22 листопада 2011 р. Справа № 2а/0470/8041/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тулянцевої І.В.
при секретарі Кичинській Т.А.
за участю:
представника позивача Панишко А.О.
представника відповідача Подолінської Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента ЛТД»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 401 645, 17 грн., -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента ЛТД», у якому просить суд стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 394 427,04 грн. та пеню у розмірі 7 218,13, а всього 401 645, 17 гривень.
В обґрунтування позову вказано, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання dстановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості 1 робочого місця. Для відповідача на 2010 рік цей норматив було встановлено у кількості 18 робочих місць. Фактично в ТОВ «Вента ЛТД» працювало в 2010 році тільки 2 інваліда, що підтверджується Звітом підприємства про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік, за формою № 10-ПІ.
Одночасно, вимогами ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Таким чином, оскільки відповідач має 16 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів на які інваліди не працевлаштовані, відповідач повинен був до 15.04.2011 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 394427,04 грн. та пеню у розмірі 7218,13 грн., тобто загальна сума заборгованості становить 401645,17 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила задовольнити позов із підстав викладених у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, надав до суду письмові заперечення, та зазначив, що в 2010 році з боку відповідача у повному обсязі виконані всі вимоги ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». На підприємстві були створені робочі місця для інвалідів у кількості 18 місць - 9 для провізорів і 9 для фармацевтів, з включенням зазначених місць до штатного розкладу. До Бабушкінського районного центу зайнятості протягом року подавались звіти про наявність вакансій за формою № 3-ПН в якій інформувало про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, однак інваліди на підприємство не направлялись. Вважає, що з боку відповідача не було допущено правопорушень у сфері господарювання за які можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції. Крім того, на думку відповідача факт скоєння правопорушення не встановлений позивачем, оскільки в установленому порядку ним не складений протокол про правопорушення та акт перевірки товариства.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вента» зареєстроване виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 12.01.1995 року (а.с. 15). Згідно довідки від 01.03.2011 року № 8645 ТОВ «Вента ЛТД» зареєстроване у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів (а.с. 34).
Судом встановлено, що 10.03.2011 року відповідач подав до Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про наявність та працевлаштування інвалідів за 2010 рік Форми № 10-ПІ, у якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становила 445 осіб, кількість штатних працівників-інвалідів - 2 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 18 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 24651,69 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 0 грн. (а.с.4).
Відповідно до ч.8 ст. 69 Господарського кодексу України, підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до Закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ).
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Частиною 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ, передбачено, що підприємства, установи, організації зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.3 ст. 18-1 цього вказаного Закону, Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Абзацом 3 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Міністерством праці України за погодженням з Держкомстатом України.
Згідно з ч.1 ст. 20 цього Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 25 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю.
Згідно з п.2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року, сплата адміністративно-господарських санкцій здійснюється у строк до 15 квітня року, що настає за роком в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені; пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Оскільки відповідач у строк до 15.04.2011 року адміністративно-господарські санкції не сплатив, відповідно до розрахунку адміністративно-господарських санкцій йому нарахована пеня за період з 16.04.2011 року по 06.06.2011 року у сумі 1468,48 грн.
Відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007р. на відповідача покладено обов'язок щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів.
Аналіз вищевказаних норм закону дає підстави дійти висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, громадські організації інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, а також надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України. Крім того, обов'язком підприємства, установи, організації являється сплата адміністративно-господарських санкцій у разі, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на підприємстві менша, ніж установлено нормативом.
При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Судом встановлено, що протягом 2010 року середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві відповідача складала 445 осіб, що зазначено у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік форми № 10-ПІ (а.с. 4).
Відповідно до Наказу № 2/1 від 05.01.2010 року ТОВ «Вента ЛТД» створено робочі місця для працевлаштування інвалідів з урахуванням встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» чотирьохвідсоткового нормативу робочих місць, тобто 18 робочих місць для інвалідів: 9 місць для провізорів, 9 для фармацевтів (а.с.43).
Згідно наданих до Бабушкінського районного центу зайнятості Звітів про наявність вакансій за формою №3-ПН, відповідач щомісяця протягом 2010 року інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакансій) на підприємстві для інвалідів та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування. Вказане підтверджується копіями звітів про наявність вакансій форми № 3-ПН за 2010 рік, що приєднані до матеріалів справи (а.с.44-79).
Крім того, з довідки, що надішла до суду з Бабушкінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська від 10.11.2011 року № 1694, вбачається, що, протягом 2010 року центром зайнятості інваліди до ТОВ «Вента ЛТД» не направлялися, оскільки на обліку особи з обмеженими можливостями з кваліфікацією «провізор» та «фармацевт» не перебували (а.с.95).
Судом також було встановлено, що предметом діяльності Товариства є імпорт, експорт, оптова і роздрібна торгівля (реалізація) лікарських засобів; оптова торгівля фармацевтичними товарами; роздрібна торгівля фармацевтичними і ортопедичними товарами; медична практика, що підтверджується Статутом ТОВ «Вента ЛТД» (а.с.106-123) та Ліцензією № 553428, виданою 05.10.2010 р. Державною інспекцією з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України на право оптової торгівлі лікарськими засобами (а.с.98).
Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону № 875-ХІІ, та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, згідно статті 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавством, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Із матеріалів справи вбачається, що визначені органи влади повідомлялися відповідачем про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів, робочі місця для працевлаштування інвалідів створено, тобто, ТОВ «Вента ЛТД» були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо працевлаштування інвалідів.
Доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не представлено, а тому у суду немає підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій
За змістом ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Позивачем не доведені ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента ЛТД» про стягнення адміністративно-гасподарських санкцій та пені у розмірі 401 645, 17 грн. - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя
І.В. Тулянцева