Справа 2-1039/11
01.02.2012 року Староміський районний суд м. Вінниці в складі:
головуючого судді: Антонюка В.В.,
при секретарі: Вавшко Н.С.,
з участю:
позивача: ОСОБА_1,
представника позивача: ОСОБА_2,
представника відповідача: ОСОБА_3,
представника відповідача: ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на житловий будинок,-
ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на житловий будинок. У своїй позовній заяві позивач вказує на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7. На день смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на жилий будинок з господарськими будівлями, який розташований по АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_7 на підставі рішення Староміського районного народного суду м. Вінниці від 19.03.1984 року. Позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_7 на підставі заповіту від 29.04.2009 року. Після смерті ОСОБА_7 він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом не в змозі, оскільки відповідачі протиправно заволоділи спадковим майном на підставі заповіту ОСОБА_8 Вважає, що свідоцтва про право власності за заповітом, які видані на ім'я відповідачів на вказаний житловий будинок є недійсними, оскільки на його думку, жилий будинок з господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 ОСОБА_8 не належав, оскільки договір дарування, який був укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 15 червня 1998 року хоча й був посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим номером 2667, однак в органах БТІ зареєстрований не був. Просив суд визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, які видані на ім'я відповідачів та які посвідчують їх право власності на спірний будинок та визнати за ним право власності на цей будинок.
Позивач ОСОБА_1, та його представник ОСОБА_2, у судовому засіданні позов підтримали та дали суду пояснення, які аналогічні тим, що викладені у позові. Просили винести рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Представники відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, позовні вимоги не визнали та пояснили суду, що їх довірителі успадкували спірний будинок після смерті ОСОБА_8 на законних підставах, оскільки на момент своєї смерті ОСОБА_8 була повноправним власником цього будинку. Чинне на 1998 рік законодавство не пов'язувало набуття права власності за договором дарування з його реєстрацією в органах БТІ, а пов'язувало з моментом передачі речі обдарованому. Крім того, вказали на те, що рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 21 лютого 2011 року, яке залишене в законній силі ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 16 травня 2011 року було встановлено, що «ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_8.., після смерті якої відкрилась спадщина на будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1», а оскільки спадщина може відкритись лише на те майно, яке належало на праві власності померлій особі на час її смерті, то вважають, що факт належності на праві власності ОСОБА_8 спірного будинку на час її смерті встановлений рішенням суду, яке є в законній силі, тому доведенню не підлягає.
З»ясувавши позиції сторін, дослідивши матеріали справи, матеріали інвентаризаційної справи, суд знаходить, що заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Під час розгляду справи судом були встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
15 червня 1998 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був укладений договір дарування цілого житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим номером 2667 (а.с.13).
Вказаний договір дарування був зареєстрований у КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації»17 вересня 2010 року на підставі заяви представника відповідачів ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_8, про що свідчить свідоцтво про смерть НОМЕР_1 (а.с.10).
Після смерті ОСОБА_8 на підставі заповіту від 26.04.2007 року спадщину прийняли відповідачі по справі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та 24 вересня 2010 року Першою вінницькою державною нотаріальною конторою на ім'я відповідачів були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_8 у рівних частках на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (а.с.15,18).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 (а.с.11).
За свого життя, а саме 29 квітня 2009 року ОСОБА_7 склала заповіт (а.с.12), згідно з яким усе своє майно вона заповідала ОСОБА_1, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_7, подавши про це заяву до Другої вінницької державної нотаріальної контори.
Позивач вважає, що відповідачі незаконно успадкували після смерті ОСОБА_8 житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, оскільки за свого життя ОСОБА_8 не набула на вказаний будинок права власності, тому на нього не могла відкриватись спадщина, так як за свого життя вона не зареєструвала договір дарування у Вінницькому обласному об'єднаному бюро технічної інвентаризації.
Таке обґрунтування позовних вимог не може бути підставою для задоволення позову з наступних підстав.
Оскільки правовідносини, які склалися між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 пов'язані з даруванням будинку, почались та закінчились до набрання законної сили ЦК України 2003 року, до цих правовідносин слід застосовувати вимоги ЦК Української РСР (в ред.. 1963 року).
Статтею 128 ЦК Української РСР (в ред.. 1963 року) було передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Стаття 243 ЦК Української РСР (в ред.. 1963 року) передбачала, що за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Отже, законодавством, яке було чинним станом на 15 червня 1998 року, було передбачено, що право власності на нерухоме майно, яке набуте за договором дарування виникає з моменту передачі майна обдарованому.
Цивільне законодавство України, яке діяло на час укладення договору дарування між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, не пов'язувало момент виникнення права власності на об'єкт нерухомого майна з моментом здійснення реєстрації договору у відповідному органі.
Статтею 244 ЦК Української РСР (в ред..1963 року) було передбачено, що до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу.
Стаття 227 ЦК Української РСР (в ред..1963 року) передбачала, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Цивільним законодавством, яке діяло станом на 15 червня 1998 року було встановлено з якого моменту договір дарування вважався укладеним. Єдиною вимогою, яка висувалась законодавством щодо договору дарування об'єкту нерухомого майна для того, щоб такий договір вважався дійсним було обов'язкове нотаріальне посвідчення такого договору. Цю вимогу сторони за договором дарування від 15 червня 1998 року виконали і за свого життя його не оспорювали.
Крім того, рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 21 лютого 2011 року (а.с.29-30), яке залишене в законній силі ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 16 травня 2011 року (а.с.31-32) було встановлено, що «ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_8.., після смерті якої відкрилась спадщина на будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1». Таким чином, зазначеним судовим рішенням, яке є в законній силі встановлено, що станом на день своєї смерті ОСОБА_8 була повноправним власником спірного будинку, оскільки спадщина може відкритись лише на те майно, яке належало на праві власності померлій особі на час її смерті.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням зокрема у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За таких обставин у суду відсутні підстави вважати, що на спірний житловий будинок не відкрилась спадщина після смерті ОСОБА_8, тому позовні вимоги є необґрунтованими, не доведеними та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 212, 213-215, ЦПК України, ст.ст. 128, 227, 243, 244 ЦК Української РСР 1963 року, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на житловий будинок - відмовити.
Скасувати забезпечення позову, накладеного ухвалою Староміського районного суду м. Вінниці від 14.07.2011 року, щодо накладення арешту на будинок АДРЕСА_1.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області через Староміський районний суд м. Вінниці протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: