36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
10.02.2012 р. Справа №18/3627/11
за позовом ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Пума Україна", пр-т Московський, 9, м.Київ
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Крокус ЛТД", вул. Незалежності, 7,м. Полтава
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2, АДРЕСА_2;
2. Приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", пров. Піонерський, 4, м. Полтава,36000.
про визнання недійсним правочину купівлі-продажу нежилого приміщення від 16.06.2009 р.
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_1 від 10.07.96 р., ОСОБА_3 дов. від 28.09.2010 р.
від відповідачів:1. ОСОБА_4, дов. від 23.12.2011 р., ОСОБА_5, дов. 23.12.2011 р.
від третіх осіб: 1,2 не з'явились
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до вимог ст. 85 ГПК України.
Суть спору: розглядається позовна заява в якій позивач просить суд:
- визнати недійсним правочин купівлі-продажу 1/25 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3, площею 237,7 кв.м. укладений між ТОВ "Крокус ЛТД" та ТОВ "Пума України" від 16.06.2009р. посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського округу ОСОБА_2;
- зобов'язати повернути 1/25 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3, площею 237,7 кв.м. ТОВ "Крокус ЛТД" та поновити державну реєстрацію права власності на зазначене нежитлове приміщення.
Відповідач 1 проти позову заперечує посилаючись на відсутність порушеного права ОСОБА_1 Зазначає, що позивач не належить до тих суб'єктів, які мають право оспорювати правочин купівлі-продажу нежитлового приміщення від 16.06.2009 р., укладеного між двома юридичними особами - ТОВ "Крокус" та ТОВ "Пума Україна".
Відповідач 2 подав клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з відрядженням директора та участю представника в іншому судовому засіданні.
Суд відмовляє в задоволені клопотання, виходячи з наступного:
Справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.
Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Таким чином, відповідач не обмежений у праві вибору іншого представника у випадку відсутності особи, що його представляє (ст.28 ГПК України).
Крім того, розгляд справи відкладався за клопотанням відповідача 2.
Третя особа 1 - Приватний нотаріус ОСОБА_2 в письмових поясненнях вказала, що для посвідчення спірного правочину їй були надані всі необхідні документи.
Третя особа 2 подала клопотання про розгляд справи без участі представника. У вирішенні справи суд покладається на розсуд суду.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Згідно установчого договору і Статуту, зареєстрованого розпорядженням виконкому Полтавської міської Ради № 663-р від 18 серпня 2000 p., співзасновниками товариства з обмеженою відповідальністю "Крокус Лтд" (далі "відповідач 2") є ОСОБА_1 з часткою в 49,48%, ОСОБА_6 з часткою у статутному фонді 49,8 % та ОСОБА_7 з часткою у статутному фонді 0,72%.
На підставі договору купівлі-продажу від 04 вересня 2000 р. відповідач 2 придбав в Управління комунального майна міськвиконкому нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 232,0 кв.м. за 98000,00 грн. Договір посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8
Як стверджує позивач, 27 вересня 2000 p., учасник товариства ОСОБА_6 підробив протокол загальних зборів, на підставі якого привласнив належне відповідачу 2 вище вказане приміщення. В подальшому, як зазначає позивач, ОСОБА_6 здійснив перепродаж спірного приміщення. Позивач вказує, що за підробку протоколу ОСОБА_6 вироком суду був засуджений.
Позивач зазначає, що, 25 жовтня 2006 року рішенням Апеляційного суду Полтавської області, яке було залишене без змін касаційною інстанцією, всі договори купівлі-продажу нежитлового приміщення по АДРЕСА_3 були визнані недійсними, приміщення було повернуто відповідачу 2.
30 квітня 2009 року була поновлена державна реєстрація права власності зазначеного вище нежитлового приміщення за відповідачем 2 на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави.
Позивач стверджує, що іншого майна у відповідача 2 немає, оскільки вже майже 10 років відповідач 2 ніякої господарської діяльності не веде.
16 червня 2009 року відповідач 2 уклав договір купівлі-продажу 1/25 нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_3 з товариством з обмеженою відповідальністю "Пума Україна" ("відповідач 1") за 500000,00 грн., який був посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського округу ОСОБА_2 (третя особа).
Відчуження майна товариства здійснено на підставі протоколу загальних зборів учасників від 12 травня 2008 року, на яких позивач не був присутнім.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 28 грудня 2010 року, що набрало законної сили, позов було задоволено повністю - визнано недійсними рішення загальних зборів від 12.05.2008 р. з усіх питань порядку денного, в тому числі і рішення щодо призначення відповідача 3 директором товариства "Крокус Лтд" та надання йому права вирішувати питання щодо відчуження майна товариства. Ця обставина, відповідно до ст. 35 ГПК України, не підлягає доказуванню.
Таким чином, позивач зазначає, що відчуження майна відбулося без його відома, без його участі у прийнятті рішення про відчуження майна товариства, що становить 50 і більше відсотків майна товариства.
Крім того, позивач вказує, що в результаті продажу майна товариства, його частка у вартості майна товариства значно зменшилась, цим скористався учасник товариства ОСОБА_6, який звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом про звернення стягнення на частину майна товариства у статутному капіталі.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 вересня 2010 року по справі № 2-10481/10, що набрало законної сили, стягнуто з відповідача 2 на користь ОСОБА_6 вартість частини майна товариства пропорційно частці позивача в статутному капіталі в розмірі 49,48%, що становила після відчуження майна, як зазначає позивач, 1088,56 грн.
Згідно протоколу загальних зборів учасників відповідача 2, з посиланням на рішення Октябрського районного суду по справі № 10-10481/10 та ст. 149 ЦК України позивач був визнаний таким, що припинив свою участь у товаристві.
Таким чином, позивач стверджує, що відчуження нежилого приміщення по АДРЕСА_3 відповідачу 1 за спірним договором, призвело до зменшення його частки у статутному капіталі відповідача 2 і, як наслідок, поставило під загрозу його перебування в якості учасника відповідача 2, що порушує його корпоративні права.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним:
В момент вчинення правочину купівлі-продажу приміщення сторонами не додержані вимоги, встановлені частинами 1-3 ст. 203, що відповідно до ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.
Крім того, позивач вказує на порушення вимог ст. 98 ЦК України, а також п. 6.14 Статуту товариства.
Згідно ч. 2 ст. 98 ЦК України рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів.
В даному випадку, позивач стверджує, що рішення про відчуження майна товариства, нежилого приміщення по АДРЕСА_3, взагалі не приймалось.
Крім того, позивач вказує, що відповідач 1 по справі при укладенні спірного договору не перевірив належним чином документів продавця - відповідача 2, а саме: наявність рішення учасників товариства-продавця про відчуження майна.
Також, позивач зазначає, що відповідач 1 залишив поза увагою і такі обставини, як: наявність арешту на відчужуване майно і те, що приміщення не використовується як юридична адреса ТОВ "Крокус-Лтд"; можливість провести розрахунки не з продавцем, а з іншою юридичною особою (п. 5 договору).
Крім того, позивач вказує, що не звернув уваги покупець - відповідач 1 і на те, що в реквізитах договору купівлі продажу, на які продавець повинен перерахувати кошти за приміщення, вказаний ідентифікаційний код не відповідача 2, а іншого господарюючого суб'єкта (коди продавця - ТОВ "Крокус Лтд", зазначені і на печатці товариства і в довідці ЄДРПОУ, і у вступній частині договору).
Це призвело до того, що відповідач 1 гроші, за придбане ним приміщення, перерахував не на розрахунковий рахунок продавця, відповідача 2, а іншій юридичній особі - ТОВ "Екстрім-спорт", яка немає ніяких господарських або фінансових відносин з продавцем приміщення. Засновником і директором ТОВ "Екстрім-спорт" є учасник ТОВ "Крокус-ЛТД" ОСОБА_6
Вказане, на думку позивача, свідчить про недобросовісність покупця - відповідача 1 по справі.
Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все що вона одержала на виконання цього правочину.
Таким чином, в разі визнання судом недійсним правочин купівлі-продажу позивач просить суд повернути нежитлове приміщення, розташоване в АДРЕСА_3, відповідачу 2 - ТОВ "Крокус Лтд" та поновити державну реєстрацію права власності на спірне приміщення за ним.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази суд дійшов до висновку відмовити в позові, виходячи з наступного:
Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також; для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними в статті 16 ЦК України.
При вирішенні господарського спору суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом суб'єктивного права або законного інтересу на захист якого подано позов, а також з'ясувати про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання (п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 року № 13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів”).
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі.
У Рішенні Конституційного Суду України N 18-рп/2004 від 1 грудня 2004 року у справі N 1-10/2004 щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначено, що "акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом".
Як досліджено судом, позивач просить визнати недійсним правочин купівлі-продажу нежилого приміщення від 16.06.2009 p., укладений між ТОВ "Крокус ЛТД" (Продавець) та ТОВ "ПУМА Україна" (Покупець), посилаючись на порушенням його права на участь в управлінні Товариством (ТОВ "Крокус ЛТД").
Відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Згідно положень ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
Відповідно до ст. 12 вказаного Закону товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами.
Частиною 1 ст. 134 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
Отже, учасник Товариства не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна Товариства, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсного правочину, не ґрунтуються на законі.
У пункті 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" роз'яснено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством.
Таким чином, суд приходить до висновку, що до складу повноважень учасника (акціонера) господарського товариства при реалізації своїх корпоративних прав не відноситься право звертатися до суду з позовною вимогою про визнання недійсними правочинів, що були укладені самим господарським товариством, за винятком, коли він уповноважений на це самим товариством.
Таким чином, позивач не належить до тих суб'єктів, котрі мають право оспорити зазначений договір купівлі-продажу.
Відсутність порушеного права ОСОБА_1 підтверджується також наступними обставинами:
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22.09.2010 р. по справі № 2-10481/10, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 07.12.2010 р. по справі № 22ц-14393/2010 p., стягнуто з ТОВ "Крокус ЛТД" на користь ОСОБА_6 вартість частини майна ТОВ "Крокус ЛТД" пропорційно частці ОСОБА_1 у статутному капіталі товариства в розмірі 49,48%, вартість якої відповідно до звіту про оцінку корпоративних прав ТОВ "Крокус ЛТД" становить 1088 (одна тисяча вісімдесят вісім) грн. 56 коп. без врахування податку на додану вартість 20%.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 Цивільного кодексу України звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів.
Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві (ч. 2 цієї статті).
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22.09.2010 р. по справі № 2-10481/10 набрало законної сили 07.12.2010 р. в порядку ч. 1 ст. 223 ЦПК України після розгляду справи апеляційним судом.
З огляду на вимоги ч. 1 ст. 149 Цивільного кодексу України Позивач - ОСОБА_1 припинив свою участь у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Крокус ЛТД" 07.12.2010 р.
Отже, з 07.12.2010 p., Позивач втратив своє право на звернення до суду за захистом права, обґрунтованого порушенням його права на участь в управлінні ТОВ "Крокус ЛТД".
Таким чином, Позивач не належить до тих суб'єктів, котрі мають право оспорити правочин з купівлі-продажу нежилого приміщення від 16.06.2009 p., укладеного між двома юридичними особами ТОВ "Крокус ЛТД" та ТОВ "ПУМА Україна".
Виходячи з відсутності у позивача права на подання позову та недоведеність позивачем обставин порушення його права і охоронюваного законом інтересу при укладенні договору купівлі-продажу від 16.06.2009 р. між відповідачами, вимоги щодо визнання недійсним вказаного правочину задоволенню не підлягають.
Суд також відмовляє в позові в частині повернення 1/25 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_3, площею 237,7 кв. м. товариству з обмеженою відповідальністю "Крокус ЛТД", оскільки відповідач 1 у встановленому законодавством порядку набув право власності на придбане майно за Договором від 16.06.2009 р., який судом не визнаний недійсним.
Відповідно до ст. 387 ЦК України лише власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння. Позивач не є власником майна.
Крім того, господарським процесуальним кодексом не передбачено право позивача звертатися з вимогою в інтересах відповідача. В даному випадку позивач просить суд повернути майно придбане за спірним договором на користь відповідача 2 - ТОВ "Крокус ЛТД" та поновити за ним державну реєстрацію на приміщення.
З огляду на вищевикладене вимоги позивача про повернення майна з чужого незаконного володіння та поновлення державної реєстрації є неправомірними, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 32-33,43,49,82-85 ГПК України, суд, -
Відмовити в позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пума Україна" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Крокус ЛТД" повністю.
Суддя Босий В.П.
Повне рішення складено 14.02.2012 р.