09 лютого 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/11014/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сич С.С.,
при секретарі - Чухліб Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Миргородського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -
19 грудня 2011 року позивач Миргородський міськрайонний центр зайнятості звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів в сумі 1689 грн. 09 коп.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_2 звернувся до Миргородського міськрайонного центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного та виплату допомоги по безробіттю. У період із 06.03.2009 року по 15.09.2009 року ОСОБА_2 перебував на обліку в Миргородському міськрайонному центрі зайнятості та з 04.06.2009 року по 19.08.2009 року отримав матеріальну допомогу по безробіттю в розмірі 1689 грн. 09 коп. Проте, на момент подачі заяви про надання статусу безробітного відповідач був зареєстрований як фізична особа-підприємець із 15.06.2004 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Матеріальна допомога відповідачем у добровільному порядку на розрахунковий рахунок позивача не перерахована, що стало підставою для звернення Миргородського міськрайонного центру зайнятості з даним позовом до суду.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, хоча в матеріалах справи наявні докази, що він належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 06.03.2009 року ОСОБА_2 звернувся до Миргородського міськрайонного центру зайнятості із заявою про надання йому статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю. У поданій заяві відповідач власним підписом засвідчив, що не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається та пенсії не отримує.
Наказом Миргородського міськрайонного центру зайнятості від 06.03.2009 року № НТ090306 відповідачу надано статус безробітного з 06.03.2009 року.
Наказом Миргородського міськрайонного центру зайнятості від 19.06.2009 року № НТ090619 ОСОБА_2 розпочато виплату допомоги по безробіттю з 04.06.2009 року.
Наказом Миргородського міськрайонного центру зайнятості від 20.08.2009 року № НТ090820 відповідачу скорочено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку з недотриманням безробітним рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".
15.09.2009 року на підставі наказу від 15.09.2009 року № НТ090915 ОСОБА_2 знятий з обліку в Миргородському міськрайонному центрі зайнятості у зв'язку з поданням безробітним письмової заяви про відмову від послуг служби зайнятості.
Відповідно до довідки Миргородського міськрайонного центру зайнятості за період із 04.06.2009 року по 19.08.2009 року ОСОБА_2 отримав допомогу по безробіттю в розмірі 1689 грн. 09 коп.
Разом з тим, позивачем встановлено, що ОСОБА_2 був зареєстрований як фізична особа - підприємець 15.06.2004 року, номер запису 25730170000000950, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, копія якого наявна у матеріалах справи.
Спеціальним законом, що визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Так, згідно зі статтею 6 цього Закону право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи, як то наймані працівники; особи, які виконують роботи (надають послуги) згідно з цивільно-правовими договорами; військовослужбовці Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ, особи начальницького складу податкової міліції тощо, а у випадках, передбачених цим Законом, інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття.
Право на забезпечення та соціальні послуги за даним Законом мають також незастраховані особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних, а також особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності за умови сплати страховику страхових внесків.
Видами забезпечення є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, в тому числі: працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном у фізичних осіб; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство"; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах тощо.
Статтею 2 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що безробітними, в свою чергу, визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Отже, особи які мають статус суб'єкта підприємницької діяльності, не залежно від того, чи отримують вони дохід чи ні, не можуть належати до осіб, що мають статус безробітного, адже підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
При цьому, відповідно до пункту 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 був зареєстрований як фізична особа - підприємець 15.06.2004 року, номер запису 25730170000000950. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності відповідача проведена 24.04.2009 року, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 64).
Таким чином, 06.03.2009 року при зверненні до Миргородського міськрайонного центру зайнятості із письмовою заявою про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, відповідач не повідомив про те, що він зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, та власним підписом у заяві ствердив, що не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.
З огляду на викладене, відповідач не мав права на отримання статусу безробітного та відповідно на отримання допомоги по безробіттю, проте, у порушення пункту 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" не повідомив позивача про обставину, що прямо впливала на умови виплати забезпечення та соціальних послуг відповідача.
Відповідно до пункту 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Миргородським міськрайонним центром зайнятості видано та направлено відповідачу наказ від 19.11.2010 року № 226 "Про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_2." та повідомлення № 04-3255 від 23.11.2010 року про необхідність повернення отриманих коштів в сумі 1689 грн. 09 коп., які отримані відповідачем, що підтверджується заявою ОСОБА_2 від 24.11.2010 року (а.с. 13-16).
Доказів оскарження відповідачем рішення про повернення допомоги по безробіттю суду не надано. У добровільному порядку кошти на рахунок позивача не перераховано.
Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалою суду від 09.02.2012 року визнано причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом поважними, оскільки у матеріалах справи наявні докази, а саме, копії судових рішень, які свідчать про те, що позивач вживав заходи щодо захисту своїх порушених інтересів шляхом звернення з даним позовом до місцевого загального суду.(а.с. 17-21, 24-25, 53-54).
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду.
Згідно з частиною 2 статті 12 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.
З огляду на викладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов Миргородського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Миргородського міськрайонного центру зайнятості допомогу по безробіттю в сумі 1689 грн. 09 коп. (одна тисяча шістсот вісімдесят дев'ять гривень дев'ять копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 14 лютого 2012 року.
Суддя С.С. Сич