"30" листопада 2011 р. справа № 2а-2138/10
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Панченко О.М.
суддів: Католікяна М.О. Коршуна А.О.
розглянувши у письмовому провадженні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Запоріжжя
на постанову Заводського районного суду м.Запоріжжя від 30 листопада 2010 р. у справі № 2а-2138/10
за позовом ОСОБА_1
до управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Запоріжжя
про визнання неправомірними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
Постановою Заводського районного суду м.Запоріжжя від 30 листопада 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови проведення перерахунку та виплати на користь позивача пенсії з урахуванням підвищенням в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у період з 30 травня 2010 року по 30 листопада 2010 року; зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату підвищення пенсії на користь позивача в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 30 травня 2010 року по 30 листопада 2010 року, з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.
Рішення суду вмотивовано тим, що відповідачем було порушено вимоги ст. 6 Закону України від 18.11.2004 р. № 2195-ІV "Про соціальний захист дітей війни" (далі -Закон № 2195-ІV) щодо нарахування та сплати позивачу підвищення до пенсії.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушенням судом норм матеріального права. Зокрема, відповідач вказує на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 28 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(далі -Закон № 1058-ІV), а також на відсутність фінансування.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус дитини війни і в силу ст. 6 Закону № 2195-ІV має право на підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Упродовж спірного періоду відповідач виплачував позивачу підвищення до пенсії у меншому розмірі, ніж передбачено ст. 6 Закону № 2195-ІV, тому суд погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення вимог в частині зобов'язання відповідача провести відповідний перерахунок підвищення до пенсії згідно з вимогами ст. 6 Закону № 2195-ІV з урахуванням ч. 1 ст. 28 Закону 1058-ІV з 29.03.2010р. у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з урахуванням фактично отриманих сум підвищення.
При цьому, ураховуючи пріоритет закону над підзаконним нормативно-правовим актом, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги Постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.2008р. № 530, якою встановлені менші розміри підвищення до пенсії дітям війни, ніж передбачені ст. 6 Закону № 2195-ІV.
Суд також погоджується з висновком суду першої інстанції, що вихідним критерієм розрахунку підвищення до пенсії дітям війни виступає мінімальна пенсія за віком, визначена ч. 1 ст. 28 Закону 1058-ІV. Положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 цієї статті тільки стосовно визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, не може бути перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч. 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Доводи відповідача про відсутність коштів і порядку розрахунку підвищення до пенсії не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення, оскільки це не звільняє його від виконання покладених законом обов'язків.
Таким чином, з'ясувавши у достатньо повному обсязі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи сторін та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив постанову, яка відповідає вимогам закону, тому суд не знаходить підстав для зміни або скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Запоріжжя - залишити без задоволення.
Постанову Заводського районного суду м.Запоріжжя від 30 листопада 2010 року у справі № 2а-2138/10 - залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту постановлення та відповідно до ч.10 ст.183-2 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.М. Панченко
Суддя: М.О. Католікян
Суддя: А.О. Коршун