Справа № 2-266
2012 року
20 лютого 2012 року Солом'янський районний суд м. Києва
В складі: головуючого судді - Лазаренко В.В.
при секретарі - Подобєді О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Київської міської Ради, треті особи: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, про визнання права власності на нерухоме майно, -
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати за нею право власності на самочинно збудований житловий будинок «Б-1», розташований за адресою АДРЕСА_1.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги в позовній заяві, позивачка посилалася на те, що в 1993 році вона самочинно побудувала житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яка була відведена її чоловіку ОСОБА_3 та його сестрі ОСОБА_2.
Позивач посилається на те, що у 2001 році на вказане домоволодіння КП Київське міське БТІ та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна був складений технічний паспорт в якому спірний будинок позначений під літерою Б-1. Спірний житловий будинок відповідає ДБН. У 2009 році помер її чоловік ОСОБА_3.
Оскільки, будинок не був зареєстрований у встановленому законом порядку, земельна ділянка на якій він розташований не була відведена позивачу, що позбавляє її можливості оформити своє право власності на спірний будинок в бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, вона звернулася до суду з даним позовом і просить визнати її право власності на спірний будинок.
В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали та просили його задовольнити. При цьому, позивач пояснила, що спірний будинок був побудований у 1987 році нею та її чоловіком ОСОБА_3 за згодою батьків останнього - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на земельній ділянці розташованій за адресою АДРЕСА_1 яка була виділена матері чоловіка позивачки -ОСОБА_4. Після смерті ОСОБА_4 її син, чоловік позивачки, - ОСОБА_3 фактично прийняв спадщину яка складалася з земельної ділянки на який був побудований спірний будинок. В свою чергу позивачка звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка. Позивач посилається на те, що право користування земельною ділянкою на якій збудований спірний будинок вона успадкувала після смерті свого чоловіка, який, в свою чергу успадкував це право після смерті своєї матері.
Виходячи з цього, просила врахувати, що спірний житловий будинок відповідає всім нормам ДБН та може бути введений в експлуатацію, просить задовольнити її позовні вимоги і визнати за нею право власності на нерухоме майно.
Відповідач - ОСОБА_2 та її представник у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 визнали і не заперечували проти задоволення позову.
Представник відповідача Київської міської ради у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала і просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.
Представник третьої особи - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві позовні вимоги ОСОБА_1 не підтримала, просила відмовити в задоволенні позову.
Третя особа - Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна -не направив до суду свого представника. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини свого представника суд н6е повідомив. За таких обставин, суд дійшов до висновку про можливість розглянути справу у його відсутності.
Вислухавши пояснення сторін і їх представників, представника третьої особи, заслухавши показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою по АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою форми №3 ВСП «Приватний»від 22.09.2010 року.
З технічного паспорту, виданого на жилий будинок АДРЕСА_1, виготовленого станом на 06.08.2010 року, вбачається, що одноповерховий житловий будинок позначений під літерою «Б»побудований у 1987 році на земельній ділянці розміром 1700 кв.м, складається з кухні, розміром 6,2 кв.м., житлової кімнати, розміром 12,3 кв.м та житлової кімнати, розміром 20,00 кв.м. Документи, які підтверджують право власності в БТІ не зареєстровані (а.с. а.с. 101-106).
Відповідно до інформаційної довідки КП Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 12.10.2010 року за № 41688 (И-2010) станом на 08.10.2010 року жилий будинок АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстровано (а.с.134).
З листа Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради від 22.08.2011 року за № 07-387/24046 вбачається, що станом на 17.08.2011 року згідно з даними автоматизованої системи ПК «Кадастр»земельна ділянка код 72:527:014 площею 1521,53 кв.м на АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_5 (батько відповідачки) на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування.
Документи, що посвідчують право власності чи користування (оренди) на зазначену земельну ділянку, визначені чинним законодавством, у Головному управлінні земельних ресурсів (а.с.92).
Позивач у судовому засіданні пояснила, що спірний будинок під літ «Б»був самочинно побудований нею та її чоловіком у 1987 році зі згоди батьків чоловіка -ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні визнала і не заперечувала ці обставини.
Ці обставини також були підтверджені у судовому засіданні доказами наведеними вище та показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8
Відповідно до п. З ст. 375 Цивільного кодексу України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Згідно з ч. З, 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Таким чином, виходячи зі змісту зазначеної норми, необхідною умовою набуття права власності на самочинно збудоване майно за рішенням суду є відповідна згода власника (користувача) земельної ділянки.
Згідно зі ст. З Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до вимог статті 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За п. 2 ст. 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ»Київська міська рада має право визначати особливості землекористування. У відповідності з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.
Положеннями ст. 9 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок із земель комунальної власності у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.
При цьому, у відповідності з ст. 148 Конституції України місцеві ради самостійно вирішують питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»гарантує право самостійно реалізовувати територіальними громадами, органами та посадовими особами місцевого самоврядування надані їм повноваження.
Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Судом встановлено, що проект відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на розгляд до Київської міської ради не надходив. Відповідне рішення про надання у власність спірної земельної ділянки позивачу Київською міською радою не приймалося.
Суд вважає безпідставними і такими що не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що право користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 на якій розташований спірний житловий будинок вона успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_3, який вступив у володіння вказаною земельною ділянкою у 1993 році і таким чином фактично прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 своєї матері ОСОБА_4, якій вказана земельна ділянка була відведена, оскільки ці твердження не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і не підтверджені належними доказами. Зокрема, суду не надано доказів на підтвердження того, що вказана земельна ділянка належала спадкодавцеві на праві власності і, таким чином, спадкодавцеві належали права які б могли бути передані в порядку спадкування.
За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації . Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Як вже встановлено вище, спірний жилий будинок є самочинним будівництвом, до експлуатації не прийнятий, в установленому законом порядку не зареєстрований, земельна ділянка на якій він розташований позивачці в установленому законом порядку не надавалася, на праві власності не зареєстрована.
Виходячи з обставин наведених вище, оцінюючи докази зібрані під час розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, а тому вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись статтями 15, 16, 316, 328, 331, 375, 376 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: