25 січня 2012 року 2а-5822/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Петренка В.А.,
за участю:
позивача -ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представників відповідача -Воловенко О.М., Калашник І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 -фізичної особи-підприємця
до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 -фізична особа-підприємець з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про (з урахуванням уточнень позовних вимог) скасування податкових повідомлень-рішень від 17.08.2011 № 0000601710/0 в частини нарахування основного платежу в сумі 63140,00 грн. та від 17.08.2011 № 0000591710/0 в частині нарахування основного платежу в сумі 84186,95 та штрафних санкцій в сумі 21046,51 грн.
Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі Акта перевірки, в якому встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток і податку на додану вартість у зв'язку з включенням до складу валових витрат і податкового кредиту сум витрат та податку на додану вартість, сплачених позивачем у попередніх податкових періодах у складі ціни придбаних послуг у Приватного підприємства «Фатум-55». За твердженнями посадових осіб податкового органу правочин укладений між позивачем та вказаним підприємством має ознаки нікчемності і не був спрямований на настання правових наслідків.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинних документів сформовано валові витрати і податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов необґрунтованого висновку про безпідставність формування валових витрат та податкового кредиту за податковими накладними виписаними контрагентом -Приватним підприємством «Фатум-55», а тому на думку, позивача, податковий орган неправомірно донарахував позивачу податкове зобов'язання з податку на доходи з фізичних осіб з підприємницької діяльності та податку на додану вартість разом зі штрафними (фінансовими) санкціями.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили суд позов задовольнити.
Відповідач позову не визнав. У судовому засіданні представники відповідача проти позову заперечували. В обґрунтування заперечень пояснили, що перевіркою господарської діяльності позивача встановлено, що останній включав до валових витрат та податкового кредиту суми витрат і податку на додану вартість сплачених при придбанні нафтопродуктів, оплати транспортних та банківських послуг. При цьому, під час перевірки позивача до податкового органу надійшов лист Управління Служби безпеки України в Київській області, згідно з яким посадовими особами управління проведено опитування керівника Приватного підприємства «Фатум-55»ОСОБА_5, який пояснив, що немає ніякого відношення до фінансово-господарських операцій підприємства, ніяких документів не підписував та доручень нікому не давав. Також правоохоронним органом надано висновок спеціаліста Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, згідно з яким підписи на бухгалтерських документах Приватного підприємства «Фатум-55»вчинені не ОСОБА_5, а іншою особою.
Крім того, перевіркою виявлено відсутність у позивача рахунків фактур та товаросупровідних документів, а саме товарно-транспортних накладних, що засвідчують факт перевезення товару від продавця до покупця.
Таким чином, на думку відповідача, позивачем необґрунтовано сформовано валові витрати та податковий кредит на підставі первинних бухгалтерських документів виписаних даним контрагентом позивача, оскільки вказані документи не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з таких підстав.
Як встановлено судом, період з 01.01.2010 по 31.12.2010 позивач мав господарські правовідносини з Приватним підприємством «Фатум-55»щодо надання транспортних послуг.
Правочини між позивачем та вказаним підприємством укладались в усній формі.
На виконання вказаних правочинів між сторонами підписано Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.03.2010 № 00029/03, від 29.04.2010 № 00029/04, від 28.05.2010 № 0028/05, від 24.06.2010 № 10, від 30.08.2010 № 0003010, від 20.09.2010 № 2001, від 21.09.2010 № 2106, від 28.09.2010 № 2807, від 04.10.2010 № 000411, від 11.10.2010 № 001105, від 18.10.2010 № 001811, від 25.10.2010 № 002505, від 30.10.2010 № 003001.
Крім того, Приватним підприємством «Фатум-55»виписано податкові накладні від 29.03.2010 № 29/03, від 29.04.2010 № 29/04, від 28.05.2010 № 28/05, від 24.06.2010 № 10, від 30.08.2010 № 3010, від 20.09.2010 № 2001, від 21.09.2010 № 2106, від 28.09.2010 № 2807, від 04.10.2010 № 0411, від 11.10.2010 № 1105, від 18.10.2010 № 1811, від 25.10.2010 № 2505 та від 30.10.2010 № 3001.
На підтвердження факту перерахування коштів, позивач надав суду копії банківських виписок.
У липні 2011 року посадовими особами Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено планову виїзну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, за результатами якої складено Акт від 02.08.2011 № 2898/1710/283391833 (далі -Акт перевірки).
Перевіркою виявлено, що витрати на оплату транспортних послуг, придбаних у Приватного підприємства «Фатум-55»у сумі 420930,00 грн. включено позивачем до валових витрат відповідних періодів.
Крім того, перевіркою формування позивачем податкового кредиту встановлено, що до складу податкового кредиту за березень, квітень, травень, червень, серпень, вересень і жовтень 2010 року включено суму податку на додану вартість у розмірі 84186,01 грн. сплаченого у складі ціни приданих у Приватного підприємства «Фатум-55»транспортних послуг.
Як вбачається з Акта перевірки, до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області надійшов лист Управління Служби безпеки України в Київській області від 30.05.2011 № 52/2-12291 «Щодо використання матеріалів під час проведення перевірки», згідно з яким правоохоронним органом повідомлено відповідача про те, що за результатами опитування директора Приватного підприємства «Фатум-55»ОСОБА_5 встановлено, що вказана особа не мала наміру створювати підприємницьку структуру та займатись комерційною діяльністю, будь-яких довіреностей ні на кого не виписував.
Також відповідачу надіслано висновок спеціаліста Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України в Київській області від 12.04.2011 № 170/1, згідно з яким за результатами дослідження встановленою що підписи від імені ОСОБА_5 вчинені на копії банківських чеків, копії рішення засновника, копії контракту, копії анкети-опитувальника юридичної особи-клієнта ПАТ «Індустріально-експортний банк», копії довіреності від 17.12.2009, копії договору від 30.12.2010 № 1 про внесення змін та доповнень до Договору банківського рахунку від 11.12.2009 № 77/7858, в графі «Керівник (посада)»в копії заяви про закриття поточного рахунку юридичної особи або поточного рахунку відокремленого підрозділу, в графі «Зразок підпису»в копії картки за зразками підписів та відбитком печатки від 11.12.2009 виконані не ОСОБА_5, а іншою особою.
З огляду на отриману інформацію Управління Служби безпеки України в Київській області податковий орган дійшов висновку про те, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та Приватним підприємством «Фатум-55»є фіктивними правочинами.
За результатами перевірки, відповідач встановив порушення позивачем приписів:
- статтей 13, 14, 17 та пункту 1 статті 19 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян»та підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме -завищено валові витрати з вартості отриманих транспортних послуг на суму 420930,00 грн. в тому числі за ІІ квартал 2010 року в сумі 108621,66 грн., за ІІІ квартал 2010 року в сумі 45898,33 грн. та IV квартал 2010 року в сумі 2666410,00 грн.;
- пункт 3.1 статті 3, підпункти 7.2.3 і 7.2.6 пункту 7.2, підпункт 7.3.1 пункт 7.3, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, а також пункту 10.1. статті 10 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а саме -завищено податковий кредит з податку на додану вартість по операціях з придбання транспортних послуг за березень, квітень травень, червень, липень, серпень, вересень та жовтень 2010 року на загальну суму 505116,06 грн., в тому числі податок на додану вартість у сумі 84186,01 грн.
На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.08.2011 № 0000601710/0 згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності у розмірі 78925,00 грн., з них -63140,00 грн. -за основним платежем і 15785,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення від 17.08.2011 № 0000591710/0 згідно з яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 110751,25 грн., з них 88193,00 грн. -основного платежу та 22558,25 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивача оскаржив їх в адміністративному порядку.
За результатами адміністративного оскарження, Державною податковою адміністрацією в Київській області прийнято рішення від 21.10.2011 № 397/3/25-017/272-1365, яким скасовано податкове повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 17.08.2011 № 0000601710 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 15785,00 грн., в решті спірні податкові повідомлення-рішення податковим органом залишено без змін.
Вважаючи рішення податкового органу неправомірними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Під час судового розгляду позивач визнав суму штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн. за несвоєчасне подання податкових декларацій з податку на додану вартість за липень-вересень 2010 року, а також заборгованість з податку на додану вартість у розмірі 4006,95 грн. основного платежу та штрафну санкцію у сумі 1001,74 грн., які пов'язані з правовідносинами з ФГ «Агро-Сан», а також ТОВ «Максфарм».
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (частина перша статті 42 Господарського кодексу України).
Згідно з частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України встановлено, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Таким чином, неправомірними вважаються правочини, які за своїм змістом, формою та іншими елементами в імперативній формі визначаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини).
Відповідно до частин третьої та п'ятої статті 203 волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У судовому засіданні позивач пояснив, що правочини щодо придбання транспортних послуг, укладались між ним та контрагентом в усній формі, рахунки фактури у нього відсутні.
З метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, судом у якості свідка в судове засідання було викликано керівника Приватного підприємства «Фатум-55»- ОСОБА_5.
У судовому засіданні свідок пояснив, що вказане підприємство було створене ним з метою здійснення господарської діяльності щодо продажу автозапчастин та аксесуарів, будь-яких транспортних послуг фізичний особі-підприємцю ОСОБА_1 підприємство не надавало і угод з ним не укладало.
Суд звертає увагу, що у судовому засіданні суд надав свідку ОСОБА_5 для огляду копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.03.2010 № 00029/03, від 29.04.2010 № 00029/04, від 28.05.2010 № 0028/05, від 24.06.2010 № 10, від 30.08.2010 № 0003010, від 20.09.2010 № 2001, від 21.09.2010 № 2106, від 28.09.2010 № 2807, від 04.10.2010 № 000411, від 11.10.2010 № 001105, від 18.10.2010 № 001811, від 25.10.2010 № 002505, від 30.10.2010 № 003001 та податкових накладних від 29.03.2010 № 29/03, від 29.04.2010 № 29/04. ВІД 28.05.2010 № 28/05, ВІД 24.06.2010 № 10, від 30.08.2010 № 3010, від 20.09.2010 № 2001, від 21.09.2010 № 2106, від 28.09.2010 № 2807, від 04.10.2010 № 0411, від 11.10.2010 № 1105, від 18.10.2010 № 1811, від 25.10.2010 № 2505 та від 30.10.2010 № 3001.
Проте, ОСОБА_5 повідомив суду, що вказані документи він не підписував та не скріплював печаткою підприємства, а позивача - бачить уперше.
Крім того, керівник Приватного підприємства «Фатум-55»також повідомив, що він до реєстраційних органів з метою виготовлення печатки підприємства не звертався, довіреностей будь-яким особам на виготовлення печатки не надавав.
Таким чином, вказані обставини свідчать про порушення вимог статті 207 Цивільного кодексу України та статтей 1 і 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»
Також, суд звертає увагу, що ані під час розгляду справи, ані під час перевірки позивачем не надано податковому органу рахунків фактур на оплату транспортних послуг, а також документи, що підтверджують факт транспортування товару, а саме товарно-транспортні накладні.
Тобто, наведені обставини свідчать про те, що у Приватного підприємства «Фатум-55», що зокрема, у керівника ОСОБА_5 була відсутня воля та мета на укладення договорів про надання транспортних послуг з фізичною особо-підприємцем ОСОБА_1., а отже, висновки податкового органу про те що фінансово-господарські операції між позивачем та вказаним підприємством є фіктивними підтвердились під час судового розгляду.
Як було зазначено судом підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень були дані Акта перевірки про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з віднесенням до їх складу сум витрат на придбання транспортних послуг у Приватного підприємства «Фатум-55»та сум сплаченого податку на додану вартість у складі придбання вказаних послуг. З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 13 декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян»оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Так, згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Як було зазначено судом, у період з 01.01.2010 по 31.12.2010 позивачем до складу валових витрат включені суми витрат у зв'язку з придбанням транспортних послуг Приватного підприємства «Фатум-55».
Проте, під час судового розгляду справи встановлено, що транспортні послуги вказане підприємство позивачу не надавало.
Таким чином, висновки податкового органу про те, що включення позивачем до складу валових витрат, витрат на оплату транспортних послуг у даного контрагента є незаконним підтвердились під час судового розгляду, а тому податкове повідомлення-рішення від 17.08.2011 № 0000601710/0 прийнято відповідачем правомірно.
Відносно висновку Васильківської об'єднаної державних податкової інспекції київської області про завищення позивачем податкового кредиту, слід зазначити наступне.
Поняття платників податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначались Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі -Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР), який підлягав застосуванню до спірних правовідносин.
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При цьому, податкове зобов'язання -це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно з пунктом 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.
Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.
Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(надалі -Закон України від 16.07.1999 №996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як було зазначено судом, у судовому засіданні керівник Приватного підприємства «Фатум-55»зазначив, що підприємство не надавало транспортних послуг ОСОБА_1, а податкові накладні, виписані на користь позивача та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) він не підписував.
Вказані твердження керівника Приватного підприємства «Фатум-55» також підтверджуються письмовими поясненнями від 22.12.2010, які він надав посадовій особі Управління Служби безпеки України у Київській області.
Отже, встановлені за результатами проведеної перевірки податковим органом порушення вимог підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на суми податку, які були сплачені за транспортні послуги без документального підтвердження фактичного виконання правочинів, є обґрунтованими.
З огляду на викладене, донарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій, відповідає вимогам чинного законодавства, а тому податкове повідомлення-рішення від 17.08.2011 № 0000591710/0 прийнято правомірно.
З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 30 січня 2012 р.