"24" листопада 2011 р. м. Київ К-9915/09
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,
при секретарі Сватко А.О.
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі -ДПІ)
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009
у справі № 25/239-А
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Г.Р.К.»(далі -Товариство)
до ДПІ
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача -не з'явились,
відповідача -ОСОБА_1, ОСОБА_2
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 19.01.2007 № 0000012306/0.
Постановою господарського суду міста Києва від 18.12.2007 у позові відмовлено з тих мотивів, що відсутність доказів реального виконання операції з поставки позивачеві товару (системи РТС «Сосна-1») та його подальшого використання позивачем у власній господарській діяльності, а також факт ліквідації та анулювання реєстрації як платника ПДВ постачальника позивача по ланцюгу (товариства з обмеженою відповідальністю «Дортракт») ще до моменту виконання вказаної поставки свідчить про імітацію позивачем купівлі цього товару з метою отримання бюджетного відшкодування для погашення податкових векселів за імпортними операціями.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорюваний акт індивідуальної дії визнано недійсним. У прийнятті цього рішення апеляційний суд виходив з того, що сплата позивачем ПДВ у ціні придбаного товару обґрунтовує право Товариства на включення відповідної суми цього податку до податкового кредиту, який в подальшому бере участь у розрахунку від'ємного значення ПДВ.
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову господарського суду міста Києва зі спору, посилаючись на безпідставне скасування апеляційним судом правильного та вмотивованого рішення місцевого суду зі справи.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засідання представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що за наслідками проведення ДПІ невиїзної документальної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за серпень 2006 року, оформленої актом від 19.01.2007 № 22/1-23-06-25391800, податковим органом було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 3 043 473 грн. В основу прийняття цього акта індивідуальної дії контролюючим органом було покладено висновок про безпідставність віднесення Товариством до податкового кредиту суми ПДВ за операцією з поставки йому у липні 2006 року товару -системи РТС «Сосна-1», оскільки безпосередній постачальник позивача -приватне підприємство «Торговий дім «Злагода»отримав названу продукцію від товариства з обмеженою відповідальністю «Дортракт», яке на момент виконання цієї поставки вже було ліквідоване, а його свідоцтво платника ПДВ було анульовано в установленому порядку.
Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути сформований за наслідками реального здійснення господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника, та підтверджений первинними бухгалтерськими документами, складенням яких опосередковується даний вид господарської операції.
При цьому слід враховувати, що, як це випливає зі змісту статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника.
У розгляді цієї справи суд першої інстанції, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи, складені за наслідками здійснення операції з поставки спірного товару позивачеві, дійшов висновку про відсутність факту реального виконання цієї операції. Так, суд зазначив, що придбання названого товару позивачем та передача його у день придбання на відповідальне зберігання продавцеві без наявності доказів використання цього товару у власній діяльності є свідченням документального оформлення цієї операції без дійсного руху активів з метою штучного створення права Товариства на податковий кредит. Позивач, в свою чергу, не подав жодних доказів та не навів будь-яких доводів на обґрунтування наявності розумних цілей ділового характеру під час здійснення цієї операції.
Апеляційний суд, приймаючи рішення про задоволення цього позову, жодним чином не спростував вказані висновки суду першої інстанції, а послався виключно на наявність у позивача податкових накладних, які підтверджують сплату відповідної суми ПДВ у ціні придбаного товару, що обумовлює право Товариства на податковий кредит у відповідній сумі за правилом «першої події».
Однак з такою правовою оцінкою обставин справи погодитися не можна, позаяк, по-перше, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, а по-друге, наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Тобто для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції з огляду на установлені ним обставини справи дійшов правильного висновку про необґрунтованість оспорюваної податкової вигоди позивача та правомірно відмовив у позові, тоді як у апеляційного суду були відсутні процесуальні підстави для скасування правильного та вмотивованого рішення суду першої інстанції у справі.
А відтак Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову господарського суду міста Києва як скасовану помилково.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2009 у справі № 25/239-А скасувати.
3. Постанову господарського суду міста Києва від 18.12.2007 у справі № 25/239-А залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:Н.Є. Маринчак
С.Е. Острович
О.І. Степашко
Є.А. Усенко