"23" лютого 2012 р. м. Київ К/9991/92450/11
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (доповідач),
суддів -Веденяпіна О.А.,
Кочана В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2009 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі -ГУ ПФУ), Одеського обласного військового комісаріату (далі - ОВК) про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії та виплату недоплачених сум,
У грудні 2007 року ОСОБА_4 звернувся із позовом про стягнення підвищення до пенсії, а також зобов'язання щомісяця здійснювати підвищення пенсії на 350% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Зазначив, що є військовим пенсіонером, має статус інваліда війни 2 групи та відповідно до положень статей 15, 25 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»має право на підвищення до пенсії в розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком, однак зазначене підвищення нараховувалось у розмірі, що не відповідає вимогам цього Закону. Посилаючись на відмову проводити нарахування та виплату вказаного підвищення до пенсії, просив стягнути на його користь вказане підвищення до пенсії з грудня 2004 року по січень 2007 року, а також здійснювати таке підвищення щомісяця в подальшому.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано ГУ ПФУ провести перерахунок підвищення до пенсії у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та ст.15 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ»за період з 01 грудня 2004 року по 01 січня 2006 року та виплатити позивачу суму недоотриманої ним пенсії за цей період. В решті позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2009 року та прийнято нову постанову про відмову у позові.
У касаційній скарзі позивач порушує питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового рішення про задоволення позову.
У запереченнях на касаційну скаргу ГУ ПФУ просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись на безпідставність позову.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів встановила наступне.
З жовтня 2004 року ОСОБА_4 звільнений з військової служби у відставку за станом здоров'я. З 27 вересня 2004 року є інвалідом війни 2 групи.
Позивачу призначено пенсію по інвалідності на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».
Згідно із статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262 (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пенсії за вислугу років підвищуються в таких розмірах: на 400 % мінімальної пенсії за віком -інвалідам війни 1 групи; на 350 % мінімальної пенсії за віком -інвалідам війни 2 групи; на 200 % мінімальної пенсії за віком -інвалідам війни 3 групи; на 150 % мінімальної пенсії за віком -учасникам бойових дій, членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, які не одружилися вдруге.
Відповідно до пункту «б»статті 25 зазначеного Закону №2262 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) пенсії по інвалідності підвищуються на 350 % мінімальної пенсії за віком інвалідам війни 2 групи.
Положення цих норм кореспондуються із пунктом 27 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що також передбачає право інвалідів війни на отримання підвищення пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії: інвалідам 1 групи - у розмірі 400 % мінімальної пенсії за віком, 2 групи - 350 % мінімальної пенсії за віком, 3 групи - 200 % мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, вихідним критерієм обрахунку підвищення до пенсії виступає мінімальна пенсія за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка набрала чинності 12 січня 2005 року. Зокрема, відповідно до частини першої цієї норми мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Положення частини третьої статті 28 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Розрахунок підвищення до пенсії позивачу проведено, виходячи з установленого постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету»розміру, який складає 19,91 грн.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Редакція частини 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, набрала чинності 12 січня 2005 року.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсії позивачеві за 2005 рік застосуванню підлягають положення статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статей 15, 25 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»(назва зі з змінами у редакції Закону України від 04.04.2006 р. №3591-IV), а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Законом України №3591-ІХ від 04 квітня 2006, який набрав чинності 29 квітня 2006 року внесено зміни до статті 15 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262 та викладено її в наступній редакції: «Особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 12 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії за вислугу років підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом».
За таких обставин, позивач мав право на призначення підвищення пенсії за вислугу років як інвалід війни 2 групи на 350 % мінімальної пенсії за віком з 01 січня 2005 року по 28 квітня 2006 року.
Разом з тим, позовні вимоги охоплюють період з грудня 2004 року по січень 2007 року.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги з 01 грудня 2004 року по 01 січня 2006 року, не врахував тієї обставини, що у 2004 році підвищення до пенсії позивача не могло бути обраховане виходячи із розміру визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, оскільки відповідна норма набрала чинності лише 12 січня 2005 року.
Цей суд також не врахував, що після 01 січня 2006 року (дата набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 2939-IV від 5 жовтня 2005 року, яким частину четверту статті 13 Закону від 22 жовтня 1993 року №3551 викладено в такій редакції: інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність), позивач мав право на 350%-ве підвищення до пенсії, оскільки норма ст. 15 Закону №2262, якою було передбачене це право, діяла до 28 квітня 2006 року, а з 29 квітня 2006 року діяла в новій редакції. Відповідні зміни законодавства не були враховані і судом апеляційної інстанції.
Однак суд апеляційної інстанції правильно застосував положення ст.ст. 99, 100 КАС України в частині відмови у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду за період 2005-2006 років, оскільки на цьому наполягав відповідач.
Враховуючи викладене, а також положення ст. 224 КАС України, підстав для скасування судових рішень немає.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 220, 223, 224, 230 КАС України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2009 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2010 року -без змін.
Рішення набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути переглянуте Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І. Цвіркун
Судді О.А. Веденяпін
В.М. Кочан
Суддя Ю.І. Цвіркун