Категорія №11.5
Іменем України
17 лютого 2012 року Справа № 2а/1270/1208/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чиркіна С.М.
при секретарі: Данилкіній Н.В.
за участю:
позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: Півоварової В.В.,
представник третьої особи: не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Новопсковського районного управління юстиції, третя особа -управління Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області про визнання відсутності компетенції, визнання нечинною постанови про арешт майна боржника ВП № 30460733 від 18.01.2012 року, -
02 лютого 2012 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Відділу державної виконавчої служби Новопсковського районного управління юстиції про визнання відсутності компетенції, визнання нечинною постанови про арешт майна боржника ВП № 30460733 від 18.01.2012 року.
Ухвалою суду від 03 лютого 2012 року в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено - управління Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області.
В обґрунтування позову, з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України від 19.04.93 N 283 "Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку" (далі - постанова КМУ № 283), позивач зазначив, що оскаржена постанова про арешт майна боржника виготовлена не на бланках сурової звітності, та не відповідає затвердженій формі.
Відповідач позов не визнав, надав заперечення, в якому послався на невірне зазначення позивачем назви відповідача та наполягав на правомірності прийнятої постанови про арешт майна боржника. Рішення про арешт було прийнято, оскільки позивач не погашав наявний борг добровільно, з урахуванням отриманих даних про наявність у позивача у власності чотирьох транспортних засобів.
Оскаржена постанова виготовлена за допомогою Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та зареєстрована в зазначеному реєстрі, тому відповідає вимогам законодавства.
Просив відмовити в задоволені позову.
В судовому засіданні сторони надали пояснення, тотожні даним викладеним в позовній заяві та запереченнях.
Представник третьої особи у судовому засіданні 14 лютого 2012 року надала письмові пояснення, в яких заперечувала проти задоволення позову, наполягала на правомірності прийнятої оскарженої постанови про арешт, просила розглянути справу за її відсутності (а.с.36-37).
Розгляд справи 14 лютого 2012 року було відкладено у зв'язку з неявкою судове засідання представника відповідача.
В судове засідання 17 лютого 2012 року представник третьої особи не з'явився, про час розгляду справи був повідомлений.
З урахуванням наявної заяви про розгляд справи за відсутності представника третьої особи, думки учасників та керуючись вимогами ст.128 КАС України, суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності управління пенсійного фонду України в Новопсковському районі, на підставі наявних доказів, які містять достатньо даних про права та обов'язки сторін.
Сторонам були роз'яснені вимоги статей 69-72 КАС України та наслідки їх невиконання. Сторони вважали за необхідне розглянути справу на підставі наявних доказів.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (далі закон № 2677).
Відповідач зареєстрований в якості юридичної особи, дії на підставі Закону України «Про виконавче провадження», інших нормативних акті України та Положення «Про Відділ державної виконавчої служби Новопсковського районного управління юстиції (а.с.57-60).
З урахуванням викладеного, суд вважає Відділ державної виконавчої служби Новопсковського районного управління юстиції належним відповідачем, та критично оцінює його посилання на невірне зазначення позивачем найменування відповідача з формальних ознак.
Позивач зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця з 12 лютого 2003 року (а.с.43).
23 грудня 2011 року уповноваженою особою Відповідача, з посиланням на вимоги статей 17, 19, 20, 25 Закону України "Про виконавче провадження" було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження зі встановленням боржнику 7-денного строку для добровільного виконання ( а.с. 66).
Сторонами визнано, що позивачем була оскаржена постанова відповідача про відкриття виконавчого провадження.
За наслідками розгляду зазначеного позову, 14 лютого 2012 року Луганським окружним адміністративним судом в справі № 2а/1270/339/2012 була прийнята постанова про відмову в задоволені позову. Зазначений факт визнаний сторонами.
З урахуванням думки учасників, суд вважає за необхідне розглянути справу до набрання чинності постанови суду в справі № 2а/1270/339/2012, оскільки в зазначених справах предметами оскарження є різні постанови, та на момент прийняття постанови про арешт майна боржника постанова про відкриття провадження була чинною.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на протиправне винесення відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки правомірність винесення зазначеної постанови була предметом розгляду в справі № 2а/1270/339/2012.
18 січня 2012 року відповідачем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (далі - постанова про арешт від 18.01.2012 року а.с.9).
Постанова про арешт майна від 18.01.2012 року була отримана позивачем 25.01.2012 року (а.с.11), та оскаржена 28.01.2012 року (а.с.6).
Таким чином позивачем дотриманий строк оскарження постанови про арешт майна, передбачений ст. 181 КАС України.
Згідно із ст. 27 Закону України № 2677, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
У відповідності зі ст. 11 Закону України № 2677 державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, у тому числі накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;
Згідно із ст. 32 Закону № 2677 заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Відповідно до ст. 57 Закону України № 2677, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:
винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;
винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;
винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Таким чином до компетенції відповідача відносяться повноваження щодо винесення постанови про арешт майна боржника.
Підпунктом 1.7.2 п. 1.7. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999, передбачено, що з використанням бланків складається постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (далі - Інструкція № 74).
Оскаржувана постанова про арешт майна боржника від 18.01.2012 року складена без застосування бланку суворої звітності.
Разом з цим, вказана постанова містить всі необхідні реквізити, передбачені додатком 26 до Інструкції № 74/5 від 15.12.1999, підписана державним виконавцем, виготовлена з урахуванням вимог КМУ № 283, та відповідає вимогам Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затверджений Наказом Міністерства юстиції України 25.12.2008 № 2274/5 (далі - Порядок).
З урахуванням викладеного, суд критично оцінює твердження позивача щодо винесення постанови за відсутності повноважень та порушенням форми документа.
Вирішуючи питання щодо правомірності винесення постанови про арешт майна боржника від 18.01.2012 року суд виходить з наступного.
Згідно із ст. 5 Закону України „Про виконавче провадження ” державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право: одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію; проводити перевірку виконання рішень юридичними особами всіх форм власності, а також громадянами, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що є боржниками за виконавчими документами.
Статтею 11 Закону України № 2677 передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії
Згідно із пунктом 4.1.1 наказу №74, державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитись, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк.
Згідно із ч.3 ст. 57 Закону України № 2677, постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Згідно зі ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» за загальними правилами стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.
На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.
Відповідачем не надано об'єктивних даних щодо повного встановлення доходів позивача, на які можливе звернення стягнення.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач всупереч вищезазначеним нормам Закону України № 2677 прийняв рішення про арешт майна боржника лише на підставі даних Державної автомобільної інспекції про наявність у позивача транспортних засобів (а.с.53), до отримання відповіді інших реєстраційних та контролюючих органів щодо наявності коштів або майна у позивача.
Підставою для відкриття виконавчого провадження слугувала заява третьої особи та не оскаржена позивачем вимога Пенсійного фонду № ф-1447 від 11.10.2011 року із сумою боргу 1792,8 грн. (а.с.40).
В постанові про арешт майна від 18.01.2012 року сума боргу з урахуванням виконавчого збору зазначена 2000,15 грн.
При прийнятті постанови про арешт майна від 18.01.2012 року відповідачем не враховано беззаперечне перевищення вартості чотирьох арештованих транспортних засобів загальної суми боргу 2000,15 грн., що свідчить про порушення відповідачем вимог ч.3 ст. 57 Закону України № 2677. Тобто арешт був накладений із значним перевищенням вартості арештованого майна над розміром суми боргу та без з'ясування усіх джерел доходів позивача.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про протиправність постанови про арешт майна боржника.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З урахуванням вимог ст. 159 КАС України, суд не обмежений лише тими обставинами та доказами на яких наполягають сторони.
На виконання вимог статей 11,71, 159 КАС України судом приймались заходи щодо повного, всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, у тому числі шляхом витребування доказів у суб'єкта владних повноважень.
Керуючись вимогами ст. 11 КАС України та приймаючи до уваги обраний позивачем спосіб захисту, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Новопсковського районного управління юстиції про арешт майна боржника ВП № 30460733 від 18.01.2012 року.
Враховуючи задоволення половини позивних вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача половини сплаченого судового збору з розрахунку: 32,19грн. (сплачений судовий збір) :2 = 16,9 грн.
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 16,9 грн.
Відповідно до вимог ст. 160 КАС України у судовому засіданні 17.02.2012 оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови в повному обсязі відкладено, про що сторони повідомлено в судовому засіданні з урахуванням норм ст. 167 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163,181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Новопсковського районного управління юстиції про визнання відсутності компетенції, визнання нечинною постанови про арешт майна боржника ВП № 30460733 від 18.01.2012 року задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Новопсковського районного управління юстиції про арешт майна боржника ВП№ 30460733 від 18 січня 2012 року.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 16,9 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Повний текст постанови складено та підписано 17 лютого 2012 року.
СуддяС.М. Чиркін