09 лютого 2012 р. м.Вінниця Справа № 2а/0270/5752/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни,
при секретарі судового засідання: Щербатюк Л.Є.
за участю представників :
позивача : ОСОБА_1
відповідача : Лесика В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до: Державної податкової інспекції у м.Вінниці
про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся фізична особа -підприємець - ОСОБА_3 із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 грудня 2011 року № 0011381750 про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість.
Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване рішення податкового органу є протиправним, оскільки ґрунтується на безпідставних висновках про відсутність господарських операцій, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені.
Так, у позові зазначено, що перевіряючими не надано доказів порушення ФОП ОСОБА_3 при укладанні/виконанні правочинів з ПП «Херсонський завод пластикових виробів»конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним, внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.
Також, позивач посилався на те, що в акті перевірки йдеться про нікчемність правочинів, проте перевіряючими не зазначено, яких саме, тоді як фактично ФОП ОСОБА_3 укладено різні угоди, що свідчить про формальний підхід податкового органу до проведеної перевірки, необґрунтованість висновку податкових інспекторів щодо визначення правочинів такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними.
При цьому, акт не містить посилань на відсутність тих чи інших документів, які б свідчили про відображення ФОП ОСОБА_3 у податковому обліку господарських операцій за відсутності для цього правових підстав, так як усі необхідні документи (товарно-транспортні накладні, видаткові накладні та податкові накладні), що підтверджують факт купівлі-продажу товару у позивача є в наявності. Відсутні в акті перевірки також, розрахунки з посиланням на первинні документи податкового та бухгалтерського обліку щодо визначення податкових зобов'язань за донарахованими платежами.
На думку позивача, лише з наведених обставин, висновки акту не можуть бути об'єктивними.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, та, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просила суд скасувати податкове-повідомлення рішення.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив та просив суд відмовити в його задоволенні, посилаючись на письмові заперечення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
7 травня 1995 року ФОП ОСОБА_3 зареєстрований виконавчим комітетом Вінницької міської ради за НОМЕР_2.
Позивач відповідно до свідоцтва НОМЕР_1 від 24.12.2005 являється платником податку на додану вартість.
В період з 29.11.2011 року по 05.12.2011 р. посадовими особами державної податкової інспекції у м. Вінниці, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань правильності обчислення сум податку на додану вартість за грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року.
Результати перевірки оформлені актом від 12.12.2011 року №4836/17/1969710734 (а. с. 6-19).
Вказаною перевіркою встановлено порушення щодо завищення сум податкового кредиту, заниження сум податку на додану вартість, які підлягають сплаті до бюджету та нікчемність правочинів.
Зокрема, у висновках акту зазначено наступне:
«Перевіркою СПД ОСОБА_3 встановлено порушення :
1. п. 3 ст. 5, ст. 7 Господарського Кодексу України від 16.01.03 р. №436-ІУ (із змінами та доповненнями), п.185.1 ст.185, п.п. а) п.187.1 ст.187 п.188.1 ст.188, п.198.2 ст.198. п. 198.3 ст.198. п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-УІ із змінами та доповненнями;
2. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3,4,6,7 Закону України від 03.04.97р. N 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями), ст.185. ст.187, ст. 188, ст.198, ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-УІ,
3. ч. 1 ст. 203. ст. 215, п. 1 ст. 216. ст. 228 Цивільного кодексу України №435-ІУ від 16.01.2003р. (зі змінами та доповненнями) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених СПД ОСОБА_3, як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».
- СПД ОСОБА_3 безпідставно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість сумі 220284 грн., у тому числі за грудень 2010 року в сумі 154433,14 грн., січень 2011 року в сумі 21596,62 грн. та лютий 2011 року в сумі 44254,48 грн.
- СПД ОСОБА_3 безпідставно сформовано податкові зобов'язання у загальній сумі 90243 грн., а саме грудень 2010 року на суму 72046 грн., січень 2011 року на суму 3605 грн. та лютий 2011р. на суму 14562 грн.
4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), п 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-УІ.І., в результаті чого занижено суму податку, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 98065 грн., в тому числі за грудень 2010 року в сумі 50381 грн., та лютий 2011р. в сумі 47684 грн.»
Згідно зазначених висновків акту перевірки, 20 грудня 2011 року ДПІ у м. Вінниці прийнято податкове повідомлення-рішення №0011381750 про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 147097,50 грн. (основний платіж -98065,00 грн.; штрафні санкції 49032,50 грн.).
Як вбачається з акту перевірки, спірні правовідносини склалися навколо господарських операцій позивача із ПП «Херсонський завод пластикових виробів», предметом яких є придбання будівельних матеріалів та інших товарно-матеріальних цінностей, які, на думку податкового органу, не мають реальних наслідків.
В обґрунтування такої позиції податковий орган у письмових запереченнях на позовну заяву зазначає, що перевіркою встановлено, що СПД ОСОБА_3 до складу податкового кредиту, відносив суми податку на додану вартість по придбанню товару від ПП «Херсонський завод пластикових виробів», яким вчинено правочини, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними. Товари, по договору купівлі-продажу №28-12 від 01.12.2010р. між ПП «Херсонський завод пластикових виробів»та ФОП ОСОБА_3, в порушення положень ЦК України не передані позивачу.
Таким чином, на думку податкового органу, усі операції купівлі-продажу ПП «Херсонський завод пластикових виробів»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».
Відповідачем також зазначено, що наявність у СПД ОСОБА_3 податкових накладних, за умови встановлення факту нездійснення господарських операцій, не є безумовною підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.
Враховуючи викладене СПД ОСОБА_3 порушено вимоги п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, Податкового Кодексу України та в результаті чого завищено податковий кредит всього в розмірі сумі 220284 грн., у тому числі за грудень 2010 року в розмірі 154433,14 грн., січень 2011 року в розмірі 21596,62 грн. та лютий 2011 року в розмірі 44254,48 грн.
У зв'язку з вищевикладеним, у СПД ОСОБА_3 в перевіряємому періоді відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість при здійсненні операцій з підприємствами-постачальниками.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідна позиція зазначена у Інформаційному листі ВАСУ від 2 червня 2011 року №742/11/13-11, що спрямований на однакове застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України.
Суть правової позиції викладена в даному інформаційному листі стосується обставин які можуть вказувати на реальність здійснення господарських операцій або її відсутність, що не залежить від того, врегульовані вони ПКУ чи законодавством, яке діяло до його прийняття.
Водночас, у Інформаційному листі від 01.11.2011 №1936/11/13-11 ВАСУ зазначає, що для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.
Також в листі зазначено, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Також, визначаючись щодо реальності правочину суд зазначає, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено ст. 203 ЦК України, зокрема:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).
Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорюванні правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорюванні правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.
Як вбачається із акту перевірки, відповідач використав в акті перевірки такий термін, як "нікчемний правочин". Проте згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Таким чином, позивачем, при використанні терміну "нікчемний правочин", не взято до уваги те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.
Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться у ч. 2 ст. 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин , який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Так, як вже зазначалось вище, на дані податкового обліку, зокрема податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість, серед іншого вплинуло вчинення позивачем правочинів із ПП «Херсонський завод пластикових виробів», що, на думку податкового органу, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені.
Зокрема, податковий орган в акті перевірки зазначає, що порушення виникло в зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту з сум ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних контрагентом ПП «Херсонський завод пластикових виробів»відповідно до податкових накладних № 26 від 01.12.2010 року, № 3 від 10.01.2011 року, № 4 від 01.02.2011 року.
Враховуючи те, що ПП «Херсонський завод пластикових виробів»порушено ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів з і іншими контрагентами, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, товари, згідно договору купівлі-продажу № 28-12 від 01.12.2010р. укладеного між ПП «Херсонський завод пластикових виробів»та ФОП ОСОБА_3 не передані позивачу, а відтак, відповідна угода не спричиняє реального настання правових наслідків та має ознаки нікчемності по ланцюгу до «вигодонабувача»
Наявність у СПД ОСОБА_3 податкових накладних, за умови встановлення факту нездійснення господарських операцій, не є безумовною підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.
Оцінюючи відповідні висновки акту перевірки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
В спростування тверджень податкового органу щодо безтоварності конкретних господарських операцій, для огляду в судовому засіданні та долучення до матеріалів справи суду надано низку документів, зокрема щодо господарських операцій по поставці ПП «Херсонський завод пластикових виробів»будівельних матеріалів та інших товарно-матеріальних цінностей, по видаткових накладних № 33 від 01.12.2010 року, № 4 від 10.01.2011 року, № 4 від 01.02.2011 року, які видавались відповідно до договору купівлі-продажу № 28-12 від 01.12.2010 року, на загальну суму 1321705,41 грн.
На підтвердження даної господарської операції позивачем надано також товарно-транспортні накладні № 6ГБЖ від 1 грудня 2010 року, № 1 СБЖ від 10 січня 2011 року, № 1 ЛБЖ від 1 лютого 2011 року.
Як вбачається з п. 5.1 вищезазначеного договору купівлі-продажу та товарно-транспортних накладних поставка товару здійснювалась безпосередньо позивачем.
Будь-яких тверджень в акті перевірки, щодо відсутності тієї чи іншої первинної документації перевіряючими не зроблено.
Єдиною підставою для визнання вказаного правочину нікчемним слугували висновки акту № 1624/23-2/35028611 від 18.05.2011 року про результати документальної позапланової перевірки ПП «Херсонський завод пластикових виробів»з питань підтвердження правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за листопад, грудень 2010 року, січень 2011 року та акту № 2808/23-2/35028611 від 03.08.2011 року про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «Херсонський завод пластикових виробів»з питання підтвердження правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за лютий 2011 року.
Відповідно до висновків вказаних актів перевірок встановлено порушення ПП «Херсонський завод пластикових виробів»статтей 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Дані наведені в деклараціях з податку на додану вартість за листопад, грудень 2010 року та січень, лютий 2011 року про обсяги придбання та продажу, а отже і про задекларований податковий кредит є недійсними.
Так, під час вищезгаданих перевірок ПП «Херсонський завод пластикових виробів»державна податкова інспекція вказала на те, що в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, вбачається відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності складських приміщень, транспортних засобів, при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).
У зв'язку з наведеним посадова особа ПП «Херсонський завод пластикових виробів»не могла фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.
Відносно висновків щодо відсутності необхідних умов у ПП «Херсонський завод пластикових виробів»для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності складських приміщень, транспортних засобів, при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг) суд зазначає наступне.
Як вбачається з акту перевірки, одним із видів діяльності ПП «Херсонський завод пластикових виробів»є «Інші види оптової торгівлі». Тобто підприємство, крім основних видів господарської діяльності, мало можливість здійснювати продаж будівельних матеріалів та інших товарно-матеріальних цінностей.
Також, відповідно до акту перевірки підприємством надано договір оренди виробничого приміщення від 04.04.2008 року № 04/04/2008, згідно якого, орендодавець ПП ОСОБА_4 передає у користування приміщення, з метою розміщення виробництва пластмасових виробів.
На підставі рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 30.06.09 року оформлено право користування вказаною земельною ділянкою на ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 27.11.2009 року земельна ділянка виділена у власність ОСОБА_5
З наведених обставин, податковою службою зроблено висновок, що умови для зберігання товарів у ПП «Херсонський завод пластикових виробів»відсутні.
Однак, суд критично ставиться до вказаних тверджень, оскільки під час перевірки не встановлено відсутності документів, які підтверджували б розірвання або визнання нечинним вказаного договору оренди, а зміна власника земельної ділянки, не змінює істотних умов договору.
Відносно тієї обставини, що у ПП «Херсонський завод пластикових виробів»відсутні умови для транспортування, у правовідносинах, що склалися з позивачем суд бере до уваги ту обставину, що відповідно до п.5.1 договору купівлі-продажу № 28-12 від 01.12.2010 року товар поставляється покупцю, автотранспортом покупця за його рахунок. Транспортування товару підтверджується вищезазначеними товарно-транспортними накладними.
Тобто відсутність умов транспортування у ПП «Херсонський завод пластикових виробів»спростовується умовами вищезгаданого договору.
Також, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від ПП «Херсонський завод пластикових виробів»до підприємств-покупців, у зв'язку з відсутністю (ненаданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.
В судовому засіданні відповідачем заперечувалась можливість взяття до уваги наданих позивачем під час перевірки документів, зокрема договору купівлі-продажу, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, у зв'язку із тим, що висновки актів перевірок ПП «Херсонський завод пластикових виробів»не спростовані, а тому вважаються правильними.
Оцінюючи такий аргумент відповідача, суд бере до уваги приписи статті 71 КАС України щодо обов'язку податкового органу, як відповідача у публічно-правовому спорі, доказувати правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак, ДПІ у м. Вінниці нікчемність правочинів не підтверджена жодними доказами.
В свою чергу позивачем спростовано також висновки відповідача про безтоварність господарських операцій з ПП «Херсонський завод пластикових виробів».
Більш того, судом з'ясовано, що визначальним при прийнятті оскаржуваного рішення стали все ж таки висновки акту перевірки ПП «Херсонський завод пластикових виробів», в яких, як зазначалось вище, вказано про відсутність поставок товару заводу від його контрагента-постачальника (зокрема, вказано, що взаємовідносини між ПП «Биа Плюс»з контрагентом-покупцем ПП «Херсонський завод пластикових виробів»не спричиняють реального настання правових наслідків.). Разом з тим, під сумнів в ході перевірки заводу не ставились угоди за якими товар поставлявся позивачу. Крім того, слід зазначити, що як з акту перевірки заводу так і з акту перевірки ОСОБА_3 не вбачається про який саме товар йде мова та чи є цей товар саме тим наявність якого ставиться під сумнів. Як встановлено судом, дана обставина перевіряючим не з'ясовувалась.
Таким чином, суд вважає висновки перевірки покладені в основу оскаржуваних рішень недостатньо обґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, а з наведених вище обставин та документів вбачається реальне здійснення господарських операцій, фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача та його зобов'язаннях, як платника податків.
Наявність зазначених документів спростовує твердження відповідача та доводить дійсність та реальність господарських операцій щодо придбання товарно-матеріальних цінностей.
Окрім того, наведені документи мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов'язковість яких встановлена ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88 від 24.05.1995 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Надавши правову оцінку всім обставинам справи, які знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, доводяться як показами представників сторін, так і матеріалами справи, суд з метою захисту прав та інтересів позивача, вважає, що позов слід задовольнити, шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Позов задовільнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Вінниці №0011381750 від 20 грудня 2011 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь суб"єкта підприємницької діяльності- фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) 29,35 грн. (двадцять дев"ять грн. 35 коп.) судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №805 від 26.12.2011 року.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна
09.02.2012