Справа № 2а/1570/8569/2011
02 лютого 2012 року м.Одеса
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до відділу Держкомзему в Балтському районі Одеської області, третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива»про визнання недійсною державної реєстрації договору оренди земельної ділянки з ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива»та скасування запису №040651400110 в книзі реєстрації договорів оренди землі у відділі Держкомзему в Балтському районі Одеської області - відмовити повністю.
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Потоцької Н.В.
при секретарі Паровенко І.П.
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу Держкомзему в Балтському районі Одеської області, третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива»про визнання недійсною державної реєстрації договору оренди земельної ділянки з ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива»та скасування запису №040651400110 в книзі реєстрації договорів оренди землі у відділі Держкомзему в Балтському районі Одеської області,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до відділу Держкомзему в Балтському районі Одеської області, третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива»про визнання недійсною державної реєстрації договору оренди земельної ділянки з ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива»та скасування запису №040651400110 в книзі реєстрації договорів оренди землі у відділі Держкомзему в Балтському районі Одеської області.
В обґрунтування зазначених позовних вимог позивач зазначив, що директор товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива»звернувся до позивача з вимогою передати у користування ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива»земельну ділянку, яка належить позивачу. Для підтвердження своїх вимог ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива»надало позивачу договір оренди земельної ділянки, який був укладений між ним та позивачем. Даний договір ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива»надало позивачу у травні 2011 року. Як зазначає позивач, ознайомившись з договором оренди позивач виявив його фіктивність, оскільки цей договір був оформлений без його участі. В червні 2011 року позивач звернувся до відділу держкомзему у Балтському районі Одеської області з вимогою скасувати державну реєстрацію зазначеного договору оренди та анулювати реєстраційний номер. Відповідач відмовив позивачу скасувати державну реєстрацію зазначеного договору оренди та анулювати реєстраційний номер, що і стало підставою для звернення до суд.
Позивач в судове засідання не з'явився, був сповіщений належним чином про дату, час та місце слухання справи, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності (а/с. 58).
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був сповіщений належним чином про дату, час та місце слухання справи, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності (а/с. 59).
Представник третьої особи проти заявленого адміністративного позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити з підстав викладених у запереченнях (а/с. 69-71). В судове засідання не з'явився, був сповіщений належним чином про дату, час та місце слухання справи, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності (а/с. 30).
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що у задоволені позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
В ст.14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (ч.2 ст.4 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Визначення поняття договору оренди міститься і в Законі України «Про оренду землі»від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV. В ст.1 цього Закону зазначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Частиною 1 ст. 102-1 Земельного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Згідно ст. 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Ст. 125 Земельного кодексу України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Ст. ст. 18, 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»від 1 липня 2004 року № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 3 цього Закону передбачено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч.5 ст.126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (ст.18 Закону України «Про оренду землі»).
Судом встановлено, що 01.05.2007 року між позивачем і ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» було укладено договір оренди земельної ділянки, який належить позивачу відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку (а/с. 9-10).
Згідно акту прийому-передачі від 01.05.2007 року, вищезазначена земельна ділянка передана позивачем ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива»терміном на 11 років (а.с. 38-39).
Договір оренди земельної ділянки був зареєстрований у Балтському РВ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис.
Згідно розділу 4 «Записи державної реєстрації договорів оренди землі Балтського районного відділу Одеської регіональної філії державного підприємства Центру державного земельного кадастру»Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, витяг з якої наявний в матеріалах справи (а/с. 60-64), договір оренди земельної ділянки, орендодавцем згідно якого є позивач, був зареєстрований 14.12.2007 року.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
З такими вимогами позивач до суду не зверталися і іншим законодавчим актом вищевказаний договір не визнавався недійсним, а відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договору даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно довідки про виплату орендної плати, позивач регулярно отримував орендну плату від ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива»(а/с. 40).
Відтак, законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.
Як з'ясовано судом, договір оренди, що був укладений між позивачем та ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива»достроково не розривався, є дійсним, його державна реєстрація не припинена, тобто, він є правомірним, а отже й дійсним. Відтак відповідач діяв у межах його компетенції та повноважень, судом, також не встановлено ніякої протиправної бездіяльності відповідача, а тому у задоволені позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.
З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам чинного законодавства.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вказані норми чинного законодавства України, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв у межах його компетенції та повноважень.
Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі закону та обґрунтовано, будь-якої протиправної бездіяльності відповідача судом не встановлено, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 7-14, 69-71, 76, 79, 86, 128,158-163, 167 КАС України, суд, -
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до відділу Держкомзему в Балтському районі Одеської області, третьої особи товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Хлібна Нива»про визнання недійсною державної реєстрації договору оренди земельної ділянки з ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива»та скасування запису №040651400110 в книзі реєстрації договорів оренди землі у відділі Держкомзему в Балтському районі Одеської області - відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги, або в порядку ч.2 ст. 186 КАС України.
Суддя /підпис/ Потоцька Н.В.
08 лютого 2012 року.