24 листопада 2011 року 14:49 Справа № 2а-0870/8972/11
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Стрельнікової Н.В.
при секретарі Павлові С.О.
розглянув в відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1, м. Приморськ Запорізької області
до: Приморського районного відділу Головного управління Міністерства
внутрішніх справ України у Запорізькій області, м. Приморськ
Запорізької області,
про: стягнення коштів
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1 від 22.06.2001;
від відповідача: ОСОБА_2, за довіреністю №65/148 від 26.10.2011;
ОСОБА_1 звернувся із адміністративним позовом до Приморського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошову суму прострочення розрахунку при звільненні розмірі 14598,92 грн.; грошову суму за роботу у понаднормований час у розмірі 18248,46 грн., грошову суму за роботу у нічний час у розмірі 3740,56 грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що при звільненні з органів внутрішніх прав вихідна допомога була виплачена йому несвоєчасно, у зв'язку з чим позивач просить відповідно до ст. 117 КЗпП України стягнути з відповідача середній заробіток за час такої затримки. Також позивач у позовній заяві зазначає, що листом від 30.12.2010 року №48/11234 відповідач відмовив йому у задоволенні вимог щодо виплати грошових коштів за службу у нічний час та компенсацію за службу у понаднормований час, посилаючись на відсутність відповідних наказів, які є підставою для нарахування відповідних грошових сум. Не оспорюючи в цілому наявність або відсутність вказаних наказів, позивач не погоджується з зазначеною відмовою відповідача, оскільки позивачем фактично виконувалася робота у понаднормований та у нічний час, що на думку позивача підтверджується зокрема копіями розстановки нарядів. На підставі самостійно зроблених розрахунків позивач просить суд стягнути на його користь відповідні кошти з відповідча.
У судовому засіданні позивач підтримав возовні вимоги, надавши суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, зазначивши при цьому, що дія норм КЗпП України не розповсюджується на відносини щодо проходження служби у органах внутрішніх справ, оскілки відповідні правовідносини врегульовані іншими нормативно-правовими актами. Також представник відповідача посилався на відсутність встановлених нормативно-правовими актами підстав для нарахування та сплати позивачу грошових сум за роботу у понаднормований та нічний час.
Ухвалою суду, оголошеною у судовому засіданні 15.11.2011 року було задоволено клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, враховуючи той факт, що позивач звертався у передбачений законодавством строк з відповідними вимогами, але до суду загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства, оскільки вважав що спір виник із трудових відносин.
Розглянувши матеріали справи, вислухав пояснення сторін суд встановив:
Відповідно до Наказу ГУМВС України в Запорізькій області №388 о/с від 30.11.2010 року згідно з п. 64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України майор міліції ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України.
Згідно листа в.о. начальника приморського РВ ГУМВС України в Запорізькій області №48/11234 від 20.12.2010 року, ОСОБА_1 на його заяву від 30.12.2010 року про нарахування та виплату оплати праці у надурочний час за 2008-1010 роки, оплату праці у нічний час за 2009-2010 роки, повідомлено, що згідно з наказом МВС України від 17.12.1991 року №530 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ можуть залучатися до служби понад встановлений законодавством робочий час при особливих оперативних умовах, а саме:
- участь у проведенні заходів по розкриттю тяжких злочинів;
- розшуку особливо небезпечних злочинців;
- звільнення заручників;
- припинення масових безпорядків;
- ліквідація наслідків стихійних лих, тощо, а також виконання інших невідкладних робіт, від терміновості виконання яких залежить функціонування органу внутрішніх справ.
Підставою для залучення до надурочних робіт є письмовий наказ керівників органів. З час служи ОСОБА_1 в Приморському РВ він не залучався до вищезазначених робіт, накази про таке залучення не видавалися і підстав для їх оплати не має.
Згідно довідки Приморського РВ ГУМВ України в Запорізькій області вих. №48/5058 від 30.06.2011р., заборгованості по грошовому утриманню ОСОБА_1 по бухгалтерському обліку не рахується, сума вихідної допомоги становить 12798,91 грн., виплачена 18 квітня 2011 року, середня заробітна плата за 2010 рік становить 2606,95 грн.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з ч.12 ст. 22 Закону України “Про міліцію”№565-XII від 20.12.1990 для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до вимог законодавства.
Під час проходження служби позивач не ставив питання про поновлення його порушеного права на отримання компенсації за службу у понад урочний час, у дні щотижневого відпочинку.
Згідно з Інструкцією про порядок залучення працівників органів внутрішніх справ до несення служби понад установлений законодавством час, в дні щотижневого відпочинку та святкові дні і надання відповідних компенсацій, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ №530 від 17.12.1991 року, а саме п. 3 встановлено, що підставами залучення працівників органів внутрішніх справ до надурочної служби чи служби в дні щотижневого відпочинку та святкові дні є письмові накази (вказівки) керівників органів внутрішніх справ та графіки нарядів, чергувань, затвердженими керівниками органів внутрішніх справ. Згідно п. 6 зазначеної Інструкції облік здійснюється вееденням щомісячного табеля. Підставами внесення записів в табель є службові документи, перелічені в п. 3 даної інструкції. Заповнений табель поточного місяця, підписаний працівником, що веде облік, і затверджений керівником органу, накази, графіки чергувань є підставою для надання компенсації.
Виходячи з наявних матеріалів справи, стосовно позивача, відсутні будь-які докази видачі письмових накази (вказівки) керівника Приморського РВ ГУМВС України в Запорізькій області щодо залучення позивача до надурочної служби чи служби в дні щотижневого відпочинку та святкові дні. З огляду на відсутність зазначених наказів, відсутні й правові підстави щодо нарахування компенсацій за надурочний і нічний час, роботу у вихідні та святкові дні. Крім того позивач не заперечив про відсутність у відповідача письмових наказів керівника Приморського РВ ГУМВС України про залучення його до надурочної служби чи служби в дні щотижневого відпочинку та святкові дні, проте спроб щодо невиконання таких робіт він не робив і таким чином працював в надурочні години фаткично за власною ініціативою.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошової суми за прострочення розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Позивач заявляючи зазначену вимогу посилається на норми КЗпП України, зокрема ст. 117 КЗпП України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» N 2262-XII від 9 квітня 1992 pоку (далі - Закон №2262) в редакцій, чинній на час звільнення позивача з органів внутрішніх справ, особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому строків, у які повинна бути виплачена зазначена одноразова грошова допомога Законодавством не встановлено.
Крім того, згідно преамбули до Закону №2262 цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Натомість предметом регулювання КЗпП України, згідно ст. 1 КЗпП України, є трудові відносини. Таким чином норми статті 117 КЗпП України не підлягають застосуванню з питання виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На підставі викладеного, суд вважає, що з підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 71, 159-163 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Приморського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області про стягнення коштів - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України і може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі через Запорізький окружний адміністративний суд апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови.
Постанова у повному обсязі складена у строк, визначений ч. 3 ст. 160 КАС України.
Суддя Н.В. Стрельнікова