23 січня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/9907/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Супруна Є.Б.,
при секретарі - Дубовик О.І.,
за участю:
представника позивача - Веклича О.В.,
представника відповідача - Решетнік М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватної фірми "Лібор" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -
25 листопада 2011 року позивач - Приватна фірма "Лібор" (далі - ПФ "Лібор") звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі - ДПІ у м. Полтаві, відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 23.06.2011 р. №0001372301 та №0001382301.
Мотивуючи свої вимоги позивач стверджує, що висновки акту перевірки від 09.06.2011р. №5004/23-1/24561246 щодо заниження ПФ "Лібор" податку на прибуток на загальну суму 372 942,00 грн., та заниження податку на додану вартість (далі -ПДВ) на загальну суму 298 353,00 грн. є хибними, а податкові повідомлення-рішення від 23.06.2011 р. №0001372301 та №0001382301 суперечать чинному законодавству та підлягають скасуванню. Позивач вказує, що фактичне здійснення господарських операцій з придбання ремонтних послуг від ТОВ "Стар-інкомтрейд", на підставі яких формувався податковий кредит та валові витрати перевіряємого періоду, підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, довідками про вартість виконаних підрядних робіт ф.КБ-3 та актами прийомки виконаних підрядних робіт. Зазначав, що зменшення валових витрат на підставі лише обвинувального вироку відносно директора ТОВ "Стар-інкомтрейд" ОСОБА_3 є неприпустимим, оскільки матеріали обвинувачення не стосуються господарських операцій з ПФ "Лібор". Юридичну особу ТОВ "Стар-інкомтрейд" на час виконання угоди не було виключено з Єдиного державного реєстру, установчі документи недійсними не визнавалися. Під час перевірки на підтвердження господарських операцій перевіряючим надавалися первині документи, які оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88. На думку позивача, навіть якщо його контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не може бути підставою для позбавлення платника податку права на включення до валових витрат, витрат понесених на придбання ремонтних послуг.
У судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що перевіркою відображених показників з податку на прибуток та податку на додану вартість ПФ "Лібор" за період з 01.07.2008 р. по 31.12.2010 р. встановлено, що на формування валових витрат та податкового кредиту мало вплив здійснення операцій з надання послуг по виконанню будівельно-монтажних робіт, послуг капітального ремонту та будівництва, операцій з придбання будівельних матеріалів та послуг субпідрядних організацій, зокрема від ТОВ "Стар-інкомтрейд". Договір про надання ремонтних послуг з ТОВ "Стар-інкомтрейд" в ході перевірки на надавався у зв'язку з втратою первинних документів. В ході проведення перевірки листом УПМ ДПА України у Полтавській області № 5067/23-37 від 20.05.2011 р. на адресу ДПІ у м. Полтаві направлено копію вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 30.04.2010 р., яким засновника та директора ТОВ "Стар-інкомтрейд" гр. ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України. За таких підстав, надані в ході перевірки первинні документи в підтвердження реальності укладення угод між ПФ "Лібор" та ТОВ "Стар-інкомтрейд", на думку відповідача, не засвідчують факт здійснення господарської операції між контрагентами. Аналіз наданих в ході перевірки документів вказує на ряд помилок та неточностей при їх заповненні. Крім того, позивачем не підтверджено факт транспортування товарно-матеріальних цінностей, які за умови виконання обумовлених сторонами робіт, повинні бути використані та факт використання товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності підприємства. У зв'язку з цим ДПІ у м. Полтаві вважає, що вищезгадані угоди є нікчемними в силу припису закону, оскільки мало місце недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, що встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
У судових засіданнях представник відповідача підтримав заперечення проти позову, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог та просив суд у позові відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши залучені до матеріалів справи та зібрані судом письмові докази, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи суд встановив, що ПФ "Лібор" зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Полтавської міської ради 12.11.1996 р. (ідентифікаційний код 24561246), є платником ПДВ (свідоцтво №199138845 від 12.09.2008 р.) На даний час позивач перебуває на податковому обліку у відповідача. До основних видів діяльності ПФ "Лібор" за КВЕД відноситься: 45.21.1 Будівництво будівель; 45.43.0 Покриття підлог та облицювання стін; 36.14.0 Виробництво інших меблів; 51.39.0 Неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; 60.24.0 Діяльність автомобільного вантажного транспорту; 74.20.1 Діяльність у сфері інжинірингу. 10.04.2009 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області ПФ "Лібор" видано ліцензію серії АВ №459454 на провадження господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури терміном дії до 10.04.2014 р.
З 18.04.2011 р. по 02.06.2011 р. на підставі направлень на перевірку від 18.04.2011 р. №424, №645 згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст.77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання працівниками ДПІ у м. Полтаві була проведена планова виїзна перевірка ПФ "Лібор" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 31.12.2010 р., результати якої оформлено актом від 09.06.2011 р. №5004/23-1/24561246.
Висновками акту перевірки встановлено порушення підприємством, зокрема пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 372 942,00 грн., та порушення пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено ПДВ всього у сумі 298 353,00 грн.
На підставі зазначеного акту ДПІ у м. Полтаві винесено податкове повідомлення-рішення від 23.06.2011 р. №0001372301, яким ПФ "Лібор" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 466 177,50 грн., у тому числі 372 942,00 грн. -за основним платежем та 93 235,50 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 23.06.2011 р. №0001382301, яким ПФ "Лібор" збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 372 941,25 грн., у тому числі 298 353,00 грн. -за основним платежем та 74 588,25 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.
Рішенням ДПА у Полтавській області №2407/10/25-016 від 22.08.2011р., а в подальшому і рішенням ДПС України №5254/6/10-205 від 10.11.2011 р. в задоволені скарги ПФ "Лібор" на зазначені податкові повідомлення-рішення відмовлено.
Не погоджуючись із висновками перевірки та винесеними на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суд виходить з наступного.
Правовою підставою донарахування ПДВ та податку на прибуток спірними податковими повідомленнями-рішеннями перевіркою взято ту обставину, що вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 30.04.2010 р. ОСОБА_3, яка є засновником та директором ТОВ "Стар-інкомтрейд", визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).
В той же час ПФ "Лібор" у перевіряємий період здійснював придбання послуг по виконанню будівельно-монтажних робіт, послуг капітального ремонту та будівництва, операцій з придбання будівельних матеріалів та послуг субпідрядних організацій від ТОВ "Стар-інкомтрейд".
Договір про надання ремонтних послуг з ТОВ "Стар-інкомтрейд" в ході перевірки не надавався у зв'язку з втратою первинних документів. В матеріалах справи міститься постанова Октябрського РВ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області від 27.05.2011 р. про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом викрадення первинних документів (т.3, а.с. 130).
Судом встановлено, що позивач ПФ "Лібор" (м. Полтава, вул. Грабчака, 11, кв. 62) відповідно до актів прийому виконаних підрядних робіт за вересень, жовтень, листопад, грудень 2008 року на підставі договорів підряду від 03.11.2008 р., 01.09.2008 р., №8 від 02.10.2008 р., №11 від 25.11.2008 р., №132 від 17.11.2008 р. (т.1, а.с.106-123) здійснював придбання ремонтних послуг (пробивка стін із цегли вручну, встановлення віконних блоків із металопластика в стінах із каменя, встановлення перегородок в металічному каркасі, встановлення дверних коробок в стінах із каменю та в перегородках, встановлення дверних полотен внутрішніх міжкімнатних, каркасів для відкосів, заповнення каркасів для відкосів, заповнення каркасів утеплювачем, встановлення каркасів для акустичних конструкцій стін металічних, заповнення каркасів стін мінерал. плитами, облицювання стель гіпсокартонними плитами, облицювання каркасів стель плитами, встановлення каркасів арок металевих, фарбування дверей, шпатлювання стін, встановлення під покриття підлоги основи з дерев'яних плит, встановлення ламінату, встановлення цементної стяжки, виготовлення металевих сіток, встановлення бетонних фундаментів, кладка відокремлених дільниць внутрішніх стін із цегли, встановлення армованих глухих цегляних перегородок, теплоізоляція стін та колон прямокутними виробами із пінопласту на бітумі, монтаж металоконструкцій, кладка відокремлених дільниць внутрішніх стін із цегли, встановлення каркасів для акустичних конструкцій стін, встановлення каркасу підвісної стелі, облицювання каркасів стель пластиком, встановлення каркасу підвісної стелі, облицювання каркасів стель плитами "Армстронг", роботи по виготовленню та установці металевих решіток на вікна, виготовлення стелажів та інше) від ТОВ "Стар-інкомтрейд" (м. Київ, вул. Братиславська, 8).
Відомості про об'єкт будівництва (адресу, назву, власника об'єкту) у вказаних актах прийому виконаних підрядних робіт та договорах підряду відсутні. На запитання суду з цього приводу представник позивача нічого повідомити не зміг.
На підтвердження фактичного виконання робіт позивачем до перевірки надавались податкові накладні, акти виконаних робіт, довідки про вартість виконаних підрядних робіт за формою №КБ-3, виписки банку, журнали-ордери по рахунку 631 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками", головна книга, декларації з податку на додану вартість та податку на прибуток, копії яких залучено до матеріалів справи.
За даними перевірки в аналітичному обліку ПФ "Лібор" по бухгалтерському рахунку 631 станом на 01.01.2011 р. відображена заборгованість між ПФ "Лібор" та ТОВ "Стар-інкомтрейд" у розмірі 152 000,00 грн.
В матеріалах справи міститься вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 30.04.2010 р. по справі №1-567/2010 по обвинуваченню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) (т.3, а.с. 119-122).
Вказаним вироком суду встановлено, що гр. ОСОБА_3 згідно даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України є єдиним засновником та власником ТОВ "Стар-інкомтрейд" та ТОВ "АЛД-Імпекс". Незважаючи на те, що вказані підприємства були зареєстровані в державних органах влади як суб'єкти підприємницької діяльності -юридичні особи, ОСОБА_3 прийняла участь у їх створенні не з метою здійснення господарської діяльності, пов'язаної з продажем товарів, виконанням робіт чи наданням послуг, як передбачено статутами вказаних підприємств, а з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб, як співвиконавець скоєння даного злочину. Створення, державна реєстрація статутних документів ТОВ "Стар-інкомтрейд" та повторне створення, державна реєстрація статутних документів ТОВ "АЛД-Імпекс" дозволило невстановленій слідством собі отримати необхідні реквізити вказаних суб'єктів підприємницької діяльності, що дозволило невстановленій слідством особі, прикриваючись фактом державної реєстрації ТОВ "Стар-інкомтрейд" та ТОВ "АЛД-Імпекс" здійснювати незаконну діяльність. Використовуючи ТОВ "Стар-інкомтрейд" та ТОВ "АЛД-Імпекс" в якості прикриття невстановлена слідством особа позбулася контролю за своєю діяльністю зі сторони податкових органів, завдяки чому отримала можливість складати фіктивні господарські угоди та фіктивні документи первинного бухгалтерського обліку, в яких вказувати такі ціни на товари, роботи чи послуги, які дозволяють занижувати необхідні до сплати суми податків.
На підставі встановлених судовим слідством у кримінальній справі обставин, судом було зроблено висновок, що ОСОБА_3 своїми умисними діями вчинила фіктивне підприємництво, тобто створення суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності повторно, що заподіяло матеріальну шкоду державі і її дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України.
Вирок набрав законної сили 10.05.2010 р.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (далі -Закон №168/97-ВР), який був чинним на момент здійснення контрагентами послуг з підряду, податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати), згідно з положенням пункту 5.1. статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", який був чинним на момент здійснення контрагентами послуг з підряду, -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
За змістом пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України, є правочин.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
З огляду на приведене, посилання відповідача на недійсність правочину, тобто укладення угоди без наміру створення цивільно-правових наслідків, підлягає з'ясуванню судом.
Законодавством недійсні правочини класифікуються на нікчемні (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з частинами 1, 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, правовою підставою для визнання правочину недійсним є наявність факту недодержання однією стороною (чи всіма сторонами) вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, тобто вимог щодо волевиявлення учасника правочину відносно настання реальних правових наслідків правочину.
З'ясовуючи наявність таких фактів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Визнання нікчемних правочинів недійсними, згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, не вимагається, так як відповідно до частини першої статті 216 цього Кодексу вони не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Таким чином, визнавати угоду при встановленні факту її протиправності недійсною не потрібно, оскільки угода, яка завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, згідно зі ст. 207 Господарського суду України, є одночасно такою, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемною (ст. 228 Цивільного кодексу України) та ніяких зобов'язань бюджету не породжує.
За вчинення таких угод настає адміністративно-господарська відповідальність (ст.ст. 238 - 239 Господарського кодексу України) у вигляді санкцій, встановлених ч. 1 ст. 208 цього Кодексу).
Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Як вбачається з вироку у кримінальній справі, ТОВ "Стар-інкомтрейд" фактично не здійснювало виробничої, комерційної діяльності, виконання робіт чи надання послуг, що передбачені статутом.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність реального характеру операцій вчинених позивачем з ТОВ "Стар-інкомтрейд".
Вироком суду встановлено, що впродовж всього періоду діяльність ТОВ "Стар-інкомтрейд" полягала у фіктивному підприємництві, що у відповідності до ст. 205 Кримінального кодексу України, є створенням або придбанням суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
Злочин вважається закінченим з моменту створення або придбання зазначеної у частині першій ст. 205 Кримінального кодексу України юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно з ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації -юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
Частиною 4 статті 55 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання -господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Згідно з ч. 4 ст. 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.
З урахуванням того, що ТОВ "Стар-інкомтрейд" є фіктивним підприємством з моменту його створення, воно не є юридичною особою, яка наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю.
За таких обставин правочин, укладений ТОВ "Стар-інкомтрейд", відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, є таким, що порушує публічний порядок, а відтак є нікчемним.
Як вбачається з акту перевірки, позивач включив до складу податкового кредиту суму ПДВ 298 353,00 грн. та до складу валових витрат суму 372 942/00 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ "Стар-інкомтрейд", відобразивши їх у податкових деклараціях з ПДВ та з податку на прибуток відповідних звітних періодів.
В силу того, що за загальним правилом нікчемний правочин не породжує правових наслідків, він підлягає виключенню з податкового обліку. При цьому виключення нікчемного правочину з податкового обліку повинно відбуватися в усіх учасників такого правочину.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Згідно з частинами 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що посилання відповідача на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
Крім цього суд звертає увагу на положення ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-ХІV, якою визначено, що первинний документ -документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно зі статтею 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала учать у здійсненні господарської операції.
Частиною 2 статті 3 зазначеного Закону встановлено, що фінансова, податкова та інші види звітності ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Первинні документи, якими відображено господарські операції є основою і для податкового обліку.
Всупереч наведеному, надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій первинні документи, на підставі яких сформовано податковий кредит та валові витрати по господарським взаємовідносинам з ТОВ "Стар-інкомтрейд", не містять обов'язкових реквізитів документів первинного бухгалтерського обліку.
Так, в актах прийомки виконаних підрядних робіт та довідках про вартість виконаних підрядних робіт не зазначено код ЄДРПОУ замовника та генпідрядника, їх реквізити, відсутні номер та дата договору, не вказані найменування та адреса об'єкта будівництва, не зазначено прізвища і уповноважених осіб, що підписали первинні документи, не вказано дату їх підписання.
Згідно з пп. 1.2.5 Правил визначення вартості будівництва, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 27.08.2000 р. №174, індивідуальні ресурсні елементні кошторисні норми розробляються у складі інвесторської кошторисної документації на окремі конструкції та роботи, передбачені в проекті (робочому проекті), за відсутності відповідних норм у чинних збірниках ресурсних елементних кошторисних норм. Ці норми затверджуються у складі проекту (робочого проекту) з обов'язковим проведенням відповідної експертизи і застосовуються тільки для будови (об'єкту) за даним проектом. Розробка зазначених норм здійснюється на підставі Методичних рекомендацій з розробки ресурсних елементних кошторисних норм, схвалених рішенням Науково-технічної ради Держбуду України від 12.04.2002 р. № 21.
На підтвердження реальності угод укладених між позивачем та ТОВ "Стар-інкомтрейд", а також фактичного виконання умов договорів підряду до перевірки та під час розгляду справи по суті позивачем не надано будь-яких проектних, узгоджувальних, дозвільних документів та актів проведених експертиз, виданих відповідними державними органами, наявність яких є обов'язковою для бухгалтерського обліку господарських операцій та витрат, а також для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт та проведення розрахунків за виконані роботи.
Окрім того, позивачем не підтверджено факт транспортування товарно-матеріальних цінностей, які, за умови виконання обумовлених сторонами робіт, повинні бути використані (відсутні товарно-транспортні накладні, подорожні листи) та факт використання товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності підприємства.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідач під час проведення перевірки позивача діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, правомірно нарахувавши суб'єкту господарювання податкове зобов'язання з ПДВ та з податку на прибуток у відповідності до вимог пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п.123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.
Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 23.06.2011 р. №0001372301 та №0001382301 прийняті законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, у зв'язку з чим вимоги позивача суд визнає необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
З огляду на приписи ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Приватної фірми "Лібор" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 30.01.2012 р.
Суддя Є.Б. Супрун