"21" лютого 2012 р. Справа № 23/439
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого судді Малетича М.М.
судді: Круглікової К.С.
Мамонтової О.М.
розглянувши касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа
сервісних станцій "ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.12.2011 року
у справі № 23/439 господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа
сервісних станцій "ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Миклухо-МАклай"
про стягнення 115 200 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Миклухо-Маклай" 115 200 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.10. 2011 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миклухо-Маклай" про стягнення 115 200 грн. задоволено в повному обсязі. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 115 200 грн. суми попередньої оплати, 1 152 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Повернуто позивачеві з державного бюджету України надмірно сплачене державне мито у розмірі 10 368 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2011 року вищевказане рішення місцевого господарського суду скасовано частково, у зв'язку з чим постановлено нове про часткове задоволення позову, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 36 000грн. суми попередньої оплати, 360 грн. державного мита та 73,75 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині рішення залишено без змін. Стягнуто з позивача на користь відповідача 180 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ" звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова господарського апеляційного суду -скасуванню із залишенням в силі рішення господарського суду першої інстанції з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд міста Києва виходив з того, що позивачем доведено факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань, а також , що позивач в подальшому не має наміру користуватися послугами відповідача, тому останній повинен повернути грошові кошти (згідно статті 1212 ЦК України), які він набув на підставі, яка згодом відпала.
Скасовуючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції вважав, що задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, господарський суд міста Києва не врахував, що повернення безпідставно набутого майна можливе лише у випадку набуття такого майна поза правовою підставою, тоді як в матеріалах даної справи наявні докази виконання відповідачем робіт на замовлення позивача.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що позивачем було надано відповідачу усне замовлення на виготовлення мапи автошляхів Східної Європи. Відповідач прийняв вищевказане замовлення та надав для оплати рахунок - фактуру № ММ-0000167 від 29.07.2008 р., відповідно до якого позивач перерахував на поточний рахунок відповідача 115 200,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 01.08.2008 р. Однак, замовлення відповідачем виконане не було.
Статтями 202 та 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, а сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю на настання відповідних наслідків.
Отже, з наведеного вбачається, що між сторонами по даній справі відбулася усна угода (домовленість) щодо надання відповідачем послуг (виконання робіт) з виготовлення мапи автошляхів Східної Європи, що не суперечить чинному законодавству.
25.06.2011 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою №5086 повернути перераховані ним кошти, зазначаючи при цьому, що внаслідок прострочення відповідачем виконання взятого на себе зобов'язання (виготовлення мапи) ТОВ "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ" вже втратило інтерес до виконання такого зобов'язання.
03.08.2011 відповідач, у відповідь на вказану претензію-вимогу, повідомив, що він не повинен вертати сплачені кошти, оскільки строк виконання зобов'язання щодо виготовлення мапи сплинув, посилаючись при цьому на статті 256, 257, 261 ЦК України. Крім того, відповідач вказав, що будь-які спори з приводу виконання рахунку-фактури № ММ-0000167 від 29.07.2008 р. можуть бути врегульовані виключно шляхом переговорів та підписанням відповідної угоди між підприємствами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, який послався на те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивач повністю їх довів, надавши всі необхідні докази. При цьому місцевий господарський суд обґрунтовано не прийняв до уваги ствердження відповідача про те, що він не мав можливості виготовити карту автошляхів Східної Європи, оскільки позивач не надав йому відповідного матеріалу (титульну обкладинку), бо доказів звернення до позивача з пропозицією надати титульну обкладинку для виготовлення мапи автошляхів Східної Європи відповідачем надано не було. Отже, судом першої інстанції було встановлено, що фактично відповідачем роботи щодо виготовлення та передачі мапи виконані не були, а сплачені позивачем кошти не були повернуті.
Скасовуючи частково рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги лише у розмірі 36 000 грн. (вартість друку мапи), апеляційний господарський суд послався на те, що в матеріалах справи є затверджена копія макету мапи, яка підписана трьома уповноваженими представниками позивача та копія мапи без титульної обкладинки. За згодою сторін титульну обкладинку мав надати саме позивач, оскільки там мала бути зазначена його реклама та інформація про нього. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що позивач не надавши титульної обкладинки позбавив відповідача можливості завершити повністю роботи по виготовленню та передачі мапи, оскільки без обкладинки мапи не мали товарного вигляду, тому їх друк та передача були недоречними. Крім того, судом апеляційної інстанції було взято до уваги твердження відповідача про те, що позивач нібито використовує виготовлені відповідачем мапи в її електронному вигляді на своїй веб-сторінці та у власному рекламному виданні.
Колегія суддів не може погодитись з зазначеним висновком апеляційного господарського суду , оскільки він є помилковим з наступних підстав.
Згідно статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 644 ЦК України передбачено, що якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказано строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявило про її прийняття.
З вищезазначеного вбачається, що в даному випадку між сторонами було укладено договір в усній формі про надання послуг з виготовлення мапи автошляхів. Позивач прийняв пропозицію відповідача по виготовленню ним мапи, оскільки здійснив оплату вартості вказаних послуг, згідно виставленого рахунку -фактури № ММ-0000167 від 29.07.2008 року на суму 115 200 грн. Вказаний факт не заперечується відповідачем.
Відповідно до статті 538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк або виконає його не в повному обсязі , друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку , відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку , друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Згідно статті 615 ЦК України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції , що відповідач допустив порушення господарського зобов'язання по виготовленню та передачі позивачу мапи автошляхів Східної Європи.
Частиною 2 статті 220 Господарського кодексу України та частиною 3 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено право кредитора відмовитись від виконання зобов'язання боржником, якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора.
Оскільки з моменту перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 115 200 грн. минуло достатньо часу, а відповідач так і не виконав роботи по виготовленню та передачі мапи автошляхів, тому згідно частини 3 статті 612 ЦК України та статті 220 ГК України виконання відповідачем такого зобов'язання втратило інтерес для позивача.
Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Підставами , що дають право законно отримати та зберігати майно, можуть бути різного роду факти, перелік яких наводиться в статті 11 ЦК України. Якщо підстава згодом відпала, особа все одно зобов'язана повернути безпідставно набуте або збережене, оскільки воля та умисел у даному випадку значення не мають.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доцільність застосування статті 1212 ЦК України та зобов'язання відповідача повернути грошові кошти, які він набув на підставі, яка згодом відпала, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.
Отже, колегія суддів не погоджується з висновками, викладеними в постанові суду апеляційної інстанції з огляду на вищезазначене.
Колегія суддів вважає, що доводи відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки доказів на підтвердження повноважень осіб на підписання макету мапи в матеріалах справи відсутні.
Крім того, сам підписаний макет мапи не може бути доказом , в розумінні статей 33, 34 ГПК України, на який суд має право здійснювати своє посилання, оскільки він не є первинним документом, як того вимагає чинне законодавство України. Він також не є доказом виконання робіт, оскільки доказом виконаних робіт є акт приймання -передачі виконаних робіт, який підписується сторонами та скріплюється печатками підприємств.
Також встановлено, що відповідач не звертався до позивача з вимогою надати йому титульну обкладинку для повного виконання взятих на себе зобов'язань, тому що між сторонами не існує жодного підписаного документа, де передбачено обов'язок позивача надати відповідачеві титульну обкладинку.
Колегія суддів не може прийняти до уваги посилання суду апеляційної інстанції на використання позивачем виготовлені відповідачем мапи в її електронному вигляді на своїй веб-сторінці та у власному рекламному виданні, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач використовує саме ту продукцію, яку виготовив відповідач.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що задовольняючи частково позовні вимоги у розмірі 36 000 грн., які складають вартість друку, апеляційний суд не зазначив яким чином розрахована ця сума та якими доказами відповідач довів суду, що саме цю суму він витратив на друк мапи, яку виготовив на замовлення позивача.
Отже, враховуючи приписи законодавства та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позову, а висновки апеляційного господарського суду є помилковими.
Згідно статті 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Беручи до уваги норми діючого законодавства та встановлені під час здійснення судового провадження фактичні обставини справи, колегія суддів вважає прийняту у справі постанову такою, що підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду таким, що повинно бути залишено в силі.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2011 року по справі № 23/439 скасувати. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2011 року залишити в силі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Миклухо-Маклай" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-ДАЛЬНОБОЙ" витрати по сплаті судового збору при поданні касаційної скарги в сумі 1 152 грн.
Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
ГоловуючийМ. Малетич
Судді:К. Круглікова
О. Мамонтова