"16" лютого 2012 р. м. Київ К/9991/19041/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді
суддів:Тракало В.В.,
Амєлін С.Є.,
Головчук С.В.,
секретар Мудрицька Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 жовтня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України, управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті, управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У грудні 2009 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідачів, уточнивши який у липні 2010 року, просив визнати протиправними та скасувати накази управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті від 25 квітня 2008 року № 52 о/с про звільнення його з посади заступника начальника управління -начальника спеціального відділу з протидії злочинам у сфері службової діяльності управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю Управління МВС України на транспорті та зарахування у розпорядження Управління МВС України на залізничному транспорті; від 30 грудня 2008 року № 189 о/с про призначення його начальником сектору дізнання лінійного відділу на станції Дарниця лінійного управління на Південно-Західній залізниці Управління, а також наказ управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці від 15 липня 2009 року № 171 о/с про звільнення його з посади начальника сектору дізнання лінійного відділу на станції Дарниця лінійного управління на Південно-Західній залізниці Управління та зарахування у розпорядження начальника Управління МВС України на Південно-Західній залізниці. Просив поновити його на посаді заступника начальника УДСБЕЗ -начальника спеціального відділу з протидії злочинам у сфері службової діяльності управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті або на рівнозначній посаді не нижчій за вказану та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року, позов залишено без розгляду в зв'язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Залишаючи позовну заяву ОСОБА_4 без розгляду на підставі ст.100 КАС України, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущений встановлений ч. 1 ст. 233 КзпП України тримісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки про порушення своїх прав він дізнався у січні -лютому 2009 року, а з позовом до суду звернувся лише у грудні 2009 року.
Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.
Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки судів зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, до того ж не ґрунтуються на законі.
Згідно вимог частин 2 та 3 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порядок проходження служби та звільнення зі служби в органах внутрішніх справ регулюється Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 (із наступними змінами та доповненнями), яким не передбачено строк звернення до суду.
Застосовуючи не встановлений ст. 99 КАС України строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів позивача, а встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду за захистом трудових прав, суд першої інстанції в той же час належним чином не визначив початок перебігу строку звернення до суду, як то передбачено у застосованій судом нормі права, тобто день, з якого слід обчислювати строк звернення до суду. Зокрема, судом не з'ясовано, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тобто, коли йому було вручено копію кожного із оскаржуваних ним наказів чи ознайомлено із цими наказами). Як вбачається з матеріалів справи представник позивача посилався на те, що оскаржувані накази позивачу не вручалися, а про існування двох інших наказів позивач дізнався у суді. Проте суд належним чином цих обставин не з'ясував. Між тим від правильного вирішення цього питання залежить підхід у застосуванні строків звернення до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За таких обставин, коли і судом першої, і судом апеляційної інстанцій порушено вищезазначені норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції в силу ст.220 КАС України не може досліджувати обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню на підставі з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 жовтня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді:В.В. Тракало
С.Є. Амєлін
С.В. Головчук