справа №0670/9462/11
категорія 8.2.8
02 лютого 2012 р. м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Попової О.Г.,
при секретарі - Маленівському А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м.Житомирі про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень №47994, №47989, №47992 від 20.09.2011року,-
встановив:
Позивач звернувся до адміністративного суду з вказаним позовом, в якому просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м.Житомирі №47994, №47989, №47992 від 20.09.2011року. В позові зазначає, що за результатами документальної планової виїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.12.2010 року складено акт №3832/17-1/НОМЕР_1 від 25.08.2011 року. На підставі акту перевірки 20.09.2011 року прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Позивач вважає безпідставним нарахування податку з доходів фізичних осіб на суму 5325,00 грн., так як в період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування та сплачувала лише єдиний податок у розмірі 200,00 грн., тому у відповідача відсутні підстави визнавати, що кошти в розмірі 35500,00 грн., які надійшли на розрахунковий рахунок 30.12.20110 року і в подальшому були використанні, є оподаткованим доходом - не відповідає дійсності. Зазначає, що за період з 01.07.2008 року по 31.12.2008 року жодної виплати заробітної плати або іншої винагороди фізичним особам на суму 17000,00 грн. не здійснювала, тому у відповідача відсутні будь-які підстави для донарахуванням їй податку на доходи фізичних осіб у сумі 2550,00 грн. Крім того, на думку позивача, відносини представництва за довіреністю є цивільним відносинами, а не трудовими, тому відсутні будь-які підстави для зобов'язання її доплатити єдиний податок у розмірі 900,00 грн.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали з підстав, зазначених в запереченнях щодо позовних вимог.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, суд встановив, що відповідно до направлень від 04.08.2011року №1739, №1740 виданих державною податковою інспекцією у м.Житомирі та відповідно до плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання на Ш квартал 2011 року проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008року по 31.12.2010 року відповідно до затвердженого плану перевірки, про що складено акт №3832/17-1/НОМЕР_1 від 25.08.2011 року.
В акті перевірки зазначено, що позивачем в порушення:
- ст.2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності малого підприємництва» N727/98 від 03.07.1998 р. в період з 01.07.2008р. по 31.12.2008р., з 01.10.2010р. по 31.12.2010р. перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності не сплачував 50 відсотків від ставки єдиного податку за працівників, що приймали участь у здійсненні підприємницької діяльності, у зв'язку з чим підприємцю необхідно сплатити єдиний податок в сумі 900 грн.;
- ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992р. №13-92 (зі змінами та доповненнями) та пп. "а" п.19 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. №889-ІУ (із змінами і доповненнями) занижено дохід, що підлягає оподаткуванню за період з 07.10.2010 року по 31.12.2010 року на суму 35500,00 грн., в результаті чого підприємцю донараховано податок з доходів фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб) в сумі 5325 грн.
- пп.3.1.3 п.3.1 ст.3, абзацу 9 п.4.2.9 п.4.2 ст.4, ст.7, ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІУ від 22.05.2003 року підприємець податок на доходи фізичних осіб з доходу, виплаченого фізичній особі не утримував, до бюджету не перераховував, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 2550 грн.
На підставі акту перевірки 20.09.2011 року прийняті:
- податкове повідомлення-рішення №47994, яким збільшено суму грошового зобов'язання ФОП ОСОБА_1 з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 5325,00 грн.;
- податкове повідомлення-рішення №47989, яким збільшено суму грошового зобов'язання ФОП ОСОБА_1 з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 3187,50 грн., з яких основний платіж - 2550,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 637,50грн.;
- податкове повідомлення-рішення №47992, яким визначено суму податкового зобов'язання з єдиного податку в сумі 900,00 грн., з яких штрафні (фінансові) - 900,00 грн.
З такими висновками податкового органу суд не погоджується з огляду на наступне.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 47992 від 20.09.2011 року.
В акті перевірки зазначено, що приватний підприємець ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 на підставі довіреності від 14.04.2006 року бути її представником з питань, зазначених у дорученні і така особа є найманою особою приватного підприємця (а. акту 10).
На підставі зазначеного доручення контролюючий орган прийшов до висновку, що ОСОБА_2 є найманим працівником приватного підприємця ОСОБА_1 і відповідно до ст.2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності малого підприємництва» нарахував податкове зобов'язання.
Статтею 2 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності малого підприємництва" встановлено, що у разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участь у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків кожну особу
Згідно п.1.8. ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" наймана особа це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію виключно за дорученням або наказом працедавця згідно з умовами укладеного з ним трудового договору (контракту) відповідно до закону. При цьому усі вигоди від виконання такої трудової функції (крім заробітної плати такої найманої особи, інших виплат чи винагород на її користь, передбачених законодавством), а також усі ризики, пов'язані з таким виконанням або невиконанням, отримуються (несуться) працедавцем.
Жодного доказу, що ОСОБА_2 являється найманим працівником приватного підприємця - ОСОБА_1 податковим органом суду не надано, факту, що між ОСОБА_2 і позивачем укладався трудовий контракт, або ОСОБА_2 на підставі будь-якої іншої угоди власною працею виконував трудові функції для отримання вигоди приватним підприємцем ОСОБА_1, суду не доведено.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для його скасування.
Щодо податкового повідомлення-рішення №47994.
В акті перевірки зазначено, що при проведенні перевірки встановлено, що у 4 кварталі 2010 року підприємцем перевищено граничний обсяг виручки 500,00 тис. Відповідно до ст.5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" починаючи з 01.01.2011 року підприємець повинен перейти на загальну систему оподаткування.
Перевищення граничного обсягу виручки податковим органом визначено на підставі банківських виписок (а.акту 11).
В акті перевірки (а. акту 9) зазначено, що за даними платника податків сума виручки за 2010 рік склав - 500000 грн., а за даними перевірки - 5305266,67 грн.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що він здійснював перевірку позивача і визначив, що різниця в сумі виручки між даними платника і перевіряючого органу виникла у зв'язку з тим, що позивач не відносив до своєї виручки власні кошти, які вносились нею на розрахунковий рахунок. На думку податкового інспектора, власні кошти є виручкою приватного підприємця.
Відповідно до ст.2 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Власні кошти підприємця не являються виручкою у розумінні Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", так як це кошти не від реалізації продукції за здійсненні операції з продажу товарів.
Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності (ст.2 Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва").
Крім того, згідно книги обліку доходів і витрат ОСОБА_1, оригінал якої оглядався а судовому засіданні, загальний обсяг виручки за 2010 рік склав 329881 грн. (а.с. 69-71), а не 5000000 грн., як зазначено в акті перевірки.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_3 не зміг пояснити з яких документів визначалась сума 500000 грн., зазначена в акті перевірки.
Суд приходить до висновку, що за перевіряємий період позивач правомірно перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку і звітності, був платником єдиного податку, що підтверджується відповідними свідоцтвами, виданими відповідачем.
Як визначено ст.6 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва” суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, податку на доходи фізичних осіб.
За таких обставин, суд приходить до висновку про неправомірне нарахування податкових зобов'язань і скасовує податкове повідомлення рішення №47994 від 20.09.2011 року.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 47989 від 20.09.2011 року.
В акті перевірки зазначено, що приватний підприємець ОСОБА_1 придбала в перевіряємому періоді, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, а саме з 01.07.2008 року по 31.12.2008 року, броньовані двері на загальну суму 17000,00 грн. При цьому відповідача прийшов до висновку, що приватний підприємець являється податковим агентом відповідно до п.1.15 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (а.акту 14).
Абзацом 2 п.1.15 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено, що податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.
Отже, у розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" приватний підприємець ОСОБА_1 не являється податковим агентом у відношенні осіб, у яких купувала ТМЦ, а тому не повинна сплачувати податок на доходи фізичних осіб.
Відповідно до ст.6 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва” суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків, податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва), плати (податку) за землю, збору на спеціальне використання природних ресурсів та ін.
За таких обставин, суд приходить до висновку про неправомірне нарахування податкових зобов'язань і скасовує податкове повідомлення рішення №47989 від 20.09.2011 року.
Позивач просить визнати податкові повідомлення-рішення нечинними. Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з того, що вимоги щодо визнання нечинним можуть стосуватись такого предмету спору як нормативно-правовий акт. В даному випадку предметом спору є правовий акт індивідуальної дії - податкові повідомлення-рішення, а тому суд, задовольняючи вимоги позивача, скасовує їх.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.71, 86, 158-162, 186, 254 КАС України, суд, -
постановив:
Позов задовольнити частково.
Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м.Житомирі №47997, №47989, №47992 від 20.09.2011 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.
У разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: О.Г. Попова
Повний текст постанови виготовлено: 08 лютого 2012 р.