Категорія №10.1
Іменем України
21 лютого 2012 року Справа № 2а/1270/188/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Свергун І.О.,
за участі секретаря - Липової К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська справу за адміністративним позовом Антрацитівського міськрайцентру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів, витрачених на оплату громадських робіт, у сумі 1964 грн. 56 коп.,
04 грудня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Антрацитівського міськрайцентру зайнятості до ОСОБА_1, в якому позивач просить стягнути з відповідача кошти в загальному розмірі 1964 грн. 56 коп., які були витрачені на оплату її праці на громадських роботах.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що відповідач ОСОБА_1 була зареєстрована в Антрацитівському міськрайцентрі зайнятості з 07.02.2011 як така, що шукає роботу. З 07.02.2011 відповідачу було надано статус безробітної без виплати допомоги по безробіттю (незастрахована особа).
За направленням позивача, відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України «Про зайнятість населення» та договору від 16.02.2011 № 3/03-68 між Єсацлівською селищною радою та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір від 19.04.2011 про участь її в оплачуваних громадських роботах з 19.04.2011 з оплатою праці 960 грн. на місяць. Звільнення ОСОБА_1 відбулося 31.05.2011 у зв'язку з закінченням виконання громадських робіт (п. 2 ст. 36 КЗпП України). Фінансування громадських робіт проводилося за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Загальні витрати Фонду на оплату праці відповідача за період з 19.04.2011 по 31.05.2011 склали 1964,56 грн.
18.04.2011 при відвідуванні безробітною ОСОБА_1 центру зайнятості та оформлення документів щодо направлення на оплачувані громадські роботи спеціалістом з працевлаштування їй було надано письмову рекомендацію відвідати центр зайнятості 16.05.2011 для пошуку підходящої роботи. Однак, у зазначений день відповідач не прибула до центру зайнятості, будь-яких поважних причин неприбуття не повідомила. У зв'язку з тим, що відповідач порушила п. 13 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 219, 17.06.2011 її було знято з обліку з 19.04.2011 на підставі п.п. 2 п. 20 Порядку (невідвідування протягом 30 і більше календарних днів без поважних причин центру зайнятості після закінчення встановленого строку відвідування).
Таким чином, оскільки відповідач з дня зняття з обліку втратила статус безробітної, починаючи з цього дня, вона втратила й право на отримання соціальних послуг від центру зайнятості, зокрема, на фінансування оплачуваних громадських робіт, в яких брала участь як безробітна.
У судове засідання представник позивача не прибув, надав суду заяву, в якій підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив розглянути справу без його участі.
Відповідач у судове засідання також не прибув, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неприбуття суду не повідомив.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.
Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 березня 2000 року № 1533-III (далі - Закон № 1533) Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління на випадок безробіття, провадження збору на акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду.
Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості (стаття 12 Закону № 1533).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-XII (далі - Закон № 803) безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Згідно зі статтею 7 Закону № 1533 видами забезпечення за цим Законом є:
допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;
допомога по частковому безробіттю;
матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;
допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.
Видами соціальних послуг за цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення» є:
професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях;
профорієнтація;
пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних; фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.
Статтею 23 Закону № 803 передбачено, що місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, організують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності і за договорами - на інших підприємствах, в установах і організаціях.
З особами, які бажають брати участь в громадських роботах, укладається строковий трудовий договір з правом його продовження за погодженням сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу. Переважним правом укладання договорів користуються громадяни, зареєстровані як безробітні.
Оплата праці осіб, зайнятих на громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встановленої законодавством України, при якісному виконанні норм праці.
На осіб, зайнятих на громадських роботах, поширюються соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності.
За безробітними громадянами, які беруть участь у таких роботах, зберігається виплата допомоги по безробіттю у розмірах і в строки, встановлені відповідно до цього Закону.
Судом установлено, що 07.02.2011 Антрацитівським міськрайцентром зайнятості відповідачу ОСОБА_1 було поновлено статус безробітної без виплати допомоги по безробіттю (арк. справи 17).
За направленням позивача, відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про зайнятість населення» та договору від 16.02.2011 № 3/03-68 між Єсаулівською селищною радою та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір від 19.04.2011 про участь відповідача в оплачуваних громадських роботах з 19.04.2011 з оплатою праці 960 грн. на місяць (арк. справи 16).
31.05.2011 відповідача було звільнено у зв'язку з закінченням періоду виконання громадських робіт згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України (арк. справи 19). Загальні витрати Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на оплату праці відповідача за період з 19.04.2011 по 31.05.2011 склали 1964,56 грн. (арк. справи 21-25).
18.04.2011 при відвідуванні безробітною ОСОБА_1 центру зайнятості та оформлення документів щодо направлення на оплачувані громадські роботи спеціалістом з працевлаштування їй було надано письмову рекомендацію відвідати центр зайнятості 16.05.2011 для пошуку підходящої роботи. Однак, у зазначений день відповідач не прибула до центру зайнятості, про причини неприбуття не повідомила.
Наказом позивача від 17.06.2011 № НТ110617 відповідача було знято з обліку з 19.04.2011 відповідно до абз. 4 п.п. 2 п. 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних (невідвідування протягом 30 і більше календарних днів без поважних причин центру зайнятості після закінчення встановленого строку відвідування) (арк. справи 17).
26.08.2011 позивачем винесено наказ № 104 про повернення громадянкою ОСОБА_1 коштів, витрачених на оплату її праці на громадських роботах за період з 19.04.2011 по 31.05.2011 у загальному розмірі 1964,56 грн.
Суд вважає вимоги позивача про стягнення коштів з відповідача необґрунтованими й такими, що не належить задовольнити з огляду на наступне.
Відповідно до абз. 4 п.п. 2 п. 20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 219, громадяни, зареєстровані як такі, що шукають роботу, та безробітні, знімаються з обліку у разі невідвідування безробітним центру зайнятості протягом 30 і більше календарних днів без поважних причин після закінчення встановленого строку відвідування з наступного дня після останнього відвідування.
Згідно з вимогами частини третьої статті 36 Закону № 1533 сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків або зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй послуг забезпечення та надання соціальних послуг.
Згідно з матеріалами справи відповідач утратив право на статус безробітного з 19.04.2011, оскільки на заплановане відвідування до центру зайнятості 16.05.2011 не прибув, останнє відвідування центру зайнятості відповідачем відбулося 18.04.2011, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 в додатку до ПК № 1 про відвідування особою ЦЗ, надані послуги та прийняті рішення (арк. справи 10).
Таким чином, відповідач протягом 30 календарних днів без поважних причин після закінчення встановленого строку не відвідував Антрацитівський міськрайцентр зайнятості.
За таких обставин суд погоджується з доводами позивача про порушення відповідачем своїх обов'язків в частині неприбуття у визначений день громадянина до центру зайнятості протягом 30 і більше календарних днів без поважних причин після закінчення встановленого строку відвідування з наступного дня після останнього відвідування.
Але, у той самий час, погоджуючись з цими висновками позивача, суд не може задовольнити вимоги про стягнення з відповідача суми вартості отриманих соціальних послуг з наступних підстав.
Згідно з пунктами 18, 19 Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 839 (далі - Положення № 839), на осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, поширюються державні соціальні гарантії, передбачені законодавством про працю, про зайнятість населення та про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, іншими нормативно-правовими актами. Участь особи, визнаної в установленому порядку безробітною, в оплачуваних громадських роботах за направленням центру зайнятості для забезпечення її тимчасової зайнятості до вирішення питання працевлаштування на підходящу роботу не є підставою для позбавлення її статусу безробітного, крім випадків, передбачених абзацом другим цього пункту.
Пунктом 9 Положення № 839 передбачено, що оплачувані громадські роботи організовуються роботодавцями незалежно від форми власності на договірній основі.
З особами, зайнятими на оплачуваних громадських роботах, роботодавці відповідно до законодавства про працю укладають у письмовій формі строкові трудові договори (п. 10 Положення).
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до пункту 16 Положення № 839 оплата праці осіб, зайнятих на громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу за розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами відповідно до законодавства і не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом.
Згідно з матеріалами справи відповідач ОСОБА_1 брала участь в оплачуваних громадських роботах на підставі укладеного з Єсаулівською селищною радою договору і працювала підсобною робітницею. Тобто, ОСОБА_1 отримувала заробітну плату за фактично виконану нею відповідно до трудового договору роботу.
Факт виконання відповідачем громадських робіт та отримання заробітної плати за виконані роботи у період з 19 квітня 2011 року по 31 травня 2011 року підтверджується наявними в матеріалах справи довідками Єсаулівської селищної ради із зазначенням кількості відпрацьованих людино-днів та розміру заробітної плати особи, направленої центром зайнятості на громадські роботи.
Слід мати на увазі, що участь в оплачуваних громадських роботах суттєво відрізняється від інших видів соціальних послуг, коли особа отримує певні блага не надаючи нічого взамін (перепідготовка, оплата вартості навчання), оскільки в цьому разі безробітна особа отримує оплату в заміну на використання її праці.
Таким чином, заявляючи даний позов, позивач фактично вимагає стягнути з особи заробітну плату, отриману нею на підставі трудової угоди за фактично виконану роботу, що є неприпустимим.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивачем не надано доказів ухилення відповідача від виконання громадських робіт чи інших порушень трудового договору, укладеного відповідачем з Єсаулівською селищною радою, а відтак відсутні будь-які підстави для повернення відповідачем сум отриманої ним заробітної плати.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 9, 10, 11, 17, 18, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог Антрацитівського міськрайцентру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів, витрачених на оплату громадських робіт, у сумі 1964 грн. 56 коп. відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанову складено в повному обсязі 21 лютого 2012 року.
Суддя І.О. Свергун