"24" листопада 2011 р. м. Київ К-8791/09
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.А., Усенко Є.А., при секретарі Сватко А.О.
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі -ДПІ) та державної податкової адміністрації у м. Києва (далі -ДПА)
на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2007
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2009
у справі № 6/160 (22-а-10923/08)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Сервіс»(далі -Товариство)
до ДПІ,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -ДПА,
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Судове засідання проведено за участю представників:
Товариства -Вєнікова О.Д.,
ДПІ -Мазніченко О.В.,
ДПА -Гучка В.В.
За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2009, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 20.04.2007 № 0002692312/0, від 08.06.2007 № 0002392312/1, від 21.08.2007 № 0002692312/2 та від 21.08.2007 № 0005612312/0. У прийнятті цих судових рішень попередні інстанції виходили з незаконності проведення спірної перевірки платника, що виключає правомірність податкових повідомлень-рішень, прийнятих за наслідками цієї перевірки.
У касаційних скаргах до Вищого адміністративного суду України ДПІ та ДПА просять скасувати ухвалені у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржники зазначають про заниження Товариством податкових зобов'язань з ПДВ за травень 2006 року внаслідок неповного відображення у декларації обсягу операцій з продажу нерухомого майна. Крім того, скаржники наголошують, що чинним законодавством України не передбачено обов'язку направляти платникові повідомлення про проведення невиїзної документальної перевірки.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг ДПІ та ДПА з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПА було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питання дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість при здійснення операції з продажу нерухомого майна за період з 01.05.2006 по 31.05.2006, оформлену актом від 13.04.2007 № 3/23-70/32798762. В ході цієї перевірки було виявлено, що Товариство не включило до складу податкових зобов'язань у травні 2006 року 283 096 грн. ПДВ за наслідками здійснення операцій з продажу нерухомого майна. Наведена обставина стала підставою для прийняття ДПІ податкового повідомлення-рішення від 20.04.2007 № 0002692312/0, за яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 424 644 грн. (у тому числі 283 096 грн. за основним платежем та 141 548 грн. за штрафними санкціями). За наслідками оскарження Товариством цього акта індивідуальної дії в адміністративному порядку податковим органом на підставі висновку про неправомірність проведеного позивачем коригування податкових зобов'язань за розрахунком від 11.05.2006 № 355 було збільшено суму донарахованих позивачеві податкових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням від 21.08.2007 № 0005612312/0, відповідно до якого Товариство зобов'язано сплатити 150 351,90 грн. ПДВ (у тому числі 100 234,60 грн. за основним платежем та 50117,30 грн. за штрафними санкціями).
Основним мотивом для скасування ухвалених у справі рішень судами зазначено ненаведення податковим органом підстав проведення названої перевірки та ненаправлення позивачеві повідомлення про її здійснення.
Однак при цьому суди не зазначили жодної законодавчої норми, яка б передбачала обов'язок податкового органу повідомити платника про проведення невиїзної перевірки.
Водночас слід зазначити, що підставою для нарахування платникові податкового зобов'язань є виявлений контролюючим органом факт заниження або завищення платником суми податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, як це передбачено підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Тобто у будь-якому випадку недотримання податковим органом процедури проведення перевірки платника є підставою для застосування до посадових осіб суб'єкта владних повноважень відповідних заходів у межах адміністративної, дисциплінарної або кримінальної відповідальності, однак при цьому не звільняє платника від передбачених чинним законодавством наслідків за допущені ним порушення вимог податкового законодавства.
Однак за наслідками перевірки зафіксованих в акті фактів суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність з боку позивача порушень податкової дисципліни. Скаржниками в свою чергу, не наведено достатньо переконливих доводів про те, що вказаний висновок було зроблено судом з порушенням норм матеріального та (або) процесуального права. А відтак підстав для скасування оспорюваних рішень попередніх інстанцій не вбачається.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційні скарги державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва та державної податкової адміністрації у м. Києва залишити без задоволення.
2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2009 у справі № 6/160 (22-а-10923/08) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя М.І. Костенко