Справа № 2а/1570/5683/2011
25 січня 2012 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Марина П.П.,
за участю секретаря Борцової С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до ПП «Малахіт-А»про стягнення 6 704, 03 грн., -
Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовними вимогами до приватного підприємства «Малахіт-А»про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 6 527, 78 грн. та пені у сумі 176,25 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує порушенням відповідачем Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»що виразилося у невиконанні відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, та просить стягнути адміністративно-господарські санкцій за дане порушення у у сумі 6 527, 78 грн. та пеню у сумі 176,25 грн.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представники відповідача у судовому засіданні, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог, проти задоволення адміністративного позову заперечували у повному обсязі, пояснивши, що будь-яких порушень вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»відповідачем не здійснювалось, оскільки приватним підприємством «Малахіт-А» у 2010 році до Одеського міського центру зайнятості надавались звіти про наявність вакансій для інвалідів, а саме: вакансії швачки -мотористки, проте на протязі 2010 року до відповідача для працевлаштування інваліди не направлялись оскільки в Одеському міському центрі зайнятості не перебували інваліди з досвідом роботи на зазначеній посаді. Крім цього приватним підприємством «Малахіт-А»через засоби масової інформації надавались оголошення щодо наявності вакансії швачки -мотористки на яку приймаються інваліди 2-3 групи.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступні факти та обставини.
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ч. 2, 3 зазначеної статті закону роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першої цієї статті, та самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року № 42 затверджена форма звітності № 10-ПІ «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів»та Інструкція щодо її заповнення. Згідно п. 3.1. Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до п. 3.2. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року №1442/11722. За таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
Згідно ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Частиною 3. ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Отже з аналізу вищевикладених норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» випливає, що працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, на яку власне і покладено обов'язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них.
В судовому засіданні встановлено, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, для ПП «Малахіт-А»на 2010 рік складав 1 робоче місце, згідно звіту ПП «Малахіт-А»про зайнятість і працевлаштування інвалідів у 2010 році від 14.01.2011 року середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність -0 особи. Таким чином невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 робоче місце (а.с.8-9).
Працевлаштуванню інваліда передує створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу та інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць.
Судом встановлено, що ПП «Малахіт-А»було створено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, відповідно до законодавства.
З пояснень представників відповідача, матеріалів справи та з листів Одеського міського центру зайнятості №4453/17/02 від 14.12.2011 року (а.с. 81), №160/19/02 від 13.01.2012 року (а.с. 93) вбачається, що ПП «Малахіт-А»інформувало Одеський міський центр зайнятості про наявність вільних вакансій для інвалідів, подаючи звіти форми 3-ПН за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, вересень, жовтень, грудень 2010 року. Проте, направлення на працевлаштування на підприємство ПП «Малахіт-А»по вакансії швачка -мотористка Одеським міським центром зайнятості не надавалось в зв'язку з тим, що на обліку у центрі зайнятості не перебували особи з інвалідністю з досвідом роботи на даній посаді. Крім цього, відповідно до листа Одеського міського центру зайнятості №4493/17/02 від 19.12.2011 року (а.с. 195) на ім'я керівника ПП «Малахіт-А» - Реднікова О.В. ПП «Малахіт-А»повідомлено, що Одеським міським центром зайнятості надані підприємством звіти про наявність вакансій, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів було внесено в базу даних оперативних вакансій, отже, вакансія швачка -мотористка була актуальна на протязі 2010 року.
Таким чином ПП «Малахіт-А»вживалися всі заходи по інформуванню Одеський міський центр зайнятості про наявність вільних вакансій для інвалідів.
Крім цього ПП «Малахіт-А»через засоби масової інформації а саме: газета «Аviso»№6 від 15.02.2010 року (а.с. 116), №8 від 01.03.2010 року (а.с. 110), №10 від 15.03.2010 року (а.с. 111), №12 від 29.03.2010 року (а.с. 108), №14 від 12.04.2010 року (а.с. 111); №16 від 26.04.2010 року (а.с. 112); №18 від 17.05.2010 року (а.с. 115); №20 від 31.05.2010 року (а.с. 107), №24 від 28.06.2010 року (а.с. 113), №22 від 14.06.2010 року (а.с. 114), №38 від 04.10.2010 року (а.с. 70), №46 від 29.11.2010 року (а.с. 69), надавались оголошення щодо наявності вакансії швачки -мотористки на яку приймаються інваліди 2-3 групи з зазначенням зокрема контактного номеру телефону (067)5592662, який відповідно до наявного в матеріалах справи замовлення до угоди від 10.04.2009 року про надання послуг стільникового мобільного зв'язку належить керівнику ПП «Малахіт-А» - Реднікову О.В. (а.с. 68). Проте, самостійно інваліди не звертались до відповідача за працевлаштуванням.
Отже, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем у 2010 році було створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, через засоби масової інформації надавались оголошення щодо наявності вакансії швачки -мотористки на яку приймаються інваліди 2-3 групи, проінформовано Одеський міський центр зайнятості про наявність вакантних місць, тобто відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.
Суд зазначає, що аналіз положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»дає підстави для висновку по те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені місця.
Враховуючи те, що відповідач систематично інформував орган державної служби зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, та зазначеним органом інваліди для працевлаштування до відповідача не направлялись, суд приходить до висновку, що ПП «Малахіт-А»виконано вимоги законодавства щодо створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачено Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування», а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштовуватись.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів суд вважає, що позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування своїх позовних вимог, а відповідачем доказана правомірність своїх дій, оскільки відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, органами працевлаштування не приймались заходи щодо працевлаштування інвалідів, тому є незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць та нарахування пені за несплату зазначених адміністративно-господарських санкцій.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем виконано вимоги законодавства щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому адміністративний позов Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до ПП «Малахіт-А»про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 6 527, 78 грн. та пені у сумі 176,25 грн. є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159 - 164, 167, 254, 256 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Одеського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до ПП «Малахіт-А» про стягнення 6 704,03 грн., - відмовити повністю.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено та підписано суддею 27 січня 2012 року.
Суддя /підпис/ П.П.Марин