ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
13 лютого 2012 року < Час проголошення > № 2а-15048/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кротюка О.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2
до Відділу приватизації державного житла Солом"янської районної у м.Києві державної адміністрації
третя особа
про
Солом'янська районна у місті Києві державна адміністрація
зобов'язання вчинити дії
Обставини справи:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулися ОСОБА_1, ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Відділу приватизації державного житла Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації про (в редакції згідно письмових пояснень від 08 лютого 2010 року представника позивачів ОСОБА_3 зобов'язання вчинення дій -внесення змін в оригінал Свідоцтва про право власності на житло, виданого 18 серпня 1993 року, згідно розпорядження № 3705 (далі - Свідоцтво), у зв'язку з чим оформити та видати нове свідоцтво.
Позовні вимоги аргументовані рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 22 листопада 2010 року, яким встановлено розміри ідеальних часток співвласників квартири.
Третя особа - Солом'янська районна у місті Києві державна адміністрація заперечила проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому заперечені, долученому до матеріалів справи.
Відповідач письмових заперечень суду не надав, явку представників не забезпечив, з огляду на що в порядку ч.6. ст.128 КАС України судом ухвалено про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані позивачем та третьою особою документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
встановив:
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 22 листопада 2010 року визначено, що розмір ідеальних часток у праві спільної власності ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 складає по 1/3 кожному (далі -Рішення суду). Вказане рішення суду набрало законної сили за наслідком його апеляційного перегляду на підставі ухвали від 15 березня 2011 року Апеляційного суду міста Києва.
06 квітня 2011 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернувся до начальника Відділу приватизації державного житла Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації з письмовою заявою про внесення змін у Свідоцтво на підставі Рішення суду з зазначенням у ньому ідеальних часток на право спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі - Заява).
Листом від 21.04.2011 Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація повідомила про відсутність підстав для вчинення дій про які просили заявники у Заяві, оскільки Рішенням суду їх не було зобов'язано до цього.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачі звернулися до суду, вважаючи, що їх права та інтереси порушені суб'єктом владних повноважень.
Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
У відповідності до частини 2 статі 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційний Суд України (рішення 7-рп/2009 від 16.04.2009) вирішив, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому Конституційний суд України у цьому рішенні відмітив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Статтею 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" № 2482-XII від 19.06.1992 визначено організацію проведення приватизації та оформлення права власності.
Так, встановлено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення. Органи приватизації, що здійснюють приватизацію державного житлового фонду, мають право на діяльність по оформленню та реєстрації документів про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд дійшов висновку, що органи приватизації, видавши відповідне свідоцтво про право власності, вчинили дію з передачі приміщень в спільну сумісну або часткову власність у формі видання Свідоцтва, яким реалізували майнові права громадян на житло згідно положень закону. А отже, вказаний ненормативний акт у формі Свідоцтва не може бути змінений інакше як на підставі, в порядку та згідно повноважень, визначених законом.
Разом з тим, зміни до відповідних документів можуть вноситись виключно на підставі, в порядку та згідно повноважень, визначених законом.
Позивачем не доведено, а судом не встановлено наявність визначених законом підстав, порядку та повноважень відповідача саме на внесення змін у Свідоцтво про що просять позивачі. Рішення суду вимог до вчинення таких дій відповідачем не встановлювало. З огляду на це, позовні вимоги є необґрунтованими і безпідставними, оскільки жодних порушень відповідачем вимог частини 2 ст.19 Конституції позивачем не доведено, а судом не встановлено щодо відмови (лист від 21.04.2011 Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації) у вчинені дій, про які просили заявники. Адже їх вчинення законом для суб'єкта владних повноважень не передбачено.
Додатково суд вважає необхідним відзначити, що «приватизаційні документи»згідно змісту п.1. розділу ІІІ Положення про відділ приватизації державного житла управління житлово-комунального господарства Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації (від 31.12.2010; далі - Положення) є документами, на підставі яких видається відповідне свідоцтво про право власності. Тобто, «приватизаційні документи»в даному значені є підставою, а свідоцтво -результатом (рішенням). Іншими словами відповідне свідоцтво не є приватизаційним документом в розумінні Положення. На це додатково вказує зміст розділу 4 вказаного вище Положення.
Разом з тим, суд дійшов висновку про те, що права позивача не порушені, оскільки вони фактично не реалізовані («закріплені») позивачем згідно вимог закону.
Так, у відповідності до ч.1. ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (№ 1952-IV від 01.07.2004; далі -Закон) цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Положеннями ст.ст. 2, 3 Закону встановлено, що:
o державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
o Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав;
o нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення;
o Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
o Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно.
o Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Орган державної реєстрації прав: 1) проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; 2) забезпечує ведення Державного реєстру прав; 3) надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; 4) забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; 5) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст.8 Закону).
Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно; приймає рішення про державну реєстрацію прав, відмову в такій реєстрації, її зупинення, про державну реєстрацію обтяжень, про скасування запису, погашення запису та внесення змін до записів у Державному реєстрі прав (ст. 9 Закону).
Частиною 1 ст. 19 Закону визначені підстави для державної реєстрації прав: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Згідно положень ч.1. ст. 24 Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 6) заявлене право вже зареєстровано.
Вказані підстави відмови є вичерпними.
Згідно прикінцевих і перехідних положень Закону "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" № 1878-VI від 11.02.2010, до 1 січня 2013 року державна реєстрація права власності та права користування (сервітут) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об'єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Враховуючи вище наведені положення Закону, суд вважає, що позивачам необхідно звернутися згідно норм Закону до реєстратора бюро технічної інвентаризації з заявою про реєстрацію права власності на підставі правовстановлюючих документів, якими є в сукупності Свідоцтво та Рішення суду для реєстрації прав власності у відповідних частках.
Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте всупереч вказаній нормі не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.
Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, то судові витрати позивачів не відшкодовуються.
Керуючись ст.. 9, 71, 159, 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст..186 КАС України.
Суддя О.В. Кротюк