"21" лютого 2012 р. Справа № 5020-434/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого суддіМалетича М.М.,
суддів:Круглікової К.С.,
Мамонтової О.М.
розглянувши касаційну скаргу
Приватного акціонерного товариства "Кримська страхова компанія"
на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 26.12.2011 року
у справі№5020-434/2011господарського суду міста Севастополя
за позовомПриватного акціонерного товариства Страхова компанія "Велта"
доПриватного акціонерного товариства "Кримська страхова компанія"
простягнення заборгованості за договором про співпрацю по факультативному перестрахуванню в сумі 24 043,19 грн.
Позивач звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором про співпрацю по факультативному перестрахуванню у розмірі 24 043,19 грн., що складається з основного боргу - 22 694 грн. та пені -1349,19 грн. (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 14.11.2011р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.12.2011р., апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Велта" задоволено, рішення господарського суду міста Севастополя від 14.11.2011р. скасовано, прийнято нове рішення, згідно якого позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості у розмірі 22 694 грн., пені в сумі 1349,19 грн., 240,44 грн. витрат по сплаті державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 705,75 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Кримська страхова компанія" звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін , проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, застосувавши до спірних правовідносин положення Закону України "Про страхування", виходив з того, що страхувальник (позивач) подав відповідачу свідомо неправдиві відомості про факт настання страхового випадку, що і було підставою для відмови в сплаті страхового відшкодування за Ковер-нотом №ТР084/2010 та договором №27/2000 про співробітництво за факультативним перестрахуванням.
Скасовуючи зазначене рішення та задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вказав, що відмовляючи у позові, місцевий господарський суд не врахував того, що у даному випадку між сторонами виникли правовідносини з перестрахування, які регулюються статтею 987 ЦК України, статтею 12 Закону України "Про страхування" та умовами укладених договорів №27/200 та Ковер-ноту №ТР084/2010. При цьому апеляційний суд зазначив, що виникнення обов'язку перестраховика виплатити перестрахувальнику свою частку відповідальності по договору перестрахування безпосередньо залежить від виплати або невиплати перестрахувальником страхового відшкодування за оригінальним договором страхування.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 01.12.2000 р. між ВАТ "Кримська страхова компанія" (нове найменування ПАТ "Кримська страхова компанія" ) та АТЗТ Страхова компанія „Велта” (нове найменування ПАТ Страхова компанія „Велта”) був укладений договір №27/200 про співробітництво за факультативним перестрахуванням (ретроцесії).
На підставі вищевказаного договору про співпрацю, сторони укладають між стобою Ковер-ноти (договори перестрахування), відповідно до яких відповідач виступає в ролі перестраховика, тобто стороною, яка приймає страховий ризик у перестрахуванні, а позивач виступає в ролі перестрахувальника, тобто стороною, яка передає страховий ризик у перестрахування.
При цьому, Ковер-нот -це документ, що містить умови перестрахування конкретного ризику і, в разі його підписання сторонами, складає окремий договір факультативного перестрахування такого ризику. Кожний окремий Ковер-нот є невід'ємною частиною цього договору.
13 жовтня 2010 року позивач уклав договір № 118 добровільного страхування транспорту громадянина ОСОБА_1 -автомобілю LEXUS ES 300 державний № НОМЕР_1 .
На підставі договорів № 27/2000 та № 118 сторони у справі уклали договір Ковер-ноту №ТР084/2010 від 15.10.2010 р., відповідно до якого відповідач, як перестраховик, прийняв на себе у перестрахування автомобіль LEXUS ES 300 державний № НОМЕР_1, що належить громадянину ОСОБА_1
18 листопада 2010 р. настав страховий випадок, про що позивач сповістив відповідача листом від 19.11.2010 р. Крім того, відповідно до п.п.2.1.6. договору про співпрацю, позивач інформував відповідача про хід врегулювання збитку, що підтверджується листами , які знаходяться в матеріалах справи.
Після надання страхувальником всіх необхідних для виплати страхового відшкодування документів, 02.12.2010 позивачем був складений акт і затверджений розрахунок суми страхового відшкодування, яка підлягає виплаті страхувальникові. В подальшому, 06.12.2010 позивачем був затверджений страховий акт №57 ТР, відповідно до якого страхувальнику було виплачено страхове відшкодування у розмірі 90 776 грн., що підтверджується касовим ордером №606 від 08.12.2010.
Виплачена сума страхового відшкодування підтверджується звітом №271/2010 дослідження спеціаліста-автотоварознавця ТБ "Радар", складеного 30.11.2010р.
09 грудня 2010р. позивачем був направлений лист за вих. № 1366 страховій компанії - відповідачу, як перестраховику, із додатком усіх необхідних документів для здійснення виплат на користь позивача своєї частки страхового відшкодування в сумі 22 694,00 грн.
04 лютого 2011 р. страхова компанія прийняла рішення про відмову у сплаті страхового відшкодування за Ковер-нотом № ТР084/2010 та договором № 27/2000 з посиланням на надання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку, а саме: на думку страхової компанії, викладені страхувальником ОСОБА_1 обставини пошкодження автомобіля не збігаються з наявними пошкодженнями.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції прийшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку до правовідносин, які виникли у сторін, слід застосовувати норми Цивільного кодексу України, статтю 12 Закону України "Про страхування" та положення відповідного договору між перестрахувальником та перестраховиком.
Так, згідно статті 987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.
Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 12 Закону України (в редакції, що діяла на час укладання Ковер-ноту №ТР084/2010) перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником.
Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
З вищевикладених положень законодавства вбачається, що предметом договору перестрахування є ризик виконання страховиком свого обов'язку з виплати страхового відшкодування перед страхувальником, при цьому у законодавстві відсутні жодні зазначення про те, що перестраховик набуває будь-яких прав або обов'язків страховика по відношенню до страхувальника.
Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд обґрунтовано застосував до правовідносин, що виникли між сторонами, умови укладеного між ними договору.
Так, згідно пункту 2.3.2 договору №27/2000, перестраховик зобов'язується слідувати всім рішенням перестрахувальника по відношенню до страхового випадку в межах прийнятої на себе відповідальності, якщо інше не обумовлене у Ковер-ноті. В даному випадку умови Ковер-ноту № ТР 084/2010 інших положень, ніж встановлені в пункті 2.3.2 договору № 27/2000, не містять.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що виникнення обов'язку перестраховика виплатити перестрахувальнику свою частку відповідальності по договору перестрахування безпосередньо залежить від виплати або невиплати перестрахувальником страхового відшкодування за оригінальним договором страхування.
За умовами договору № 27/2000 про співпрацю, як основного договору, що визначає взаємні права та обов'язки сторін у справі в сфері перестрахування приведені вичерпні підстави з яких перестраховик (Страхова компанія) має право відмовити у виплаті своєї частки страхового відшкодування та такою підставою є тільки приховування перестрахувальником від перестраховика умов договору страхування, або обставин, які суттєво впливають на ступінь ризику (пункт 2.4.1).
Як було встановлено апеляційним судом, таких підстав у відповідача не було.
Крім того, відповідно до умов договору № 27/2000 перестраховик за відповідним обов'язком перестрахувальника мав можливість отримувати необхідну інформацію та документи по страховому ризику, копію самого договору, рахунків інших документів, що відносяться до даного ризику, для вирішення питання про виплату страхового відшкодування отримувати належним чином оформлені документи: страховий акт, розрахунок суми збитку, а також інші документи, що підтверджують страхову подію; мав право на співпрацю з перестрахувальником в розслідуванні, врегулюванні та погашенні будь-якої претензії (розділ 2 Договору № 27/2000). Але своїми правами, які визначені в п. 2.4.3 договору №27/200 відповідач не скористався.
Позивач же у повному обсязі виконав свої договірні зобов'язання перед відповідачем: 19.11.2010 року сповістив відповідача про настання страхової події, запропонував відповідачу направити свого представника для участі в огляді пошкодженого автомобіля, повідомив про результати висновку спеціаліста щодо визначеного розміру матеріальної шкоди, наявність у відповідача можливості оглянути пошкоджений автомобіль шляхом направлення свого представника та ознайомитися з оригіналом висновку спеціаліста автотоварознавця, тощо.
Після зазначених дій позивач 08.12.2010 року провів ОСОБА_1 виплату страхового відшкодування, що підтверджується касовим ордером №606.
Згідно пункту 18.3 Ковер-ноту, виплата перестрахувальником страхового відшкодування тягне за собою обов'язок відповідача протягом 10 банківських днів сплатити свою частку страхового відшкодування, який своїх зобов'язань не виконав.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Оскільки матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем умов Ковер-ноту та договору №27/200, колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог та вважає, що відповідач повинен відшкодувати позивачу частку страхового відшкодування, яка складає 25% у розмірі 22 694 грн. та відповідно до п. 7.4 зазначеного договору пеню в розмірі 1349,19 грн.
Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог та не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги відповідача. Висновки господарського суду першої інстанції є помилковими.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.12.2011 року, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кримська страхова компанія" залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.12.2011 року у справі №5020-434/2011-без змін.
Головуючий М. Малетич
Судді:К. Круглікова
О. Мамонтова