Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
30 січня 2012 р. № 2-а- 15928/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Панченко О.В.
при секретарі судового засідання Кузьменко Ю.В.
представника позивача -Єрьоміної О.Ю.
представника відповідача - Шляхти В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом
Приватного підприємства "СПІКА"
до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Харкова
про скасування податкового повідомлення-рішення ,
Позивач, приватне підприємство "СПІКА", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Харкова (надалі відповідач) № 0001302330 від 28.10.2011 року .
В обґрунтування позову позивач зазначив, що викладені в акті перевірки № 2013/23-706/31645642 від 18.10.2011 року висновки податкового органу є хибними, а податкове повідомлення - рішення №0001302330 від 28.10.2011 року - незаконним. Господарські взаємовідносини між ПП «Спіка» та його контрагентом ТОВ «ТД ВВК плюс» мали реальний характер, складені у цих взаємовідносинах первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам діючого законодавства, встановленим до первинних документів. Податковою інспекцією не надано доказів, що договори, укладені між позивачем та його контрагентами, визнані судом недійсними або їх недійсність прямо встановлена законом. Таким чином, висновки перевіряючих не відповідають фактичним обставинам, а прийняте на їх підставі оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на викладені в позові обставини, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.
Відповідач - ДПІ в Орджонікідзевському районі міста Харкова позовні вимоги ТОВ «ТД ВВК плюс» не визнав.
У письмових запереченнях на позов вказав, що правочин укладений між ПП «Спіка» та ТОВ «ТД ВВК плюс» на постачання нафтопродуктів від 02.02.2011 року №02/02 не спричиняє реального настання правових наслідків, а тому має ознаки нікчемності. В ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ПП «Спіка» від контрагентів - постачальників, а саме: відсутності майна, наявності трудових ресурсів, виробничо складських приміщень, засобів для транспортування та іншого. Вищенаведене свідчить про безтоварність та фіктивність проведених операцій ПП «Спіка» з ТОВ «ТД ВВК плюс», що призвело до штучного формування податкового кредиту ПП «Спіка» за лютий 2011 року. У зв'язку з чим позивачем порушено вимоги ст. 198 Податкового кодексу України, ч.1 ст.ст. 203, 215, п.1 ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України та завищено податковий кредит за лютий 2011 року в сумі 118.883,0 грн., у березні 2011 року в сумі 28.233,0 грн.
У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на вищевикладені обставини, просив суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:
За матеріалами справи, позивач - приватне підприємство "СПІКА" пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом 31645642 (а.с. 8), на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) знаходиться в Державній податковій інспекції в Орджонікідзевському районі міста Харкова. Згідно свідоцтва № 29583048 ПП "Спіка" є платником податку на додану вартість (а.с. 11).
ДПІ в Орджонікідзевському районі міста Харкова в силу норм Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та за наведеними у ст. 3 КАС України ознаками є суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.
Як вбачається із матеріалів справи, на підставі службового посвідчення серії УХК №043870 від 09.06.2009 року, виданого ДПА в Харківській області, головним державним податковим ревізором - інспектором податкової служби І рангу відділу перевірок платників податків управління податкового контролю Ілляшенко Наталією Анатоліївною, згідно п.78.1 ст.78 ст.79 Податкового Кодексу України та відповідно до наказу ДПІ в Орджонікідзевському районі міста Харкова від 15.04.2011 року № 294 з 17.10.2011р. по 18.10.2011р. проведено невиїзну документальну перевірку ПП "СПІКА" в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 року по 31.03.2011 року, щодо підтвердження даних що містяться у податкових деклараціях за період з 01.02.2011 року по 31.03.2011 року
Результати проведеної перевірки оформлені актом № 2013/23-706/31645642 від 18.10.2011 року (а.с.20-41).
З посиланням на зазначений акт перевірки, ДПІ в Орджонікідзевському районі міста Харкова прийнято податкове повідомлення - рішення №0001302330 від 28.10.2011 року, відповідно до якого сума грошового зобов'язання по податку на додану вартість становить: за основним платежем - 147.116 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн. (а.с.42).
Судовим розглядом встановлено, що фактичною підставою для винесення спірного податкового - повідомлення рішення слугували відображені в акті № 2013/23-706/31645642 від 18.10.2011 року висновки суб'єкта владних повноважень про порушення ПП "СПІКА" п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження ПДВ всього в сумі 147.116,0 грн., у т.ч. у лютому 2011 року в сумі 118.883,0 грн., у березні 2011 року в сумі 28.233,0 грн. (а.с. 40).
Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки і винесеного на підставі таких висновків спірно - правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного:
З наявних у справі документів вбачається, що господарські взаємовідносини між ПП "СПІКА" та ТОВ «ТД ВВК плюс» у перевіряємому періоді відбувались на підставі договору купівлі - продажу №02/02 від 02.02.2011 року (а.с.43).
Предметом даного договору є передача у власність ПП "СПІКА" паливно - мастильних матеріалів в асортименті та кількості.
В ході розгляду справи, судом встановлено, що претензій до право і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами перелічених правочинів, до правового статусу сторін цих правочинів як платників ПДВ ні при проведенні перевірки, ні в ході судового розгляду не має.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що видача, оплата та поставка палива за договором від 02.02.2011 року №02/02 укладеного між ПП «Спіка» та ТОВ «ТД ВВК плюс» підтверджується наступними документами: видатковою накладною №52 від 02.02.2011 року на суму 287.120,00 грн. (а.с. 44), рахунком на оплату №54 від 02.02.2011 року на суму 287.120,00 грн. (а.с.45), товарно - транспортною накладною №Р52 від 02.02.2011 року на суму 287.120,00 грн., податковою накладною від 02.02.2011 року №52 на суму 287.120,00 грн. (а.с. 47); видатковою накладною №53 від 11.02.2011 року на суму 296.820,00 грн. (а.с. 48), рахунком на оплату №55 від 11.02.2011 року на суму 296.820,00 грн. (а.с.49), товарно - транспортною накладною №Р53 від 11.02.2011 року на суму 296.820,00 грн. (а.с.50), податковою накладною від 11.02.2011 року №53 на суму 296.820,00 грн. (а.с. 41); видатковою накладною №56 від 16.02.2011 року на суму 129.360,00 грн. (а.с. 52), рахунком на оплату №58 від 16.02.2011 року на суму 129.360,00 грн. (а.с.53), товарно - транспортною накладною №Р56 від 16.02.2011 року на суму 129.360,00 грн. (а.с.54), податковою накладною від 16.02.2011 року №56 на суму 129.360,00 грн. (а.с. 55); видатковою накладною №54 від 16.02.2011 року на суму 169.400,00 грн. (а.с. 56), рахунком на оплату №56 від 16.02.2011 року на суму 169.400,00 грн. (а.с.57), товарно - транспортною накладною №Р54 від 16.02.2011 року на суму 169.400,00 грн. (а.с.58), податковою накладною від 16.02.2011 року №57 на суму 169400,00 грн. (а.с. 59).
Оглянувши долучені до справи копії первинних документів, що були складені з посиланням на зазначений правочин, суд зазначає, що документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Обставини понесення позивачем витрат за договором купівлі - продажу №02/02 від 02.02.2011 року підтверджені матеріалами справи.
Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності відповідач- ДПІ, в ході розгляду справи до суду не подав.
Отже, висновок ДПІ в Орджонікідзевському районі міста Харкова щодо нікчемності правочину, укладеного між ПП «Спіка» та ТОВ «ТД ВВК плюс» та відсутність реальності настання юридичних наслідків спростовується, оскільки здійснення фінансово - господарської діяльності за вищевказаним правочином підтверджується витребуваними судом та приєднаними до матеріалів справи копіями первинних документів.
З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочину суд зауважує, що згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Вивчивши акт перевірки та перевіривши викладені в акті доводи суб'єкта владних повноважень зібраними доказами, суд дійшов висновку, що ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова не доведено нереальності спірних господарських операцій, так як єдиним мотивом для судження відповідача про нікчемність спірних правочинів є висновок іншого органу податкової служби -Харківської ОДПІ.
Однак, з положень ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України випливає, що одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, так як податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.
При цьому, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 КАС України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом -Порядок №984), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735; далі за текстом -Порядок №985), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень -рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.
Утім, суд відзначає, що в акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів в господарській діяльності, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами спірного правочину, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочину або невідповідності закону вчинених за ним господарських операцій.
Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, завищення вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків, відсутності змін у структурі та стані активів сторін спірного правочину, не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень. Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, оскільки зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.
Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом - ТОВ "ТД ВВК Плюс", взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.
Додатково суд бере до уваги, що згідно зі змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті перевірки, висновок суб'єкта владних повноважень про нікчемність укладеного між ПП "Спіка" та ТОВ "ТД ВВК Плюс" спірного правочину вмотивований виключно посиланням на акт Харківської ОДПІ.
Інших мотивів, окрім нікчемності спірного правочину за висновками Харківської ОДПІ, відповідач в основу оскарженого податкового повідомлення - рішення не поклав.
За таких обставин, слід дійти висновку, що за правилами ч.2 ст.71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів власного судження про нікчемність правочину укладеного між позивачем та ТОВ "ТД ВВК Плюс".
Суд також зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.
Наявність трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна не є необхідною підставою для здійснення фінансово - господарської діяльності підприємства, вони можуть бути орендованими, тощо. Наявність або відсутність у платника податків власних виробничих, транспортних засобів, складських приміщень, інших основних фондів не може бути сама по собі доказом товарності поставок.
До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавство висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг. Факт отримання позивачем товару підтверджується вище зазначеними видатковими накладними, що приєднані до матеріалів справи, іншими доказами по справі.
В ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних документів, наданих позивачем.
Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про виконання зобов'язань між позивачем, ПП «Спіка» та його контрагентом - ТОВ «ТД ВВК плюс». Доказів того, що ці зобов'язання залишились невиконаними, що завдає шкоди інтересам Держави у сфері оподаткування, відповідач до суду не надав. Відповідач також не подав до суду жодних доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності платників податків.
Таким чином, суд робить висновок, що судження відповідача про нікчемність правочину є помилковим, оскільки базується лише на особистих припущеннях податкового органу, без урахування всіх обставин та документів, наданих для перевірки, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків ПП "Спіка" порушення приписів Податкового кодексу України, судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення вмотивовано виключно посиланням на нікчемність правочину без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.
Стосовно твердження відповідача, щодо порушення п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України та завищення податкового кредиту на загальну суму 147.116,0 грн. суд зазначає наступне:
Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Як зазначалося вище, у ході перевірки перевіряючими досліджувалися податкові накладні, зазначені в акті перевірки на арк. 37, будь - яких сумнівів щодо їх оформлення перевіряючими вказано не було.
Таким чином, ПП «Спіка» належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 147.116,0 грн., наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході судового розгляду справи відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності мотивів винесення спірних актів і за правилами ч.2 ст.71 КАС України не подано доказів необґрунтованості вимог позивача.
Оскільки судом встановлений факт порушення прав позивача у спірних правовідносинах, то поданий позов належить задовольнити.
Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Приватного підприємства "СПІКА" до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001302330 від 28.10.2011 року Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Харкова.
Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні -з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 03 лютого 2011 року.
Суддя О.В. Панченко