23 лютого 2012 року м. Київ К/9991/66556/11
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (доповідач),
суддів -Веденяпіна О.А.,
Кочана В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до військової частини А1349 про стягнення грошової компенсації,
У березні 2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про стягнення грошової компенсації замість неотриманого продовольчого забезпечення. Зазначив, що проходив службу в Збройних Силах України і був звільнений у липні 2005 року. Вказував, що Військовою частиною А 1349, де він знаходився та продовольчому та фінансовому забезпеченні, не сплачено компенсацію за неотримане продовольче забезпечення за період з 11 березня 2000 року по 08 липня 2005 року. Посилаючись на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», просив стягнути зазначену компенсацію на його користь.
Постановою Замостянського районного суду м.Вінниці від 02 квітня 2007 року позов задоволено. Визнано неправомірними дії командування Військової частини А 1349 по відмові у виплаті позивачу грошової компенсації за продовольчий пайок, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за несвоєчасну виплату заборгованості за продовольче забезпечення за період з 11 березня 2000 року по 08 липня 2005 року.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2010 року скасовано постанову Замостянського районного суду м.Вінниці від 02 квітня 2007 року та прийнято нову постанову про відмову у позові.
У касаційній скарзі позивач просить судове рішення суду апеляційної інстанцій скасувати і залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Судами встановлено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України до часу свого звільнення -08 липня 2005 року.
За період з 11 березня 2000 року по 08 липня 2005 року позивачу не виплачено грошову компенсацію за неотримане продовольче забезпечення.
Відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»від 20 грудня 1991 року №2011-XII в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Дію частини 2 статті 9 вказаного Закону призупинено Законом України №1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів». Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що нова редакція частини 2 статті 9 Закону №2011-XII суперечить положенням Конституції України, оскільки звужує права відповідної категорії військовослужбовців на продовольче забезпечення, яке крім того гарантоване ще й Законом України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року №1934-XII.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з позиції Конституційного Суду України щодо одночасної дії в часі однопредметних нормативних актів однакової юридичної сили, закріпленої в Рішенні №4-зп від 03 жовтня 1997.
Перевіривши правову оцінку обставин справи, зроблену судами попередніх інстанцій, колегія судді приходить до висновку, що правильна позиція суду апеляційної інстанції.
Так, оскільки пунктом 2 Закону №1459-ІІІ призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»в частині одержання військовослужбовцями продовольчого забезпечення або за їх бажанням грошової компенсації замість продовольчого забезпечення у період з 11 березня 2000 року по час звільнення зі служби позивача, то позовні вимоги є безпідставними.
Колегія суддів погоджується, що до спірних правовідносин відсутні підстави застосовування як пріоритетних положень Закону України «Про Збройні Сили України»щодо гарантій отримання військовослужбовцями за рахунок держави різних видів забезпечення (зокрема ст.16 Закону №1934-XII), оскільки ці правовідносини підпадали під регулювання Закону №1459-ІІІ, що прийнятий пізніше.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність вимог позивача, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
В силу ч.3 статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло привезти до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного судами ухвалені законні і обґрунтовані рішення, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220-1, 230, 231 КАС України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2010 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути переглянуте Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І. Цвіркун
Судді О.А. Веденяпін
Суддя Ю.І. Цвіркун