та № РН-0000078 від 28.02.2008 року.
Отже, спірні податкові повідомлення -рішення відповідача в частині щодо заниження позивачем ПДВ на суму 2070,00 грн. та накладення на позивача штрафу в сумі 1040,00 грн. прийняті податковим органом необґрунтовано та є безпідставними.
Що стосується позовних вимог в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо визнання податковим органом договорів позивача нікчемними та щодо скасування податкових повідомлень -рішень про визначення суми податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 12042 грн. за основним платежем та 6021 грн. штрафних санкцій, то зазначається наступне.
З матеріалів справи вбачається, що висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за операціями з ФОП ОСОБА_1 ґрунтувались на нікчемності угод про надання послуг, укладених між позивачем та його контрагентом, відсутності доказів реальності господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з вимогами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Слід зазначити, що відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У відповідності до п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не включається до складу податкового кредиту сума податку, сплаченого у зв'язку з придбанням (виготовленням) матеріальних та нематеріальних активів (послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника.
Надаючи оцінку зазначеним нормам закону колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.
Отже, здійснення господарських операцій з придбання консультаційних послуг за договорами від 23.02.2007 р., 21.05.2007 р., 01.02.2008 року та їх використання у власній господарській діяльності позивач обґрунтовував актами приймання -передачі послуг, однак акти не є достатнім доказом реальності виконання угод, укладених між позивачем та його контрагентом, оскільки інформаційно-консультаційні послуги надані позивачу не доводять наявності у ФОП ОСОБА_1 необхідних умов для надання таких послуг.
В матеріалах справи містяться акти приймання -передачі послуг № ОУ-00053/3, № ОУ-1003, № ОУ-00053, однак вони не містять змісту господарської операції, тобто посилань на те, які саме послуги інформаційно -консультаційного характеру були надані виконавцем, їх зміст, а позивачем не надано інших документів на підтвердження фактичного надання послуг та їх використання у власній господарській діяльності.
З Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 166 від 30.05.1997 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 250/2054 від 09.07.1997 р. вбачається, що платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, оскільки як визначено п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема: зміст та обсяг господарської операції.
Отже, на підставі викладеного позивачем не доведено реальності господарських операцій, за якими був сформований податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 12042 грн.
Що стосується позовних вимог щодо визнання неправомірним дій відповідача відносно самостійного визнання податковим органом нікчемними правочинів, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з правильними висновками суду попередніх інстанцій стосовно того, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Згідно з даною нормою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Тобто викладення відповідачем в акті перевірки власного судження щодо нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «Небозвід»та ФОП ОСОБА_1, відповідає повноваженням податкових органів щодо контролю за правильністю і повнотою визначення податкових зобов'язань та узгоджується з визначеним Законом України «Про державну податкову службу в Україні»способом дій податкових органів -проведення перевірок діяльності платників податків.
Доводами касаційної скарги не спростовуються зазначені висновки суду.
Отже, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Небозвід»та Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова -залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченому ст.ст.236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: ______________________Н.Є. Маринчак
Судді: ______________________М.І. Костенко
______________________Є.А. Усенко
Суддя Н.Є. Маринчак