17 лютого 2012 р. № 5020-13/010
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Могил С.К.,
суддів:Добролюбової Т.В.,
Муравйова О.В.,
Селіваненка В.П.,
Удовиченка О.С.,
розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6
про перегляд Верховним Судом України
постановиВищого господарського суду України від 28.11.2011
у справі№5020-13/010
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_6
доСевастопольської міської ради;
Фонду комунального майна Севастопольської міської ради
треті особи:Комунальне підприємство "Севастопольський комбінат благоустрою" Севастопольської міської ради;
Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради
провизнання права власності,
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 18.08.2008 у справі №5020-13/010 у позові відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.09.2008 у справі №5020-13/010 рішення господарського суду міста Севастополя від 18.08.2008 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_6 задоволено: визнано за Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_6 право власності на об'єкт нерухомості -кафе-бар „ОСОБА_7” з літнім майданчиком, що розташований на території пляжу в бухті АДРЕСА_1.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.11.2011 у справі №5020-13/010 постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а рішення місцевого господарського суду залишено в силі.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2011 у справі №5020-13/010, в якій просить зазначену постанову скасувати та передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права (зокрема, статті 220 Цивільного кодексу України), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
Як на докази неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 13.01.2011 у справі №2-8/9675-2008, від 17.02.2011 у справі №2-16/5139-2008.
Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
Як вбачається зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2011 у справі №5020-13/010, про перегляд якої подано заяву, позивачем заявлено позов про визнання права власності на об'єкт нерухомості. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що розписка (згідно з якою всі права за Договором про спільну діяльність, в тому числі права на спірний об'єкт нерухомості, передані від суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_8 позивачеві) є дією, спрямованою саме на набуття з однією сторони та припинення з іншої сторони прав та обов'язків, а отже, позов про визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт нерухомості є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Однак, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, Вищий господарський суд України виходив з того, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що розписка є дією, спрямованою на набуття з однією сторони та припинення з іншої сторони прав та обов'язків, ґрунтуються на довільному тлумаченні норм чинного законодавства, враховуючи те, що розписка взагалі не є договором в розумінні положень Цивільного кодексу України та не може засвідчувати факт переходу права власності на нерухоме майно.
Разом з тим, у постанові від 17.02.2011 у справі №2-16/5139-2008 Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу та відмови в позові в частині визнання права власності на земельну ділянку. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові в частині визнання права власності, Вищий господарський суд України на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи виходив з того, що на момент звернення до суду з даним позовом право власності на земельну ділянку за позивачем у встановленому порядку не зареєстроване, а тому, відповідно, не доведено факту порушення його права, на захист якого подано позов. Разом з тим, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено факт досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного сторонами, а також матеріалами справи підтверджено виконання його умов щодо сплати вартості придбаного об'єкту та ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, керуючись статтею 220 Цивільного кодексу України, суд касаційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про визнання цього договору дійсним.
Проаналізувавши постанову Вищого господарського суду України від 17.02.2011 у справі №2-16/5139-2008, колегія суддів встановила, її зміст не підтверджує доводів заявника щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах з огляду на різні встановлені судами обставини у цій справі в порівнянні з постановою, про перегляд якої просить заявник.
Крім того, постанова Вищого господарського суду України від 13.01.2011 у справі №2-8/9675-2008, на яку посилається заявник, також не може бути доказом неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, з огляду на різні предмети позову у порівнянні з постановою, про перегляд якої подано заяву. Зокрема, предметом позову у справі №5020-13/010 є вимога про визнання права власності на об'єкт нерухомості, в той же час як предметом позову у справі №2-8/9675-2008 -вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, що виключає подібність правовідносин у наведених справах у розумінні статті 11116 ГПК України.
За таких обставин відсутні визначені статтею 11116 ГПК України підстави для допуску справи №5020-13/010 до провадження Верховного Суду України.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 86, 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України
Відмовити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 в допуску справи №5020-13/010 до провадження Верховного Суду України.
Головуючий суддяС.Могил
Судді: Т.Добролюбова
О.Муравйов
В. Селіваненко
О.Удовиченко
KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)