"14" лютого 2012 р. Справа № 5019/2869/11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна”
до відповідача СПД - фізичної особи ОСОБА_1
про стягнення в сумі 89 831 грн. 82 коп.
суддя Павлюк І.Ю.
Представники:
від позивача - ОСОБА_2., представник (довіреність б/н від 16.06.2011р.);
від відповідача - не з'явився.
Суть спору: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” звернулося до господарського суду з позовом до відповідача - СПД - фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 1 642 грн. 19 коп. заборгованості, 87 784 грн. 58 коп. збитків, 106 грн. 71 коп. пені, 109 грн. 62 коп. інфляційних, 52 грн. 67 коп. 3% річних, 136 грн. 05 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами.
01.02.2012р. позивач подав заяву про забезпечення позову, в якому, в порядку статтей 66 та 67 ГПК України, просить:
- витребувати у МРЕВ м. Костопіль 5000, м. Костопіль, вул. Рівненська, 107, відомості щодо транспортних засобів зареєстрованих на ОСОБА_1;
- витребувати у Костопільської філії КП “РОБТІ”, 35000, м. Костопіль, вул. Незалежності, 14, відомості та копії правовстановлюючих документів щодо об'єктів нерухомого майна та/або об'єктів незавершеного будівництва, права власності на які зареєстровані на ОСОБА_1;
- витребувати з Костопільського районного відділу земельних ресурсів, м. Костопіль, вул. Данила Галицького, 1А, відомості та копії правовстановлюючих документів на земельні ділянки, права власності на які зареєстровані на ОСОБА_1;
- витребувати у Костопільської МДПІ 35000, м. Костопіль, вул. Руданського, 5, відомості щодо розрахункових рахунків в установах банків ОСОБА_1;
- накласти арешт на майно та грошові кошти фізичної особи підприємця ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1, виданий Рівненським МУ УМВС України в Рівненській області 12 червня 1996 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, на суму позовних вимог розміром 89 831 грн. 82 коп..
Позивач вважає, що з огляду на систематичне порушення відповідачем своїх зобов'язань відповідно до договору про фінансовий лізинг № 00001269 та вимог чинного законодавства, а також недобросовісну поведінку, зокрема ухилення від повернення об'єкту лізингу, що призвело до значних матеріальних збитків позивача, невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості, збитків, штрафних санкцій, пені, інфляційних витрат, 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами на загальну суму 89 831 грн. 82 коп.
Суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову з огляду на наступне.
У відповідності до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Частиною 1 статті 67 ГПК України визначено, що позов забезпечується:
- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;
- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
- зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
З аналізу наведених статтей ГПК України вбачається, що законодавством не передбачено можливість забезпечення позову шляхом витребування певної інформації чи документів від юридичних чи фізичних осіб, як того просить позивач.
Позивач, просячи забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, як на підставу вжиття заходів забезпечення позову, вказує на факт невиконання відповідачем умов договору про фінансовий лізинг № 00001269.
Забезпечення позову застосовується судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду (статті 67 ГПК України). Як зазначається в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.94р. № 02-5/611 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Отже, для застосування заходів до забезпечення позову не достатньо лише факту існування у відповідача перед позивачем заборгованості.
Позивач в судовому засідання 14.02.2012р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.
Відповідач в судове засідання 14.02.2012р. не з'явився, витребуваного ухвалами суду від 03.01.2012р. та від 24.01.2012р. відзиву не подав, вимог не заперечив. Проте, до господарського суду повернувся конверт, в якому відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 було направлено ухвалу від 24.01.2012р. з довідкою відділення підприємства зв'язку: “За зазначеною адресою не проживає” та “За закінченням терміну зберігання”. З спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що станом на час розгляду справи місцезнаходження фізичної особи-підприємця ОСОБА_1: АДРЕСА_1. Вищезазначені обставини свідчать про неподання відповідачем органу реєстрації всупереч п. 5 ст. 29 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” - відомостей про зміну фактичного місцезнаходження. Таким чином, негативні наслідки за вказане порушення покладаються на відповідача - фізичну особу-підприємця ОСОБА_1.
Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду позовної заяви без участі відповідача відповідно до ст. 75 ГПК України.
В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд
11.12.2009р. між ТОВ “Порше Лізинг Україна” (лізингодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (лізингоодержувач) був укладений договір про фінансовий лізинг № 00001269 (надалі - Договір; а.с. 17-23), відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язався надати у користування лізингоодержувачу об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Caddy Raster 1.9 І TDI 2008 року виробництва, шасі № НОМЕР_4, двигун № НОМЕР_3, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму відповідно до Договору згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні суми у 26 580,95 доларів США, не враховуючи авансового платежу у сумі, що дорівнює еквіваленту 1 843,50 доларів США.
Позивач передав об'єкт лізингу у користування відповідача 22.12.2009р., що підтверджується підписаним позивачем та відповідачем актом прийому-передачі до Договору № 00001269 (а.с. 25).
Відповідач відповідно до положень пункту 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що становлять невід'ємну частину Договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.
Відповідно до пункту 6.5. Умов лізингу щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше 10-го (десятого) календарного дня з дати направлення рахунку відповідачу.
Відповідач, в порушення умов Договору, допускав прострочення сплати лізингових платежів за листопад - грудень 2010 року, частково виконав зобов'язання по сплаті лізингового платежу за січень 2011 року відповідно рахунку № 00027225 від 05.01.2011р. (а.с. 27). Так, загальна сума платежу за січень 2011 року становила 3 535 грн. 29 коп., проте відповідачем сплачено 1 893 грн. 10 коп.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за несплаченими лізинговими платежами становить 1 642 грн. 19 коп..
Також, відповідно до пункту 4.4. Умов лізингу, відповідач зобов'язувався відшкодувати всі витрати, понесені в результаті експлуатації об'єкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог позивача щодо експлуатації та/або передачі об'єкта лізингу.
Згідно пункту 9.2. Умов лізингу відповідач зобов'язаний повністю відшкодувати витрати на технічне обслуговування об'єкта лізингу.
У відповідності до пункту 12.9. Умов лізингу, у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язувався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.
Відповідно до пункту 13.1. Умов лізингу у випадку відмови відповідача від повернення об'єкту лізингу або затримки у такому поверненні, позивач мав право конфіскувати об'єкт лізингу. При цьому, на підставі пункту 13.6. Умов лізинг, відповідач був зобов'язаний відшкодувати позивачу будь-які витрати, пов'язані із конфіскацією об'єкта лізингу.
Згідно із ст. 10 Закону України “Про фінансовий лізинг” № 723/97-ВР від 16.12.1997р. із змінами і доповненнями, лізингодавець має, зокрема, право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках. Відповідно до п. 2. ст. 7 зазначеного закону, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
В позовній заяві позивач вказує, що відмовився від Договору і висунув вимогу про сплату відповідачем заборгованості за Договором, а також про повернення об'єкта лізингу, у зв'язку із систематичним порушенням Договору з боку відповідача, несплатою лізингових платежів відповідно до Плану відшкодування, несплатою відшкодування витрат позивача відповідно до умов Договору. Про це, як вказує позивач, він проінформував відповідача листом (вимогою) за вихідним номером № 00001269 від 01.02.2011р. (а.с. 27-28), що направлявся на адресу відповідача: АДРЕСА_2.
При цьому, у своїй вимозі позивач встановив строк для сплати заборгованості впродовж 3 днів, та для повернення об'єкту лізингу впродовж 10 днів з дня доставки вимоги за адресою відповідача.
Оскільки, як зазначає позивач, відповідач отримав лист, він був належним чином повідомлений про припинення Договору і про вимогу повернути об'єкт лізингу у встановлений строк і Договір дійсно був припинений з 04.02.2011р..
Позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства не виконав обґрунтовані вимоги позивача, не сплатив заборгованість, не передав у визначений строк об'єкт лізингу позивачу і надалі всіляко ухилявся від повернення об'єкта лізингу.
За таких обставин, як зазначає позивач, він з метою зменшення своїх збитків та відновлення своїх порушених прав на повернення об'єкту лізингу, змушений був звернутись до спеціалізованої організації ТОВ “ОРУМ” для супроводу та забезпечення здійснення виконавчого напису на Договорі про фінансовий лізинг та повернення об'єкта лізингу у примусовому порядку.
Виконавчий напис було зроблено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3. 24 лютого 2011 року (а.с. 29).
Звернення до ТОВ “ОРУМ”, вчинення виконавчого напису, розшук майна боржника призвели до витрат позивача. Ці витрати позивач підтверджуються наступними документами:
- договір про надання послуг № 29/28-011 від 01.02.2011р. (а.с. 30-35) укладений між позивачем та ТОВ “ОРУМ”;
- завданням до договору № 29/28-011 від 25.06.2011р.;
- акт приймання-передачі наданих послуг від 28.02.2011р. (а.с. 45);
- рахунок-фактура №11Т-0107211 від 07.02.2011р. на суму 3 972 грн. 85 коп. та платіжне доручення № 661 від 08.02.2011р. з відміткою про проведення платежу (а.с. 46);
- рахунок-фактура № 11Т-02280211 від 28.02.2011р. на суму 17 458 грн. 15 коп. та платіжне доручення № 1301 від 28.02.2011р. з відміткою про проведення платежу (а.с. 45-47).
Загалом, у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань та із конфіскацію об'єкту лізингу позивач поніс матеріальні витрати у розмірі 21 429 грн. 00 коп.. При цьому, позивач наголошує, що матеріальні витрати є реальними збитками позивача, оскільки вони пов'язані із втратами, які позивач зробив для відновлення свого порушеного права згідно із п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України.
Адже після припинення позивачем Договору і надіслання відповідачу повідомлення про припинення Договору і вимоги щодо повернення об'єкту лізингу, відповідач всупереч своїм зобов'язанням за Договором і приписам чинного законодавства не повернув позивачу об'єкт лізингу, який є майном позивача. Зважаючи на те, що господарська діяльність позивача полягає головним чином у наданні права користування своїм майном на умовах лізингу, неповернення відповідачем майна позивача призвело до економічних збитків позивача, які тільки збільшувалися протягом періоду неповернення майна законному власнику - позивачу.
Позивач за таких умов був вимушений скористатися своїм правом відповідно до Договору і чинного законодавства і вилучити об'єкт лізингу у примусовому порядку. При цьому, зважаючи на характер господарської діяльності позивача та економічну спеціалізацію на ринку, позивач звернувся до спеціалізованої організації ТОВ “ОРУМ” для супроводження вчинення виконавчого напису, розшуку і повернення майна позивача.
Щодо наявності всіх елементів цивільного правопорушення, які необхідні для застосування відшкодування збитків, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача і збитками та вини, то позивач наполягає на наявності всіх цих елементів.
Отже, протиправна поведінка заподіювача - відповідача, на думку позивача, полягала у порушенні зобов'язань за Договором (зокрема п. 12.9), порушення приписів чинного законодавства (ч. 2 ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг”, ч. 1. ст. 785 Цивільного кодексу України) і в ухилянні від повернення об'єкту лізингу.
В позовній заяві позивач зазначає, що збитки розміром 21 429 грн. 00 коп. були понесені позивачем зв'язку із примусовим вилученням об'єкту лізингу і полягали у витратах на послуги ТОВ “ОРУМ” щодо забезпечення і супроводження дій по примусовому вилученні об'єкту лізингу. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача (відповідача) і збитками полягав у тому, що збитки розміром 21 429 грн. 00 коп. через матеріальні витрати на послуги ТОВ “ОРУМ” виникли виключно і тільки через порушення відповідачем п. 12.9. Договору і приписів чинного законодавства.
Крім того, позивач зазначає, що внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань і припиненням Договору, у позивача виникли збитки, які не могли бути компенсовані наступною реалізацією автомобіля. Це пов'язане, в першу чергу, із природнім зменшенням вартості об'єкту лізингу у зв'язку із його використанням, а також із коливанням ринкових цін на автомобілі.
Згідно ч. 3. ст. 22 Цивільного кодексу України, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до п. 12.9 Умов лізингу, після вилучення об'єкту лізингу відповідач був зобов'язаний компенсувати будь-яку різницю між ринковою вартістю автомобіля та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими.
Після вилучення об'єкта лізингу позивач доклав зусиль для проведення відповідного маркетингу, організував аукціон за результатами якого 03.05.2011р. між позивачем та МПП “Вік-Експо” було укладено договір комісії № 2011/017 (а.с. 47-49). За цим договором комісії № 2011/017 автомобіль було реалізовано за ціною 91 770 грн 00 коп., що підтверджується відповідною видатковою накладною № 00036346 від 30.05.2011р. (а.с. 50).
На момент вилучення об'єкту лізингу несплаченими залишалися платежі на суму 19 935,90 доларів США. Офіційний обмінний курс НБУ гривні до долару США на 25.02.2011р. становив 100 одиниць доларів США дорівнювало 793 грн. 17 коп..
Отже, як вказує позивач, різниця між ринковою вартістю та сумою лізингових платежів, що залишилися несплаченими становить 158 125 грн. 58 коп. -91 770 грн. 00 коп. = 66 355 грн. 58 коп..
З огляду на наведене вище, позивач наголошує на тому, що відповідач на підставі Договору та діючого законодавства зобов'язаний сплатити позивачу суму різниці між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів розміром у 66 355 грн. 58 коп..
Таким чином, через порушення своїх зобов'язань за Договором, позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати йому реальні збитки на суму 87 784 грн. 58 коп..
У випадку прострочення платежів за Договором, згідно із пунктом 8.2. Умов лізингу відповідач зобов'язався сплачувати штрафні санкції. Зокрема, такі штрафні санкції включали:
- пеня у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день прострочення до повного виконання відповідачем зобов'язань (пункт 8.2.1. Умов лізингу);
- штрафні санкції, що підлягають сплаті відповідачем за платіжні вимоги, надіслані позивачем відповідачеві у випадку прострочення платежів у розмірі, що становить гривневий еквівалент суми у 15 доларів США за першу платіжну вимогу, 20 доларів США за другу платіжну вимогу та 25 доларів США за третю платіжну вимогу (пункт 8.2.2. Умов лізингу);
- компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем, зокрема витрати на юридичні послуги, судові та позасудові процедури з метою стягнення сум, не сплачених відповідачем у відповідності до Договору (п. 8.2.3. Умов лізингу).
Відповідно до пункту 8.2. Договору та ч. 6 ст. 232 ГК України, позивачем, за несплату лізингового платежу відповідно до рахунку № 00027225 від 05.01.2011р., нараховано відповідачу пеню за період з 15.01.2011р. по 15.07.2011р. в розмірі 106 грн. 71 коп.
У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачу 109 грн. 62 коп. збитків, завданих інфляцією за період з січня 2011р. по грудень 2011р. та 52 грн. 67 коп. 3% річних за період з 15.01.2011р. по 15.12.2011р..
Крім того, позивач, в порядку статті 536 ЦК України, нарахував відповідачу відсотки за користування чужими грошовими коштами з розрахунку ставки -7,75% за період з 05.01.2011р. по 15.12.2011р. в розмірі 136 грн. 05 коп.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1 та 2 статті 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Згідно зі статтею 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” на лізингоодержувача покладено обов'язок своєчасно сплачувати лізингові платежі.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заборгованість відповідача перед позивачем за несплаченими лізинговими платежами становить 1 642 грн. 19 коп..
Доказів сплати боргу відповідач суду не подав.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 642 грн. 19 коп. заборгованості по лізинговим платежам ґрунтуються на нормах чинного законодавства, стверджуються матеріалами справи, а відтак підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 21 429 грн. 00 коп., які були понесені позивачем зв'язку із примусовим вилученням об'єкту лізингу і полягали у витратах на послуги ТОВ “ОРУМ” щодо забезпечення і супроводження дій по примусовому вилученні об'єкту лізингу слід зазначити наступне.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингодавець вправі відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення оплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним (ч. 3 ст. 651 ЦК України).
Таким чином, законодавець визначив правові та фактичні підстави, форму, порядок та наслідки відмови сторони від договору лізингу.
Маючи відповідні юридичні та фактичні підстави для реалізації свого права на відмову від договору, позивач зобов'язаний одночасно дотримуватись і встановленого законом порядку реалізації свого права.
Позивач вказує, що відмовився від Договору і висунув вимогу про сплату відповідачем заборгованості за Договором, а також про повернення об'єкта лізингу, у зв'язку із систематичним порушенням Договору з боку відповідача, несплатою лізингових платежів відповідно до Плану відшкодування, несплатою відшкодування витрат позивача відповідно до умов Договору. Про це, як вказує позивач, він проінформував відповідача листом (вимогою) за вихідним номером № 00001269 від 01.02.2011р. (а.с. 27-28), що направлявся на адресу Відповідача: АДРЕСА_2.
Проте, суд зазначає. що в матеріалах справи відсутні жодні докази, які б підтверджували факт отримання відповідачем вказаної вимоги чи інформування відповідача про існування такої вимоги.
Крім того, з опису вкладення в цінний лист (а.с. 28) вбачається, що вимога направлялася за адресою: АДРЕСА_2 в той час, коли юридична адреса відповідача: 35000, АДРЕСА_1.
Таким чином, вимога № 00001269 від 01.02.2011р. не може бути визнана судом належним доказом односторонньої відмови позивача від договору фінансового лізингу № 00001269 від 11.12.2009р. та припинення дії цього договору з 04.02.2011р.
Слід також відмітити, що рахунок-фактура №11Т-0107211 від 07.02.2011р. на суму 3 972 грн. 85 коп. виставлений як передплата за надання колекторських послуг згідно акту приймання-передачі завдання № 1205 від 03.02.2011р., однак вказаний акт та завдання відсутні в матеріалах справи.
Рахунок-фактура № 11Т-02280211 від 28.02.2011р. на суму 17 458 грн. 15 коп. виставлений як сплата за надання колекторських послуг згідно акту приймання-передачі завдання № 1269 від 21.02.2011р., однак завдання №1269 до Договору №29/28-011 від 01.02.2011р. відсутнє в матеріалах справи, на вимогу суду позивачем не подано. В матеріалах справи наявний лише акт приймання-передачі завдання № 1269 від 28.02.2011р.
Таким чином, позивачем не доведено суду, які саме послуги надавало ТОВ “ОРУМ”, причинно-наслідковий зв'зок між необхідністю цих послуг та простроченням виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 66 355 грн. 58 коп., які є сумою різниці між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 12.9 Умов лізингу, після вилучення об'єкту лізингу відповідач був зобов'язаний компенсувати будь-яку різницю між ринковою вартістю автомобіля та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими.
Після вилучення об'єкта лізингу позивач доклав зусиль для проведення відповідного маркетингу, організував аукціон за результатами якого 03.05.2011р. між позивачем та МПП “Вік-Експо” було укладено договір комісії № 2011/017 (а.с. 47-49). За цим договором комісії № 2011/017, як вказує позивач, автомобіль було реалізовано за ціною 91 770 грн 00 коп., що підтверджується відповідною видатковою накладною № 00036346 від 30.05.2011р. (а.с. 50).
На момент вилучення об'єкту лізингу несплаченими залишалися платежі на суму 19 935,90 доларів США. Офіційний обмінний курс НБУ гривні до долару США на 25.02.2011р. становив 100 одиниць доларів США дорівнювало 793 грн. 17 коп..
Отже, як вказує позивач, різниця між ринковою вартістю та сумою лізингових платежів, що залишилися несплаченими становить 158 125 грн. 58 коп. -91 770 грн. 00 коп. = 66 355 грн. 58 коп..
Однак, з тексту договору комісії № 2011/017 вбачається, що МПП “Вік-Експо” є не покупцем автомобіля, а лише особою, уповноваженою позивачем реалізувати цей автомобіль. В матеріалах справи відсутні належні докази відчуження автомобіля уповноваженою позивачем особою.
Таким чином, твердження позивача про ринкову вартість автомобіля у розмірі 91 770 грн 00 коп. не підтверджено наявними у справі доказами.
Договором, зокрема, розділом “Умови лізингу”, вартість об'єкту лізингу 18 435 доларів США, авансовий платіж 1 843,50 доларів США, позивач зобов'язався здійснити фінансування у розмірі 16 591,50 доларів США.
Таким чином, профінансувавши у 2009 році купівлю автомобіля для відповідача за Договором у розмірі 16 591,50 доларів США, позивач отримав майно вартістю 18 435 доларів США.
На момент вилучення об'єкту лізингу, як вказує позивач, несплаченими залишалися платежі на суму 19 935,90 доларів США.
Таким чином, матеріалами справи спростовується наведене позивачем твердження про наявність збитків, які виникли у нього у результаті невиконання відповідачем умов договору, які пов'язані з природнім зменшенням вартості об'єкту лізингу у зв'язку з його використанням та коливанням ринкових цін на автомобілі.
У відповідності до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1)протиправної поведінки;
2)збитків;
3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками;
4)вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч. 5 ст. 653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Відповідно до статтей 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судом на підставі ретельної правової оцінки умов договору фінансового лізингу від 11.12.2009р. № 00001269, листа-вимоги позивача № 00001269 від 01.02.20011р. про відмову від договору лізингу, наявних платіжних документів та інших доказів у справі в їх сукупності встановлено, а позивачем не спростовано недоведеність завдання лізингодавцю з вини відповідача збитків у розмірі 21 429 грн. 00 коп., які були понесені позивачем зв'язку із примусовим вилученням об'єкту лізингу і полягали у витратах на послуги ТОВ “ОРУМ” щодо забезпечення і супроводження дій по примусовому вилученні об'єкту лізингу та збитків у розмірі 66 355 грн. 58 коп., які є сумою різниці між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів.
Отже з вищевикладеного вбачається, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 21 429 грн. 00 коп., які були понесені позивачем зв'язку із примусовим вилученням об'єкту лізингу і полягали у витратах на послуги ТОВ “ОРУМ” щодо забезпечення і супроводження дій по примусовому вилученні об'єкту лізингу та збитків у розмірі 66 355 грн. 58 коп., які є сумою різниці між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи, а відтак не підлягають задоволенню.
Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача 106 грн. 71 коп. пені ґрунтуються на нормах чинного законодавства, стверджуються матеріалами справи, а відтак підлягають задоволенню.
У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача 109 грн. 62 коп. збитків, завданих внаслідок інфляції та 52 грн. 67 коп. 3% річних ґрунтуються на нормах чинного законодавства, стверджуються матеріалами справи, а відтак підлягають задоволенню.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 136 грн. 05 коп. слід зазначити наступне.
Частиною 2 статті 1214 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Тобто, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами обов'язковим є визначення розміру таких процентів в договорі чи відповідному законодавству, що регулює спірні правовідносини.
Правовою підставою для визначення розмірі процентів, що підлягають стягненню з відповідача за користування чужими грошовими коштами позивач вказує на положення статті 1048 Цивільного кодексу України, однак суд відзначає наступне.
Статтею 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Дана норма міститься в § 1 “Позика” Главі 81 “Позика. Кредит. Банківський вклад” Цивільного кодексу України та регулює правовідносини, що виникають із договорів позики, а відтак не може бути застосовуватися до відносин лізингу, з яких виник спір у даній справі, оскільки чинним законодавством України не передбачено можливості застосування до договору лізингу положень про позику.
З огляду на викладене та враховуючи те, що як умовами Договору (в т.ч. Загальними умовами), так і чинним законодавством, яке регулює відносини лізингу не встановлено розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, правові підстави для задоволення вимоги позивача та стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 106 грн. 05 коп. відсутні.
З огляду на вищевикладене вбачається, що задоволенню підлягають вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна” про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 1 642 грн. 19 коп. заборгованості по лізинговим платежам, 106 грн. 71 коп. пені, 109 грн. 62 коп. збитків, завданих інфляцією та 52 грн. 67 коп. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
На підставі части 1 статті 49 ГПК України на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 38 грн. 22 коп..
Керуючись ст.ст. 49, 75, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з СПД - фізичної особи ОСОБА_1, який проживає в АДРЕСА_1, (ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Лізинг Україна”, яке знаходиться в м. Київ, вул. Колекторна, 1 (код ЄДРПОУ 35571472) 1 642 грн. 19 коп. заборгованості по розрахунках, 106 грн. 71 коп. пені, 109 грн. 62 коп. збитків, завданих внаслідок інфляції, 52 грн. 67 коп. 3% річних та 38 грн. 22 коп. судового збору.
3. В решті позову відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя І.Ю. Павлюк
Рішення підписане суддею "14" лютого 2012 р.