79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
16.01.12 Справа № 5015/7234/11
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Волошин О.Я. за участю представника відповідача-2 Бачинського А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Закритого акціонерного товариства “Львівський керамічний завод”, м. Львів до відповідача-1 Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м. Київ та відповідача-2 Дочірнього підприємства “Над Дністром” Закритого акціонерного товариства “Львівський керамічний завод”, м. Миколаїв про визнання недійсним договору
Закрите акціонерне товариство “Львівський керамічний завод”, м. Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до відповідача-1 Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м. Київ та відповідача-2 Дочірнього підприємства “Над Дністром” Закритого акціонерного товариства “Львівський керамічний завод”, м. Миколаїв про визнання недійсним договору.
Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 05.12.2011 р. призначив розгляд справи на 26.12.2011 р. Ухвалою суду розгляд справи відкладався на 16.01.2012 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між позивачем та відповідачем 29.11.2007 р. був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов даного договору іпотеки, відповідач-2 надав відповідачу-1 в іпотеку в якості забезпечення відповідачем-2 виконання зобов'язань по кредитному договору, який укладений між відповідачами, було передано майно заставною вартістю 1250000 грн. 00 коп. Вказаний договір зі сторони відповідача-2 був підписаний директором Дочірнього підприємства “Над Дністром” Закритого акціонерного товариства “Львівський керамічний завод”. Згідно положень статуту Дочірнього підприємства “Над Дністром” Закритого акціонерного товариства “Львівський керамічний завод”, підприємство має право від свого імені укладати угоди на суму, яка не перевищує 50% статутного фонду. Розмір статутного фонду на день укладення спірного договору становив 920000 грн. 00 коп. Враховуючи наведене, керівник дочірнього підприємства мав право самостійно укладати договори (угоди) на суму, що не перевищує 460000 грн. 00 коп. Договір іпотеки від 29.11.2007 р. укладений на суму 1250000 грн. 00 коп. Однак, керівник Дочірнього підприємства “Над Дністром” уклав спірний договір від імені Дочірнього підприємства “Над Дністром” без належних на це повноважень, з порушенням вимог статуту -жодних погоджень на укладення договору іпотеки від 29.11.2007 р. Закритим акціонерним товариством “Львівський керамічний завод” як власником Дочірнього підприємства “Над Дністром” не приймалося. Таким чином, договір іпотеки від 29.11.2007 р. необхідно визнати недійсним у зв'язку з тим, що він укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.
В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що укладення спірного договору іпотеки від 29.11.2007 р. відбувалось за наявності в керівника Дочірнього підприємства “Над Дністром” необхідних повноважень, про що свідчить рішення правління Закритого акціонерного товариства “Львівський керамічний завод”, оформлене протоколом №22 від 22.11.2007 р. Також зазначив, що позивач пропустив строк позовної давності щодо звернення із позовною заявою про визнання договору недійсним. Таким чином позовні вимоги є безпідставними, просив в їх задоволенні відмовити.
Позивач в судові засідання явку представника не забезпечив, вимог ухвали суду від 05.12.2011 р. не виконав, причин неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду не подав, повідомлення про дату, час та місце розгляду справи надсилалися за місцезнаходженням позивача, зазначеному в позовній заяві, тому у відповідності до ст. 75 ГПК України суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Представнику роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.
29 листопада 2007 р. між ЗАТ “Промінвестбанк”, правонаступником якого є ПАТ “Промінвестбанк” (іпотекодержатель) та ДП “Над Дністром” ВАТ “Львівський керамічний завод” (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки.
Відповідно до п. 1 договору іпотеки від 29.11.2007 р. цей договір іпотеки забезпечує виконання зобов'язань іпотекодавця (відповідача-2) перед іпотекодержателем (відповідачем-1) за кредитним договором №226 к-2007 від 28.11.2007 р., який укладений між іпотекодержателем та іпотекодавцем, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі.
Предметом іпотеки є нерухоме майно: будівля цеху №2, позначеного в плані за літерою “Ж-4”, площею 10977,8 кв.м., будівлю шихтоскладального цеху Е-2, позначеного в плані за літерою Е-2, позначеного в плані за літерою “Е-2” площею 903,8 кв.м., будівлю компресорної позначеної в плані за літерою “Л-1” площею 119,2 кв.м., під навіс механічний позначений в плані за літерою “Е-1” площею 199,4 кв.м., водонапірну башту позначену в плані за літерою “Щ”, що знаходяться за адресою Львівська область, Миколаївський район, с. Пісочна, вул. Львівська, 2. Вартість предмета іпотеки відповідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно становить 1917854 грн. 00 коп.
Згідно п.1.5. договору іпотеки від 29.11.2007 р. вартість предмета визначена сторонами в сумі 1250000 грн. 00 коп.
Як вбачається з тексту договору іпотеки від 29.11.2007 р., він підписаний зі сторони відповідача-2 директором Дочірнього підприємства “Над Дністром” Давидяком І.Д. та скріплений печаткою відповідача-2.
Згідно розділу 3 статуту Дочірнього підприємства “Над Дністром” Закритого акціонерного товариства “Львівський керамічний завод” (в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору) підприємство має право від свого імені укладати угоди (договори, контракти) з юридичними та фізичними особами на суму, яка не перевищує 50% статутного фонду, на виконання робіт, виробництво і збут продукції, надання послуг.
Розділом 5 статуту Дочірнього підприємства “Над Дністром” Закритого акціонерного товариства “Львівський керамічний завод” встановлено, що статутний фонд підприємства становить 920000 грн. 00 коп.
22 листопада 2007 р. правлінням Закритого акціонерного товариства “Львівський керамічний завод” було прийнято рішення (оформлене протоколом №26 від 22.11.2007 р.) про надання дозволу Дочірньому підприємству “Над Дністром” на отримання у філії відповідача-1 кредиту на суму 250000 грн. 00 коп. терміном на 12 місяців. Вказаним рішенням також вирішено питання про передачу в заставу будівлі цеху №2 вартістю 461,4 тис. грн. та надання права підпису кредитного договору, договору застави та інших документів, пов'язаних з отриманням кредиту директору ДП “Над Дністром” Давидяку І.Д.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною 2 ст. 203 ЦК встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Пунктами 1, 3, 5 ст. 65 ГК України встановлено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Позивач в своїх доводах щодо недійсності договору іпотеки від 29.11.2007 р. в силу ч. 2 ст. 203 ЦК України посилається на те, що дочірнє підприємство без достатніх на це повноважень від імені позивача уклало спірний договір. Відсутність повноважень обґрунтовує тим, що всупереч вимогам статуту, яким передбачено право дочірнього підприємства укладати договори на суму, що перевищує 50% розміру статутного фонду, директор дочірнього підприємства уклав договір іпотеки, сума якого перевищує розмір статутного фонду, без відповідного погодження із ЗАТ “Львівський керамічний завод” як засновником і власником дочірнього підприємства.
Однак, як встановлено судом, спостережною радою правлінням Закритого акціонерного товариства “Львівський керамічний завод” було прийнято рішення про надання дозволу Дочірньому підприємству “Над Дністром” на отримання у філії відповідача-1 кредиту на суму 250000 грн. 00 коп. терміном на 12 місяців, а також вирішено питання про передачу в заставу будівлі цеху №2 вартістю 461,4 тис. грн. та надання права підпису кредитного договору, договору застави та інших документів, пов'язаних з отриманням кредиту директору ДП “Над Дністром” Давидяку І.Д. Дане рішення оформлене протоколом №26 від 22.11.2007 р., рішення прийнято одноголосно.
Доказів, які б встановлювали недійсність прийнятого та оформленого протоколом №26 від 22.11.2007 р. рішення правління ЗАТ “Львівський керамічний завод”, позивачем суду не представлено.
Слід також зазначити, що положеннями статуту передбачено право відповідача-2 від свого імені укладати угоди (договори, контракти) з юридичними та фізичними особами на суму, яка не перевищує 50% статутного фонду, на виконання робіт, виробництво і збут продукції, надання послуг. Однак, ні цим положенням, ні іншими положеннями статуту не передбачено обмежень щодо укладення договорів застави, в тому числі іпотеки, оскільки такі типи договорів не належать до категорії тих, щодо укладення яких встановлено обмеження.
Метою укладення договору іпотеки є забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Умови кредитного договору та наслідки укладення договору іпотеки викладені у даних договорах та були відомі членам правління Закритого акціонерного товариства “Львівський керамічний завод”, що підтверджується прийнятим рішенням.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що іпотека, як різновид застави, є одним з видів забезпечення та спрямована на належне виконання кредитного договору (основного зобов'язання). Як зазначалося вище, правлінням було погоджено отримання кредиту в сумі 250000 грн. 00 коп. та надано дозвіл дочірньому підприємству (його керівнику) на укладення кредитного договору та договору іпотеки. Забезпечувальне зобов'язання є похідним від забезпечуваного (основного) зобов'язання та не може існувати самостійно від нього.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що при укладенні договору іпотеки були відсутні будь-які умови, які б могли вплинути на волевиявлення відповідача-2, оскільки позивачем не доведено суду жодними допустимими засобами доказування факту наявності юридично значущої помилки при укладенні договору іпотеки або інших фактів, що могли вплинути на волевиявлення сторін.
Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частин 1, 3 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що директор Дочірнього підприємства “Над Дністром” Давидяк І.Д. мав належний обсяг цивільної дієздатності та діяв в межах повноважень наданих йому законодавством України, виступав від імені Дочірнього підприємства “Над Дністром” та діяв в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно.
Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Про наявність будь-яких обмежень керівника Дочірнього підприємства “Над Дністром” щодо передачі майна належного дочірньому підприємству на праві власності в іпотеку, банк не знав, та за всіма обставинами не міг знати, оскільки, як зазначалося вище, статутом дочірнього підприємства не встановлено обмежень щодо передачі майна в іпотеку. Зворотного позивачем суду не доведено.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 16, 203, 204, 215, 241, 509, 626 ЦК України, ст.ст. 65, 207 ГК України та ст.ст. 1, 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя Мазовіта А.Б.