Категорія №12.2
Іменем України
21 лютого 2012 року Справа № 2а/1270/1027/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді: Кравцової Н.В.,
при секретарі: Бражник В.І.,
за участю сторін:
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про зобов'язання виплатити витрати на службове відрядження у розмірі 1357,41 грн. та стягнення вказаної компенсації витрат, -
27 січня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату, в якому позивач просить:
- зобов'язати суб'єкта владних повноважень - посадових осіб Луганського обласного військового комісаріату, вчинити певні дії, а саме виплатити витрати на службові відрядження в розмірі 1357,41 грн.;
- стягнути з суб'єкта владних повноважень -посадових осіб Луганського обласного військового комісаріату на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями компенсацію витрат на службові відрядження в розмірі 1357,41 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив наступне.
З 23 травня 2011 року по теперішній час позивач проходить військову (публічну) службу за контрактом у військовій прокуратурі Луганського гарнізону.
Під час проходження військової (публічної) служби впродовж 2011 року, на виконання наказів військового прокурора Луганського гарнізону позивач неодноразово убував у службові відрядження до с. Бараниківка Кремінського району Луганської області, м. Лохвиця Полтавської області, смт. Солоне Дніпропетровської області, м. Алчевськ Луганської області, м. Ровеньки Луганської області.
Позивач зазначає, що у вищезазначені службові відрядження убував виключно за свої особисті кошти, тому що Луганським обласним військовим комісаріатом, в якому відповідно до ч. 2 ст. 46-1 Закону України “Про прокуратуру” перебуває на фінансовому забезпеченні, в порушення п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98 “Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково гримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів” коштами в якості авансу на поточні витрати у розмірах згідно з установленими нормами він не був забезпечений.
В 2011 році військовим прокурором Луганського гарнізону, з метою вжиття Луганським обласним військовим комісаріатом заходів до відшкодування витрачених позивачем на службові відрядження особистих коштів, до зазначеної установи позивачем були спрямовані документи підтверджуючі перебування позивача у вищезазначених службових відрядженнях та витрати під час знаходження у відрядженнях.
11 січня 2011 року Луганським обласним військовим комісаром позивачу було відмовлено у відшкодуванні зазначених витрат на відрядження.
Позивач вказує, що згідно ч. 6 ст. 14 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Пунктом 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98 “Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів” передбачено, що підприємства, установи та організації, що направляють працівників у відрядження, забезпечують їх коштами як аванс для здійснення поточних витрат.
За таких обставин, позивач вважає незаконними дії відповідача щодо не виплати йому витрат на службові відрядження на загальну суму 1357,41 грн., та просив стягнути з відповідача на його користь витрати на службові відрядження на загальну суму 1357,41 грн.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позову та просив задовольнити позов.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, на адресу суду надав заперечення на позовну заяву, згідно яких позовної вимоги не визнав у повному обсязі та просив розглянути справу без його участі
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.
Судом встановлено, що капітан юстиції ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій прокуратурі Луганського гарнізону на посаді помічника військового прокурора Луганського гарнізону.
Відповідно до посвідчення про відрядження №7-2/2411 вих-11 від 06.09.2011 (а.с.10), виданого на підставі наказу №133 від 02 листопада 2011 року, позивач вибув у службове відрядження до смт. Солоне Дніпропетровської області. На підтвердження витрат, понесених позивачем під час знаходження у службовому відрядженні, надано звіт про використання коштів на суму 389,18 грн. (а.с. 9).
Відповідно до посвідчення про відрядження №7-2/2637 вих-11 від 04.10.2011 (а.с.12), виданого на підставі наказу №116 від 04 жовтня 2011 року, позивач вибув у службове відрядження до м. Алчевська Луганської області. На підтвердження витрат, понесених позивачем під час знаходження у службовому відрядженні, надано звіт про використання коштів на суму 63,99 грн. (а.с. 11).
Відповідно до посвідчення про відрядження №7-2/2929 вих-11 від 25.10.2011 (а.с. 14), виданого на підставі наказу №127 від 25 жовтня 2011 року, позивач вибув у службове відрядження до м. Полтава, м. Лохвиця Полтавської області. На підтвердження витрат, понесених позивачем під час знаходження у службовому відрядженні, надано звіт про використання коштів на суму 437,34 грн. (а.с. 13).
Відповідно до посвідчення про відрядження №7-2/2765 вих-11 від 17.10.2011 (а.с.16), виданого на підставі наказу №123 від 17.10.2011 позивач вибув у службове відрядження до с. Ополонівка Солонянського району Дніпропетровської області. На підтвердження витрат, понесених позивачем під час знаходження у службовому відрядженні, надано звіт про використання коштів на суму 361,02 грн. (а.с.15).
Відповідно до посвідчення про відрядження №7-2/2170 вих-11 від 03.08.2011 (а.с.18), виданого на підставі наказу №86 від 03.08.2011 позивач вибув у службове відрядження до с. Бараниківка Кремінського району Луганської області. На підтвердження витрат, понесених позивачем під час знаходження у службовому відрядженні, надано звіт про використання коштів на суму 135,88 грн. (а.с.17).
Позивачем до Луганського обласного військового комісаріату було направлено оригінали документів на підтвердження витрат понесених під час знаходження у службових відрядженнях в загальному розмірі 1357,41 грн.
Частиною 2 ст.46-1 Закону України “Про прокуратуру” встановлено, що військовослужбовці військових прокуратур проходять службу відповідно до Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види постачання і забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Згідно з ст.16 Закону України “Про Збройні Сили України”, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, який здійснюється відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та інших нормативно-правових актів.
Так, статтею 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року N2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців, це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.ст.1-1, 2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно вимог ст.1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених ним та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.
У відповідно до ст.3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
Згідно ч.6 ст. 14 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України (2755-17) Кабінет Міністрів України постановляє: затвердити суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, згідно з додатком 1 (пункт 1 Постанови КМУ від 02.02.2011 №98 “Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів”).
Згідно п.5 Постанови КМУ від 02.02.2011 №98 “Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів” підприємства, установи та організації, що направляють працівників у відрядження, забезпечують їх коштами (у разі відрядження за кордон - у національній валюті держави, до якої відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті) як аванс для здійснення поточних витрат. Аванс може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.
Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо невиплати витрат на службові відрядження порушають вимоги чинного законодавства.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про зобов'язання виплатити витрати на службове відрядження у розмірі 1357,41 грн. та стягнення вказаної компенсації витрат є обґрунтованими.
Вимога позивача про зобов'язання Луганського обласного військового комісаріату виплатити понесені витрати на службові відрядження в розмірі 1357,41 грн. та вимога про стягнення на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями відповідача компенсацію витрат на службові відрядження в розмірі 1357,41 грн. є тотожними, тому суд вважає достатнім та необхідним способом захисту прав позивача задоволення позовних вимог про стягнення з Луганського обласного військового комісаріату витрат на службові відрядження в сумі 1357,41 грн.
Питання по судових витратах вирішується наступним чином, відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про зобов'язання виплатити витрати на службове відрядження у розмірі 1357,41 грн. та стягнення вказаної компенсації витрат задовольнити повністю.
Стягнути з Луганського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 витрати на службові відрядження в сумі 1357,41 грн. (одна тисяча триста п'ятдесят сім гривень 41 копійка).
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 33,00 грн. (тридцять три гривні 00 копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
СуддяН.В. Кравцова