Категорія №3.1.1
Іменем України
13 лютого 2012 року Справа № 2а/1270/301/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Твердохліба Р.С.,
за участю секретаря судового засідання Григоренко-Тумасян А.М.
та
представників сторін:
позивача - ОСОБА_1.,
від І-го відповідача не прибув,
від ІІ-го відповідача - ОСОБА_2 (довіреність від 01.02.2012 №60/532)
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до старшого інспектора у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міловського районного відділу УМВС України в Луганській області Мішури М.Л., Міловського районного відділу УМВС України в Луганській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
18 січня 2012 року Луганським окружним адміністративним судом було відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до старшого інспектора у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міловського районного відділу УМВС України в Луганській області Мішури М.Л. в якому позивач просив визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови в оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон та зобов'язати відповідача здійснити провадження згідно наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 року №1603 на підставі поданих позивачем документів, вказаних в пункті 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231.
В обґрунтування заявленого позову зазначено, що 24 листопада 2011 року позивач отримав від СГІРФО Міловського РВ УМВС України в Луганській області відповідь на інформаційний запит, в якому був зазначений перелік документів, які позивач повинен надати для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Ознайомившись із вказаною відповіддю та не знайшовши в ній законного підтвердження вимогам надання відповідних документів, позивачем було зібрано пакет документів згідно з вимогами Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231 «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення» та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 року «Про затвердження Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини».
06 грудня 2011 року позивачем до СГІРФО Міловського РВ УМВС України в Луганській області було подано заяву, заяву-анкету встановленого зразка, заяву щодо занесення відомостей про дітей до паспорту громадянина України для виїзду за кордон, копію посвідчення особи моряка, копію виданої податковим органом довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, дві фотокартки позивача розміром 3,5х4,5 сантиметри, дві фотокартки дитини розміром 3,5х4,5 сантиметри та квитанцію про сплату державного мита в розмірі 170,00 грн.
17 грудня 2011 року позивач отримав листа від 14 грудня 2011 року №60/5562 про відмову в оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Позивач вважає, що в оскаржуваній постанові не наведено жодних підстав для відмови, передбачених Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231 Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення.
В судовому засіданні позивач підтримав доводи, викладені в позовній заяві та просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Відповідач - старший інспектор СГІРФО Міловського районного відділу УМВС України в Луганській області Мішура М.Л. в судове засідання не прибув, надав заву про розгляд справи за його відсутності, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 30 січня 2011 року до участі у справі в якості другого відповідача було залучено Міловський районний відділ управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області.
Представник відповідача - Міловського РВ УМВС України в Луганській області позовні вимоги не визнав у повному обсязі та зазначив, що підставою для відмови в оформленні закордонного паспорту ОСОБА_1 є ненадання усіх відповідних документів які були зазначенні у переліку необхідних документів для оформлення закордонного паспорту. Відповідно до наказу МВС України від 21 грудня 2004 року № 1603, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 січня 2005 року за № 68/10348 затверджено «Порядок провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини». Пунктом 4 вказаного Порядку передбачено, що заяви-анкети про оформлення паспорта/проїзного документа приймаються працівниками територіальних органів та територіальних підрозділів за умови подання всіх документів, передбачених Правилами.
Враховуючи, що позивачем не було надано всіх необхідних документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, вимоги позивача, викладені в адміністративному позові є такими, що не ґрунтуються на Законі та задоволенню не підлягають.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях, зазначив, що дії СГІРФО Міловського РВ УМВС України в Луганській області відповідають діючому чинному законодавству, порушення зі сторони відповідача відсутні та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Вислухавши пояснення позивача та представника Міловського РВ УМВС України в Луганській області, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем було направлено інформаційний запит до СГІРФО Міловського РВ УМВС України в Луганській області стосовно процедури та переліку документів для отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон замість втраченого (а.с. 6-8).
24 листопада 2011 року позивач отримав від СГІРФО Міловського РВ УМВС України в Луганській області відповідь на інформаційний запит, в якому був зазначений перелік документів, які позивач повинен надати для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон (а.с. 9).
06 грудня 2011 року позивачем до СГІРФО Міловського РВ УМВС України в Луганській області було подано заяву, заяву-анкету встановленого зразка, заяву щодо занесення відомостей про дітей до паспорту громадянина України для виїзду за кордон, копію посвідчення особи моряка, копію виданої податковим органом довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, дві фотокартки позивача розміром 3,5х4,5 сантиметри, дві фотокартки дитини розміром 3,5х4,5 сантиметри та квитанцію про сплату державного мита в розмірі 170,00 грн. (а.с. 10-12).
Зазначені обставини підтверджуються описом отриманих документів та не заперечувались сторонами (а.с. 12 зворотній бік).
14 грудня 2011 року на адресу позивача, СГІРФО Міловського РВ УМВС України в Луганській області було спрямовано повідомлення №60/5562 про відмову в оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон замість втраченого (а.с. 13).
Законом України від 21 січня 1994 року №3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» визначено порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлено порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України від 21 січня 1994 року №3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України від 21 січня 1994 року №3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон провадиться: громадянам України, які постійно проживають в Україні і досягли 18-річного віку, - за особистим клопотанням про отримання паспорта або через своїх законних представників до органу внутрішніх справ за місцем проживання. У виняткових випадках за наявності вимог держави, до якої здійснюється виїзд, чи вимог міжнародної організації, для участі в заходах якої здійснюється виїзд, а також у разі виїзду на постійне проживання за кордон усиновленої іноземцями дитини - громадянина України, паспорт може бути оформлено до досягнення громадянином 18-річного віку;
Особи, які звертаються за отриманням паспорта, сповіщають дані про себе, відомості про сімейний стан і наявність неповнолітніх дітей та утриманців, про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон.
Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється на період до десяти років з можливістю продовження на такий же термін.
Продовження терміну дії паспорта провадиться у порядку, встановленому для оформлення його видачі.
Статтею 5 Закону України від 21 січня 1994 року №3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено термін і порядок розгляду заяв про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини. Так, заяви громадян України або їх законних представників про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини (далі - паспорт) розглядаються протягом не більше трьох місяців з дня подання документів, а якщо поїздка пов'язана з терміновим лікуванням від'їжджаючого, від'їздом особи, яка супроводжує тяжкохворого, чи смертю родича, який проживає за кордоном, - протягом трьох робочих днів. У разі виїзду на постійне проживання за кордон усиновленої іноземцями дитини - громадянина України для неї оформляється паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Термін його оформлення - до десяти робочих днів.
У разі обґрунтованої відмови у видачі громадянинові України паспорта мотиви такого рішення доводяться до відома заявника у письмовій формі.
Повторне клопотання може бути прийнято до розгляду не раніш як через шість місяців після остаточного вирішення питання про відмову у видачі паспорта. При цьому беруться до уваги матеріали, подані раніше, якщо зазначені в них дані залишилися без зміни.
Статтею 6 Закону України від 21 січня 1994 року №3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» визначено підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, а саме, громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта у випадках, якщо:
1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;
2) діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;
3) проти нього порушено кримінальну справу - до закінчення провадження у справі;
4) він засуджений за вчинення злочину - до відбуття покарання або звільнення від покарання;
5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань;
6) він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості - до з'ясування причин і наслідків подання неправдивих відомостей;
7) він підлягає призову на строкову військову службу - до вирішення питання про відстрочку від призову;
8) щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі;
9) він за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває під адміністративним наглядом міліції - до погашення (зняття) судимості чи припинення нагляду.
Статтею 7 Закону України від 21 січня 1994 року №3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» визначено, що правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України і підлягають опублікуванню.
Порядок оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231 «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення».
Відповідно п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231 «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення» паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - паспорт) і проїзний документ дитини (далі - проїзний документ) є документами, що посвідчують особу і підтверджують громадянство України особи, на яку вони оформлені, і дають право цій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Оформлення і видача паспорта / проїзного документа здійснюється громадянам України, які постійно проживають в Україні, - службою громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231 «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення»).
Пункт 22 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231 «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення» містить перелік підстав, за наявності яких громадянину може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта / проїзного документа, який повністю співпадає зі змістом статті 6 Закону України від 21 січня 1994 року №3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Пунктом 23 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231 «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення» визначено, що рішення про відмову у видачі паспорта / проїзного документа приймається за наявності в територіальному органі або підрозділі інформації про існування підстав, зазначених у пункті 22 цих Правил.
Мотиви відмови у видачі громадянинові України паспорта / проїзного документа доводяться до відома заявника в письмовій формі.
З аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що відповідач у справі наділений правом у визначених законом випадках приймати рішення про тимчасову відмову в оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Зазначені позивачем в своїй вимозі про визнання неправомірними дії посадових осіб відповідача щодо відмови в оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон, фактично полягали в прийнятті рішення про тимчасову відмову в оформленні паспорта, яке і було підставою для невидачі відповідного документа.
Позивачем не наведено будь-яких обставин для визнання дій протиправними, як то порушення процедури розгляду заяви чи інше.
Крім того, суд зазначає, що вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії, в даному випадку таким актом може стати прийняте за результатами розгляду документів рішення. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів).
Згідно частини 1 пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231 «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення», для оформлення паспорта у разі тимчасового виїзду за кордон подається:
- заява-анкета встановленого зразка;
- паспорт громадянина України, свідоцтво про народження (для осіб віком до 16 років) (після прийняття документів повертається);
- копія виданої податковим органом довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, крім осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи;
- дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;
- квитанція про сплату державного мита або документ, що підтверджує право на звільнення від його сплати.
Вирішуючи даний спір по суті суд виходить з того, що предметом спору в даній справі є правомірність вимог відповідача щодо надання документів, які не зазначені в пункті 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231 «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення».
Судом встановлено, що підставою для відмови в оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 є ненадання усіх відповідних документів які були зазначенні у переліку необхідних документів для оформлення закордонного паспорту.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 року №1603 «Про затвердження Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 січня 2005 року за №68/10348 затверджено «Порядок провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини».
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку, цей Порядок розроблений відповідно до пункту 13 «Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231, із змінами і доповненнями (далі - Правила) та визначає процедуру прийому та розгляду заяв про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, а також прийняття за ними рішень.
Згідно з пунктом 4 Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини заяви-анкети про оформлення паспорта/проїзного документа приймаються працівниками територіальних органів та територіальних підрозділів за умови подання всіх документів, передбачених Правилами.
Як зазначалось судом, порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок та випадків тимчасового обмеження права громадянина на виїзд з України регулюється Законом України від 21 січня 1994 року №3857-ХІІ«Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Відповідно до ст. 4 Закону України від 21 січня 1994 року №3857-ХІІ«Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» особи, які звертаються за отриманням паспорта громадянина України для виїзду за кордон, сповіщають дані про себе, відомості про сімейний стан і наявність неповнолітніх дітей та утриманців, а також про відсутність обставин, що обмежують, відповідно до цього Закону, право на виїзд за кордон.
Статтею 6 Законом України від 21 січня 1994 року №3857-ХІІ«Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» визначено, що громадянинові України може бути тимчасове відмовлено у видачі паспорту у випадку, якщо зокрема проти нього порушено кримінальну справу - до закінчення провадження у справі, він засуджений за вчинення злочину - до відбуття покарання або звільнення від покарання. Зазначена інформація відображена у довідці форми ІП-1 з зазначенням наявності або відсутності у одержувача судимостей
Статтею 7 Закону України від 21 січня 1994 року №3857-ХІІ«Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено, що правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону Кабінетом Міністрів України. Такі правила затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231 «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення».
За таких обставин суд зазначає, не зважаючи на те, що в пункті 10 «Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231 не вказано на необхідність надання даних про відсутність / наявності судимості, така вимога опосередковано закріплена у Законі України від 21 січня 1994 року №3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», який має вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України.
Таким чином, суд вважає, що вимога відповідача щодо надання довідки про наявність чи відсутність судимості заявника при оформлені паспорту громадянина України для виїзду за кордон є правомірною і необхідною для встановлення обставин, які є підставами для обмеження у видачі такого паспорту відповідно Закону України від 21 січня 1994 року №3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України». Крім того, з аналізу норм статті 4 Закону України від 21 січня 1994 року №3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» суд приходить до висновку, що саме заявник має надати таку довідку в підтвердження даних відомостей про відсутність / наявність в нього судимості та інших обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон.
Стосовно вимоги відповідача щодо надання нотаріально засвідчених копії свідоцтва про народження дитини та згоди дружини позивача на внесення даних про дитину до закордонного паспорту чоловіка суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 17 «Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231 відомості про дітей, які їдуть за кордон разом з батьками (законними представниками), вписуються в паспорти батьків чи одного з батьків (законних представників) на підставі заяви громадянина, у чий паспорт вписуються діти.
Згідно з пунктом 4 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
Таким чином, суд приходить до висновку, що надання нотаріально посвідченої згоди одного з батьків необхідна лише при виїзді з України дитини, яка не досягла 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску. Надання такої згоди при занесенні до паспортів батьків чи одного з батьків (законних представників) на підставі заяви громадянина, у чий паспорт вписуються діти на законодавчому рівні не встановлено.
Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на вказівку ВГІРФО УМВСУ від 25 липня 2007 року № 34/11119, оскільки зазначений документ не пройшов державної реєстрації в Міністерстві юстиції України відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та «Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, і тому не має юридичної сили.
Разом із цим судом встановлено, що позивачем до СГІРФО Міловського РВ УМВС України в Луганській області не було надано свідоцтво про народження дитини, яку позивач просив вписати в паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Зазначена обставина підтверджується переліком документів, на які посилається позивач в адміністративному позові, заяві до СГІРФО Міловського РВ УМВС України в Луганській області від 06 грудня 2011 року та переліком документів прийнятих відповідачем від позивача 06 грудня 2011 року (а.с. 3, 10-12, 12-зворотній бік).
Відповідно до ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по- батькові.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.144 Сімейного кодексу України реєстрація народження дитини провадиться органом державної реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по - батькові. Реєстрація народження дитини засвідчується Свідоцтвом про народження, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Таким чином суд зазначає, що свідоцтво про народження дитини є єдиним документом, відповідно до якого можливо встановити родинні відносини між особою, яка має намір внести відомості про дитину до паспорту громадянина України для виїзду за кордон та самою дитиною, відомості про яку повинні бути внесені. Без надання свідоцтва про народження дитини вчинення таких дій не можливо.
Щодо доводів позивача стосовно відмови справляння на його думку необов'язкових платежів при оформленні і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон суд зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2007 року №795 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання» затверджено перелік платних послуг, що надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розмір плати за їх надання, що додаються.
Під час надання послуг з оформлення проїзного документа дитини, посвідки на постійне та тимчасове проживання для іноземних громадян та осіб без громадянства і паспорта громадянина України для виїзду за кордон справляється плата у розмірі вартості бланка та надбавки в сумі 25 відсотків такої вартості, яка спрямовується як власні надходження, що використовуються відповідно до законодавства (Пункт 1 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 65 від 28 січня 2009 року).
Відповідно до вказівки ВГІРФО УМВС України від 30 вересня 2010 року №34/14799, яка розроблена на виконання декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року, спільного наказу Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 05 жовтня 2007 року № 369/1105/336 «Про затвердження Розмирів плат за надання послуг органами та підрозділами МВС та Поряду їх справляння», постанови Кабінету Міністрів України «Про доповнення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2007 року №795» від 28 січня 2009 року № 65, затвердженні чіткі суми справляння плати за оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон більше 10 діб - 150,00 грн., та за надання послуг з оформлення документів для виїзду з України і в'їзду в Україну - оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон на заміну втраченого (за оформлення одного пакету документів) - 62,40 грн.
Крім того, зазначені суми затвердженні спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 05 жовтня 2007 року № 369/1105/336 «Про затвердження Розмірів плати за надання послуг органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Порядку їх справляння», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2007 року за № 1235/14502.
Щодо пред'явлення позивачем паспорту громадянина України при подачі заяви на отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон суд зазначає, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 року №1603 «Про затвердження Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини» зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 січня 2005 року за № 68/10348 затверджено «Порядок провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини».
Відповідно до пункту 5 «Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини» при прийнятті заяви-анкети працівники територіальних органів і територіальних підрозділів перевіряють повноту поданих документів, правильність заповнення заяви-анкети, звіряють зазначені в ній відомості з даними паспорта громадянина України, скріплюють печаткою територіального органу чи територіального підрозділу фотокартку заявника на заяві-анкеті (печатка не повинна закривати елементи обличчя і проставляється в нижньому правому чи лівому куті фотокартки). При цьому особлива увага звертається на належність паспорта даній особі, для чого вміщена в ньому фотокартка ототожнюється із зовнішністю його пред'явника та фотокарткою на заяві-анкеті. Установлюється, чи є паспорт дійсним, тобто виданим відповідним органом, наявність у ньому необхідних підписів, відбитків печаток та інших реквізитів, своєчасність вклеювання фотокартки з досягненням 25- чи 45-річного віку. Перевіряється, чи немає в паспорті слідів виправлень, витравлювання, підроблення відбитків печаток, штампів, інших записів, переклеювання фотокарток, заміни внутрішніх аркушів (номер та серія на всіх аркушах паспорта повинні збігатися). У разі потреби заявникові пропонується дати додаткові пояснення або зробити уточнення.
Судом встановлено, що позивачем до СГІРФО Міловського РВ УМВС України в Луганській області не було надано паспорт громадянина України. Зазначена обставина підтверджується переліком документів, на які посилається позивач в адміністративному позові, заяві до СГІРФО Міловського РВ УМВС України в Луганській області від 06 грудня 2011 року та переліком документів прийнятих відповідачем від позивача 06 грудня 2011 року (а.с. 3, 10-12, 12-зворотній бік).
В позові позивачем зазначено, що ним надавалось посвідчення особи моряка, яке було йому повернуто при прийнятті заяви. Обставини, щодо пред'явлення оригіналу паспорта громадянина України не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Таким чином, вимога відповідача щодо надання для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон паспорту громадянина України є обґрунтованою та правомірною.
Враховуючи, що вимоги відповідача щодо надання для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон та занесення до нього відомостей про дитину, паспорта громадянина України, свідоцтва про народження дитини, довідку про відсутність чи наявність судимості та справляння обов'язкових платежів не суперечать вимогам Закону України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та ґрунтуються на положеннях, Постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року №231 «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення», Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 року №1603 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 20 січня 2005 року за № 68/10348, вказівки ВГІРФО УМВС України від 30 вересня 2010 року №34/14799, яка розроблена на виконання декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року, спільного наказу Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 05 жовтня 2007 року № 369/1105/336 «Про затвердження Розмирів плат за надання послуг органами та підрозділами МВС та Поряду їх справляння», постанови Кабінету Міністрів України «Про доповнення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2007 року №795» від 28 січня 2009 року № 65, спільного наказу Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 05 жовтня 2007 року № 369/1105/336 «Про затвердження Розмірів плати за надання послуг органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Порядку їх справляння», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2007 року за № 1235/14502, наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 року №1603 «Про затвердження Порядку провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 січня 2005 року за № 68/10348, які є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України та підлягають застосуванню відповідно до пункту 2 частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд погоджує позицію відповідача щодо необхідності надання зазначених документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон та занесення до нього відомостей про дитину.
Крім того суд зазначає, що ненадання хоча б одного із вищезазначених документів, є окремою та самостійною підставою для відмови в оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон та внесення даних про дитину.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 13 лютого 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 20 лютого 2012 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 10, 11, 17, 18, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 20 лютого 2012 року.
Суддя Р.С. Твердохліб