Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
16 лютого 2012 р. № 2-а- 246/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Зінченко А. В.,
при секретарі -Воронові М.А.
за участю представників сторін:
позивача -Осаволюк Т.Л.
відповідача -Корнієвського О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УБФ»до державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач, ТОВ «УБФ», звернувся до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004042305 від 31 серпня 2011 року прийняте ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на підставі акту № 3292/2305/35702245 від 12.07.2011 року.
Свій позов позивач обґрунтував тим, що фахівцями ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова 12.07.2011 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року.
За результатами проведеної перевірки 12.07.2011 року ДПІ було складено акт № 3292/2305/35702245, яким було встановлено порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме заниження податку на додану вартість у лютому 2011 року на суму 52161,0 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки 31.08.2011 року відповідачем винесено податкове повідомлення -рішення № 0004042305, яким підприємству донараховано податку на додану вартість у розмірі 52161,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1,0 грн.
Підприємство -позивач не погодилось з винесеним рішенням та оскаржило його до ДПА у Харківській області та до ДПА України. За результатами розгляду скарги підприємства залишені без задоволення, а податкове повідомлення -рішення -без змін.
Позивач не погоджується з винесеним податковим повідомлення - рішення та вважає його протизаконним і просить його скасувати в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити, та зазначив, що податкове повідомлення -рішення повністю відповідає вимогам діючого податкового законодавства, є обґрунтованим та законним.
Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи.
Товариства з обмеженою відповідальністю «УБФ»взяте на податковий облік в державній податковій інспекції у Дзержинському районі м.Харкова, і станом на даний час перебуває на обліку в ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова.
ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова 12.07.2011 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «УБФ»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року.
За результатами проведеної перевірки 12.07.2011 року ДПІ було складено акт № 3292/2305/35702245, яким було встановлено порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме заниження податку на додану вартість у лютому 2011 року на суму 52161,0 грн .
На підставі зазначеного акту перевірки 31.08.2011 року відповідачем винесено податкове повідомлення -рішення № 0004042305, яким підприємству донараховано податку на додану вартість у розмірі 52161,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1,0 грн.
Як встановлено у судовому засіданні, підставою для донарахування податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій є той факт, що підприємство -позивач мало взаємовідносини з ТОВ «Наваліс», у відношенні якого фахівцями ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва було зроблений певний висновок, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання фінансово-господарської діяльності.
Суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;
в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).
Суд вказує, що відповідно до п.1.ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Суд також зазначає, що підтвердженням виконання усних договорів поставки від 01 лютого 2011 року, 02 лютого 2011 року, 10 лютого 2011 року, 15 лютого 2011 року, за якими були здійснені поставки товару ТОВ «УБФ» Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВАЛІС»на загальну суму 312 965 гривень 22 коп. (ПДВ 52 161 грн.), є документи, які за своїм змістом відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», отже, визнаються первинними документами бухгалтерського обліку та підтверджують факт передання товару вищезазначеним контрагентом ТОВ «УБФ»та факт отримання товару уповноваженими представниками останнього (асортимент зазначений у нижченаведених документах), а саме: податкова накладна № 4 від 01 лютого 2011 року; видаткова накладна № 010203 від 01 лютого 2011 року; податкова накладна № 14 від 02 лютого 2011 року; видаткова накладна № 020202 від 02 лютого 2011 року; податкова накладна № 37 від 10 лютого 2011 року; видаткова накладна № 100202 від 10 лютого 2011 року; податкова накладна № 46 від 15 лютого 2011 року; видаткова накладна №150203 від 15 лютого 2011 року; видаткова накладна №РН-000154 від 25 лютого 2011 року; податкова накладна № 83 від 25 лютого 2011 року; видаткова накладна № Ф-00000025 від 28 лютого 2011 року; податкова накладна № 75 від 28 лютого 2011 року.
Матеріалами справи підтверджено, що здійснення розрахунків позивачем за поставлений йому ТОВ «Наваліс»товар, було шляхом укладення між ТОВ «УБФ»та ТОВ «Наваліс»Угоди про припинення зобов'язань заліком зустрічних однорідних вимог, тобто зобов'язання ТОВ «УБФ»щодо ним поставленого ТОВ «Наваліс»товару позивачу за зазначеними усними поставки були припинені.
Суд також вказує, що згідно з п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року,товарно-транспортна документація - це комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно - матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та заліку виконаної роботи. Під терміном замовник слід розуміти вантажовідправника або вантажоодержувача, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів. При цьому, вантажовідправник - це будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення.
Відповідно до п.п.11.5, 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.
Судом встановлено, що транспортування товару було здійснене автотранспортом позивача, що в свою чергу підтверджується необхідними документами, а саме: товарно - транспортними накладними від 01.02.2011 року, 02.02.2011 року та 15.02.2011 року.
В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що товар, придбаний ТОВ «УБФ»у ТОВ «Наваліс»на підставі усних договорів поставки від 01 лютого 2011 року, 02 лютого 2011 року, 10 лютого 2011 року, 15 лютого 2011 року, не тільки був отриманий позивачем, але й реалізований ним в подальшому іншим контрагентам, що свідчить про використання даного товару у власній господарській діяльності позивача, а також про дійсність укладених угод між ТОВ «УБФ»та ТОВ «Наваліс». Зазначені обставини підтверджуються наступними документами: накладна на відвантаження № 3-0000019 від 24 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000011 від 10 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000009 від 09 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000001 від 01 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000015 від 16 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000012 від 15 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000008 від 08 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000006 від 03 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000004 від 02 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000003 від 02 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000017 від 23 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000013 від 15 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000021 від 25 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000014 від 15 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000002 від 02 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000005 від 02 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000020 від 24 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000016 від 16 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000007 від 04 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000018 від 23 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000022 від 28 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000010 від 10 лютого 2011 року; накладна на відвантаження № 3-0000023 від 28 лютого 2011 року.
Таким чином, суд приходить до висновку, що отримання позивачем товару, його оплата та реалізація в подальшому іншим контрагентам свідчать про використання даного товару у власній господарській діяльності ТОВ «УБФ», а також про дійсність усних договорів поставки від 01 лютого 2011 року, 02 лютого 2011 року, 10 лютого 2011 року, 15 лютого 2011 року, укладених між ТОВ «УБФ»та ТОВ «Наваліс».
Враховуючи все вищевикладене, ТОВ «УБФ»скористалося наданим йому законом правом та правомірно віднесло у лютому 2011 року до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 52161,0 грн., на підставі належним чином оформлених податкових накладних по придбанню товарів у ТОВ «НАВАЛІС», що спростовує висновки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова про порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.
Також суд вважає за необхідним додати, що склад позивача, який знаходиться за адресою: вул. Матросова, 20, м. Харків, ТОВ «УБФ»використовувало на підставі Договору оренди № 78 від 20 грудня 2010 року.
Відповідно до п.201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Згідно з п.184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку....
Згідно ч.2 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Також, відповідно до ч.2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»№ 755-ІУ від 15 травня 2003 року, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
Згідно з ч.4 ст. 91 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Таким чином, суд приходить до висновку , що сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена до податкового кредиту відповідного періоду, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість, а тому і включення до складу податкового кредиту зазначеної суми ПДВ є правомірним та законним, тобто висновок ДПІ в акті перевірки не відповідає дійсності.
Щодо твердження про недійсність угод, укладених між позивачем та ТОВ «Наваліс», суд вважає зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Угоди між позивачем та ТОВ «Наваліс»за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.
Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто чинне законодавство встановлює, що визнання правочинів недійсним - це виключна прерогатива суду, а не органів державної влади.
Жодним законом України не передбачено право органу державної податкової служби визнавати нікчемними дані, зазначені платником податку у податкових деклараціях. Пунктом 11 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.
За таких обставин, суд не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладених правочинів ТОВ «УБФ», оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійними правочинів, податковим органом не зазначено.
Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Як на невідповідність змісту правочинів (договорів підряду), укладених позивачем з ТОВ «Наваліс», в Акті перевірки, складеного ДПІ, стверджується про порушення публічного порядку з посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».
Проте, в зазначеному Акті перевірки не міститься жодних фактів та не наведено, в чому саме полягає спрямованість укладених угод ТОВ «УБФ» з ТОВ «Наваліс»на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто посилання на зазначену норму Цивільного кодексу України було зроблено перевіряючими безпідставно.
Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 160-163, 167, 254 КАС України , суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УБФ»до державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004042305 від 31 серпня 2011 року прийняте Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова на підставі акту № 3292/2305/35702245 від 12 липня 2011 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.
Постанова в повному обсязі виготовлена 17 лютого 2012 року.
Суддя А.В. Зінченко